7 жовтня - 35 років останній Конституції СРСР

День Конституції і за часів СРСР, і нині - свято хоч і з офіційним статусом, проте не "топове": сприймається більшістю як звичайний вихідний, і вітати з ним, якщо не рахувати "казенних" урочистих зборів і таких самих чиновницьких промов та "передовиць" у провладних газетах, не прийнято. Так є нині, так було і за часів "розвинутого соціалізму", побудову якого в тодішній державі зафіксувала "брежнєвська" Конституція. Якщо напередодні Нового року та 7 листопада у мільйони помешкань радянських людей поштарі приносили вітальні листівки, так само, як і на Першотравень (багато хто з міркувань економії надсилав рідним чи друзям одну листівку на два свята - 1 та 9 травня), то листівки із Днем Конституції якось не пригадуються...

Більшість рівнян не знають дату та рік прийняття Конституції

День "брежнєвської" Конституції 7 жовтня змінив інше аналогічне свято - на честь Основного закону сталінської доби, який був чинним понад чотири десятиліття - ще з далекого 1936-го. Тоді Конституцію ухвалили 5 грудня, відтак її День довгий час святкували саме тоді. Отож, якщо вести хронологію відзначення "конституційного" дня на території сучасної незалежної України саме з того часу, можна зауважити, що свято пересувається все на теплішу й на теплішу пору року: спершу з грудня на жовтень, а вже у нашій самостійній державі - на благодатний червень.

До слова, День Конституції 1977-го став святом у повному для робочої людини значенні цього слова - себто справді додатковим вихідним днем - не відразу. Річ у тім, що у найближчі після ухвалення Основного закону 1977-го роки - 1978-ий та 1979-ий - День Конституції припадав на суботу й неділю відповідно. А тодішнє законодавство про працю ще не передбачало, як ми звикли нині, надання трудящим додаткового вихідного у разі, коли державне свято припадає на суботу чи неділю...

Чи не основна теза радянської Конституції 1977 року - про "керуючу і спрямовуючу роль" КПРС, закріплену у сумнозвісній статті 6. Саме скасування цієї статті чи не найактивніше вимагали націонал-демократи (і демократи взагалі) з початком перебудови. У 1990 році статтю суттєво змінили, проте згадку про КПРС усе одно залишили.

Якщо продовжити тему політичної системи, яку закріплювала Конституція 1977 року, то цікаво зауважити: документ передбачав, що місцеві ради обираються терміном... лише на два з половиною роки (до того часу їх обирали взагалі щодва роки). Лише у 1988-му термін повноважень місцевих депутатів продовжили до п'яти років.

Що ж до економічної системи тодішньої держави, то зазначалось, що основу її становить соціалістична власність на засоби виробництва, яка існує у двох формах: державна (загальнонародна) й колгоспно-кооперативна. Ні про яку приватну власність, звісна річ, тоді й мови бути не могло. Лише у 1990-му відповідну статтю змінили: основою економічної системи держави проголосили державну власність і власність громадян СРСР. По суті, в такий спосіб у правове поле було введено інститут приватної власності. До слова, тоді ж, у березні 1990-го, до Конституції внесли й положення про існування в СРСР посади Президента. Існувати державі залишалось менше двох років...

До слова, розробляли "Конституцію розвинутого соціалізму" цілих півтора десятилітитя - роботу над документом почали ще 1962-го. (Отож, цьогоріч у документа відразу два ювілеї - 35-річчя з часу ухвалення й півстоліття з початку розробки).

Конституція СРСР зразка 1977 року містила 9 розділів, 21 главу й 174 статті. Нині чинна Конституція України складається з 15 розділів і 161 статті. Обидва документи починаються Преамбулою. Преамбула "брежнєвської" Конституції, починаючись зі згадки про Жовтневу революцію та В.Леніна, містила згодом багаторазово поширювану тезу про "нову історичну спільноту людей - радянський народ" та проголошувала, що "в СРСР побудоване розвинуте соціалістичне суспільство". Преамбула Конституції незалежної України - коротша за розлогу радянську разів у 20. "Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України", - ось увесь її текст.

Радянська Конституція упродовж свого 14-річного терміну дії змінювалась шість разів. У тому числі п'ять - за час перебудови, тобто з 1985 року. Знакових років змін нині чинної української Конституція - два. Перш за все, це, звісно ж, 2004-ий, рік конституційної реформи - відомого "Закону "чотири двійки", коли у розпал політичної кризи було проголосовано зміни, що по суті знаменували перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. А згодом - це 2010-ий, коли, після приходу до влади Віктора Януковича, Конституційний суд визнав неконституційним вищезгаданий "Закон "чотири двійки" і, відтак, поновив дію Конституції 1996 року. Доречно зауважити, що й вибори, які відбудуться в Україні вже зовсім незабаром - 28 жовтня - проходитимуть у відповідності до змін, які внесла Верховна Рада до Основного закону нашої держави. Відбулося це 1 лютого 2011 року, коли парламент ухвалив закон «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Конституція України