Колядування – українські традиції чи бізнес сучасних дітей?

09.01.2017

Ох і подобається мені зима. Це хоч і холодна, але найпрекрасніша пора року. Це час веселощів та розваг, сімейних посиденьок за святковим столом. Та для багатьох дітей це ще й унікальна можливість підзаробити. Адже коли, як не на Різдво, можна покращити своє матеріальне становище?
Бізнес-плану премудрого видумувати не треба. Вивчаєте одну, дві колядки, збираєте компанію і вперед: працювати! Заходите мало не в кожну хату, колядуєте. Про знання слів і мелодії не дуже хвилюєтеся. Все робите швидко – до вечора треба обійти хоча б півсела. Головне – гроші. За сьогодні треба назбирати собі на велосипед. Ну хоч би на колесо.

«В цю хату не заходимо, тут завжди мало дають», – вигукує якийсь досвідчений колядник. Раптом через декілька метрів з’являється ошатний будиночок. У дворі прикрашена ялинка, сама оселя сяє святковими вогниками. «А тут хазяї небідні, обов’язково треба заколядувати», – думаєте. Аж тут, як кажуть, «нежданчік». Ніхто не відчиняє. Ваш партнер «по бізнесу» невдоволено починає: «А я так і знав, так і знав. Усі ці багатії – жаднюги ще ті. Це якими треба бути, щоб у таке свято не відчинити дітям. Мабуть, кожну копієчку рахують. Все для себе. От скупі». «Та, може, їх вдома немає, поїхали в гості до когось», – заспокоюєте розлюченого колядника, який, бачите, не зміг схопити Бога за бороду.

Минає година. Ви, знесилені, продовжуєте працювати. Обійшли вже всю вулицю, а толку немає. Половина людей не відчиняє, інші дають якусь дрібноту, що аж додому соромно вертатися. Зустрічаєте конкурентів. У них різдвяна зірка. Ах, яка у них різдвяна зірка! Гарна-гарна. Сяє, мов справжня.

«О, ці знову вирішили повипендрюватися, – зневажливо каже Галя, що завідує вашими фінансами. – Це все, щоб більше грошей давали. Я таких знаю. Але ми носа не вішаємо. Зараз тут буде мій брат із своєю компанією, вони, може, вже краще пронюхали ситуацію, розкажуть що та як. А ось, до речі, вони йдуть».

-Ну як ваш «улов»?

-Ох, та який тут «улов». Ще таких Коляд у нас не було. Стільки конкурентів, стільки конкурентів. А ви що дізналися?

-Та і в нас справи поганенькі. Одне можемо порадити. Як будете колядувати на вулиці Гагаріна, то зайдіть он в ту хату. Там господар добрий, всім відчиняє, і грошима «не образить».

-Слухайте, а, може, ми об’єднаємося, створимо монополію?

-Ви не ображайтеся, але ми вже якось самі.

-Ну ми розуміємо, ми все розуміємо.

Щасливі, ви біжите в пункт призначення. Відчиняєте хвіртку, а там – тьма-тьмуща колядників. «О, ще одні. В чергу ставайте, в чергу», – каже хтось із конкурентів. Ви стоїте і чекаєте. За цей час можна вже було б обійти десь ще 3-4 хати. Але ви ждете. Тут же щедрий господар.

Нарешті ваша черга. Ви заходите в оселю, колядуєте так-сяк. Вирішальна мить – господар заметушився, мабуть, гроші шукає. Цікаво, скільки дасть? Двадцять, тридцять чи, можливо, п’ятдесят гривень? Які ж у вас розчаровані фізіономії, коли він дає вам «десяточку», нікчемну «десяточку» на вас шістьох. Він хіба не бачить, як вас багато? Аж тут цей, тепер вже жадібний чоловічок, каже: «Вибачайте, дітвора. Мені на Різдво для колядників ніколи грошей не шкода, але цього року двері вже просто не зачиняються. Сам не очікував, що буде такий «аншлаг». Тому грошенят, виявляється, мало припас. Ви там на мене вже не ображайтеся так. Бо до вечора ще стільки часу. Ще стільки до мене колядників завітає. Доведеться, мабуть, піти готівку зняти. Тим більше, якось невпевнено ви колядували. А можна було заспівати у 2 голоси, і зірку різдвяну зробити. Ви на наступний рік добре підготуйтеся і приходьте до мене, буду вас чекати».

Все. Настрій остаточно зіпсовано. «Який хам, який хам! – просто «вибухає» Галя. – Ще буде вчити нас. Ми наступного року і порогу його не переступимо. Хай знає, як нас ображати». Дійсно, звідки ж цьому чоловіку знати, що ви так старанно вчили вчора цю «Нова радість стала» аж півгодини.

Насувається вечір. Ви наполегливо колядуєте, не минаєте тепер жодної хати. Зустрічаєте знайому, що аж сяє від щастя. « Як там, Ірко, багато наколядувала?» – запитуєте. «Тисяча гривень вже точно є. Довго затримуватися з вами не буду, мені ще треба декуди зайти».

«От же щастить комусь. Тисяча гривень. А ми і п’ятсот вшістьох не наколядували», – каже один із ваших партнерів «по бізнесу». « А ти не знаєш, як вона колядує? До дядька забігла, до тіток, до баби, до діда, до хресного. А ми все чесною працею», – заспокоює невдоволеного компаньйон.

Холодно. Мерзнуть ноги. Змучені, ви повертаєтеся додому. На Різдво зірвати куш не вдалося. Але ж попереду Щедрий вечір. Може, тоді фортуна усміхнеться.

Погодьтесь, у цій історії ви впізнали хоч мацюпусіньку частиночку себе, своїх знайомих чи друзів. Такий зараз світ, що навіть діти мислять меркантильно. Кожна дитина хоче заробити на Різдво хоч трошки кишенькових грошей. Це нормально. «Так було споконвіку», – каже мій тато. Проте не слід забувати, що колядувати – це, насамперед, сповіщати людей про народження Ісуса Христа, прославляти доброту та щедрість господарів. І робити це треба щиро.

Тож, не забуваймо про наші давні українські традиції. Майте багату душу, а не гаманець. Адже це набагато важливіше.

Фото зі спільноти “Типове Рівне” “В Контакте”

Софія БАБІК, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, смт Рафалівка Володимирецького району

переглядів: 1 762

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *