Вірші про наболіле, вірші про Україну

Вчора, Україна боляче згадувала річницю початку "іловайського котла" і ці вірші від Романа Лілеї стануть шаною усім загиблим воїнам АТО, вільним людям, які творили Революцію Гідності.


Відьма революції

Ми познайомились з тобою на Майдані,
Горіли шини, падав сніг гіркий,
І сніжна постать на червоному екрані,
І ланцюжок на шиї золотий.

Вогонь відблискував в очах твоїх зелених,
І над усім чаїлась дивина,
Серед облич і лозунгів скажених
Я зрозумів, що ти тут головна.

До наркотичного екстазу, донесхочу
В конвульсії аж до пекучих сліз
В твою красу я закохався вовчу,
Ти - Відьма революції, ти – Міс!

Ти – королівська кобра, гіпнотично
Я, наче раб, твій кожен рух ловив,
І скандував з трибуни істерично,
І голови, як кавуни, трощив.

І по спині моїй судома бігла,
І падав я, і піднімався знов,
Коли ти шкірила свої перлинні ікла,
Коли з них капала червона кров!

Ти Київ чорними вкривала крильми,
І під землею наче щось гуло,
Ти – демон революції, ти – відьма!
Нас в тебе тисячі закоханих було!


Європейські цінності

Які щасливі ми, що нам везуть пани
Все «найцінніше» і «святе» з Європи!
А ми, наче тубільці-дикуни,
Не бачимо омани і жадоби.

Які щасливі і наївні ми! А, може, ні? А, може, навпаки?
Самі ми прагнемо, щоб «гості» нас дурили,
Плекаємо плюгавії думки,
Щоб губи нам солодким помастили.

Відстоюємо збочинців права,
Погляньте, мов, які ми толерантні!
І лізем, де не влазить голова,
І смітимо, як дурники, у хаті.

І зовсім не бере страх Божий нас,
Бо богом вже нам стало сите чрево!
Вмикаєм телевізор, мов наказ,
Який виконуємо віддано і ревно!

І очі тріщимо – ось як вони живуть,
Ті німці, ті американці!
І ми так хочемо, і шкрябаємо грудь,
І б`ємося, мов таргани у банці.

То д`явольська робота, то є гра
На нашій вбогості масонської еліти,
І ця методологія стара,
Як наші душі та занапастити!

І загасить любов, і знищити сім`ю,
Бо в їх очах ми нація плебейська,
І замість чуйності підкласти нам свиню –
Така ось вона цінність європейська!

Україну любить!

Україну любить – не плескати в долоні
Під промови гучні видатних діячів,
І не в блузках барвистих стоять на пероні,
Не кричати під Лаврою: «Геть москалів!».

Україну любить – це здобути свободу
Від лукавства в собі і осяяти путь,
Сам Христос був розп`ятий як ворог народу!
І тебе не троянди від натовпу ждуть!

Україну любить – це співати душею,
Милувати очима ранковий садок,
Україну любить – це горіти свічею,
Не вступаючи князю пітьми ні на крок!

Україну любить – це не просто важливо
Мати в собі чесноти і гідно служить,
Україну любить – це коли неможливо,
Як без серця, людині без неї прожить.

Україна

Як пелікан, що розбиває собі клювом груди
І кров`ю теплою годує пташенят,
Так ти годуєш нас і звідусюди
Знов навертаєш до родинних хат.

Ти повертаєш нас, де цвіт калини
Чарівно падає у синє джерело,
Ти повертаєш нас у домовини,
Ти нас збираєш під святе крило

Тієї віри, у яку хрестили
Тебе колись Апостоли Святі,
І за яку тебе не раз прибили,
І залишали погибати на хресті.

Ти чадо Господа і серце твоє крає
Наша байдужість, наша нелюбов,
Тебе щоденно Ангел причащає,
І ти готова нам служити знов.

Ти, мов орган, звучиш, як вівчар в труби,
Ти кличеш нас, ти серцем б`єш в набат,
Ти пелікан, що розбиває собі груди
І кров`ю теплою годує пташенят!!!

Сьогодні

Спішить в парламент горе-депутат,
Дуріє в скверах молодь до півночі,
Все більше татуйованих дівчат
Кидається на вулицях у очі.

Та з голоду ніхто вже не вмира,
І мариться в Європу всім дорога,
Зірковим стягом вітер в небі гра,
І меншає в серцях потреба Бога.

Багатими відразу хочем стать,
Прокинутись з мільйонами на картці.
А смерть? А смерть! Не встигнеш задрімать,
І на поклін вже косоокій бабці!

Лжепатрійоти! Кара йде на вас!
Ні милості, ні Богові подяки!
Півсвіту вже за дурнів має нас,
Доляри кидають – бийтеся, собаки!

Лист

Моя ілюзіє, моя далека пані!
Дим над дахами мені очі виїв,
Зло перейшло усі можливі грані,
І не впізнала б ти блакитний Київ.

Руді каштани, безнадійні схили,
Трамвай – скрипаль забув свій полонез,
І відчуття, що нас усіх убили,
Так ніби образ чудотворний щез!

І Захід щурить свої очі хижі,
І суне з-за Дніпра жахливе щось,
Як тобі там, в казковому Парижі?
Не розлюбила? Чи мені здалось?

Як тобі там? Чи не побило градом твій виноград?
Та чи цвітуть сади?
Знов чорний дим наснився над Майданом!
Одна відрада – є у мене ти!


Я бачив, як за братом брат
Стіною щільно крокували,
І вибігали люди з хат,
І ніби в ту стіну вростали.

Над жовтим килимом ланів
Розправив Ангел крила білі,
І тисячами голосів лунало:
« Слава Україні!»

Нам грім бив в груди раз у раз,
Як в дзвони на старих дзвіницях,
Нам уповільнювався час,
І пахло свіжо у криницях.

Прикраси зоряних намист
Тягнулися до губ, як грона,
І осіняла сотні міст
Свята Почаївська ікона.

Але то був лиш сон ві сні
Моєї юності, панове,
Тепер я з кошиком брехні
Шукаю путь в життя казкове.
Я прошуся у Єврорай,
Як змерзлий цуцик в теплу хату,
Мене лякає вовчих зграй виття
І клацання позаду.

Мене чарує еротизм вітрин
І магія салонів,
В мій мозок вбито гострий клин
Демократичних забобонів.

Мені мобільника до рук,
Неначе цвяхами прибили,
З мене комп’ютерний павук
Висмоктує останні сили.

Я вже ікона без лиця,
Я храм, де Бога вже немає,
Мене Бен Франклін з папірця
Зеленого благословляє.

Скажіть, де я, скажіть, хто я?
І де та слава України,
Та, про яку мені щодня
Співають, що не вмерла ніби?

Автор: Роман Лілея


До теми:

Патріотичні вірші про Україну та воїнів АТО (частина 2)

Поет з Рівненщини пише вірші про Україну та її Героїв

Зворушливі вірші про Україну, Батьківщину та її мужніх синів