Вода, освячена вірою

Вранці 19 січня церковне подвір’я вкривається грандіозними композиціями з глечиків, штучних (а подекуди й живих) квітів, дощику (новорічний відгомін), стрічок і свічок. Це улюблене народне змагання “в кого краще” на зразок великоднього конкурсу кошиків. Ось тільки в цьому разі йдеться вже не про багатство, а про фантазію і художні задатки. Найбільша ж перевага Водохреща в тому, що воно — останнє в циклі зимових свят. Гуцули, наприклад, проводять у зв’язку з цим обряд “розколяди”. Це дуже гарне, поважне і веселе свято, коли вичерпана жадібність до всілякої скоромини, та водночас хочеться набутись наостанок.
Святом Хрещення Господнього закінчуються зимові святки, які є особливо врочистим періодом у житті Церкви і тривали впродовж 12 днів – з 7 до 19 січня. Можливо, дехто скаже, що вже втомився від такої кількості свят, але, на мій погляд, це справді найбільш урочистий і приємний період у році, – коли кожна людина завдяки духовному піднесенню, яке притаманне цим святковим дням, має нагоду почерпнути позитивний заряд добра мало не на цілий рік.
Церква розглядає Хрещення Господнє як “свято просвіти” народів, оскільки, за її вченням, саме з хрещення Ісус почав просвіщати світлом євангельської істини.
Напередодні Хрещення святкують другий Свят-вечір, або “Голодну кутю”, яка “у скороченому вигляді” повторює обряди різдвяного Свят-вечора (дотримання посту, куріння ладану, вечеря тощо), та має свої особливості: свячення води та “проганяння” куті. Звичаї та обряди Свят-вечора – яскравий приклад поєднання дохристиянських і християнських вірувань українського народу.
Йордань (від назви ріки Йордан у Палестині) – народна назва християнського обряду освячення води на свято Водохрестя – Хрещення Господнього. Цей обряд здійснюється на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йордані, описане у Євангеліях. Свято має й іншу назву – Богоявлення, яка походить від того, що, згідно з євангельськими оповідями, під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Бог-Дух Святий у вигляді голуба, і пролунав голос Божий, що промовив: “Ісус – син улюблений Господа Бога”.
Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську воду і має надприродні властивості й особливе призначення – адже жодного великого водосвяття в році більше немає. При цьому читаються молитви зі Cтарого та Нового Завітів, просякнуті оптимізмом і во славу Господа, який через воду призводив до спасіння народи. Після занурення у воду трисвічника з восковими запаленими свічками священик правицею благословить тричі воду, дихає на неї, а після цього відбувається благословення води хрестом. Мабуть, усім відомо, що освячена на Йордань вода не псується і не має запаху, завжди залишається свіжою. Деякі скептики вважають, що вода набуває таких властивостей внаслідок занурення у неї срібного хреста. Насправді ж не срібло чи ще щось матеріальне тримає воду свіжою, а віра, молитва, Дух Господній, який у ці дні сходить на нас. Тому потрібно мати в кожній хаті освячену воду для особливих випадків, як-от захист від хвороби та зла, благословення... Також йорданська вода потрібна, коли молодята йдуть до шлюбу, – їхні батьки благословляють свяченою водою і посипають молодят зерном як символом статку. І для хрещення немовлят у церкві завжди використовують воду, освячену на Водохреща.
Водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо “там чорти сидять і можуть вчепитися”. Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки. Увечері господар, взявши спеціально випечений хрестикоподібний хліб (“пиріг”, на Закарпатті — “крачун”, “хлібець”), йшов до хліва й імітував такий діалог: — Хто йде? — Бог! — Що несе? — Пирог! Потім заходив у стайню, благословляв тварин і, розламавши хліб на шматочки, роздавав їм. Наступного ж дня господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб “об’їздити”— привчити до майбутньої праці, їздили верхи на конях доти, доки тварина не змокріє, а тоді освячували водою. Подібний обряд-запрягання в сани молодих лошат і волів, так зване “гуртове об’їждження”,— влаштовували і на Новий рік. Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози. Тому казали: “Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі”. З цим святом пов’язані й прикмети: коли на Водохреща риба табунами ходить — на рої добре; на Водохрещі день теплий — буде хліб темний; якщо зоряна ніч — вродяться горіхи і ягоди; якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
Молодi й старi, радо святкуймо...
Прекраснi душевнi ритуальнi пiснi спiвають вiд Святвечора аж до Водохреща. Так званi колядки. За християнського часу з’являлися новi колядки i щедрiвки. Творенням їх славилися Київська Могилянська академiя в ХVII-ХVIII століттях та її вихованцi, а в Захiднiй Українi — ченцi Почаївської лаври в ХVII столiттi. По Рiздву настають новорiчнi свята. У свiтському життi ми називаємо 14 сiчня старим Новим роком. Але справжнє святкування, гарнi щедрiвки пов’язанi у православ’ї саме з цiєю датою. Напередоднi Нового року, чи власне св. Василя Великого , народ справляв Маланки. Сам вечiр пiд Новий рiк зветься щедрим, тобто, багатим, бо кожному щедрують, тобто, бажають достатку. Готують рiзнi страви, обов’язково кутю. З 7 по 17 сiчня, за церковним уставом, посту немає навiть у постiйно визначенi для цього днi. Цей промiжок часу називається Святками.
Напередодні Водохреща, 18 сiчня (за новим стилем) цiлий день постять, а тому ця третя кутя зветься голодною. Ця вечеря, теж з кутею, завжди буває пiсною, а саме свято вiдзначається до Рiздвяних свят у цiлому.
Слово Водохреща, як календарна назва свята, згадується вже в Iпатiївському лiтописi з 1148 року. Це свято по-iншому називають Богоявленням, бо в цей день було явлення Пресвятої Трiйцi, особливо, явлення Божества Спасителя, який урочисто приступив до Свого спасаючого служiння. Особливiсть його складають два великi водосвячення. Перше велике водосвячення буває напередоднi свята в храмi, а друге — в саме свято просто неба на рiчках, ставках, бiля криниць. “Ярданська”, як кажуть в народi, вода має велику силу. Її тримають вдома цiлорiчно, п’ючи натщесерце при хворобах, бiдах та iнших негараздах. Навiть умираючому, який не встиг причаститися Святих Тайн Христових, дають випити трохи свяченої води вiд Iорданських свят. Це, за таких обставин, має особливо велику силу i значення. Духовенство намагається обiйти своїх вiрних i на дверях малює Йордана-Хреста й освячує йорданською водою дiм i обiйстя.
У сяйвi Рiздвяних свят з’єднаймо нашi голоси з гарною колядкою:
На Рiздвянi свята
всi ми радiймо,
Молодi й старi,
Радо святкуймо...
Тож веселiмося, радiймо i спiваймо, даруючи один одному цi милi серцю слова “Христос народився!