Діагноз: лікар

Наталія Циплінська: медицина – найголовніше
Представниця відомої у місті династії лікарів-неврологів Наталія Циплінська щодня ставить на ноги хворих. Вона очолює відділення загальної неврології в Рівненській міській лікарні. Каже, що не уявляє свого життя без медицини та буденної непростої роботи лікаря. Її батьки теж були медиками: мама — медсестрою, а тато — лікарем-невропатологом. Цей фах обрала для себе й пані Наталія, таким же шляхом пішов і її брат. Батьки прищепили їм серйозне та надзвичайно відповідальне ставлення до професії та хворих.
— Легкої роботи в лікаря не буває, — переконана Наталія ЦИПЛІНСЬКА. — Потрібно багато працювати над собою, постійно вчитися, вдосконалюватися. Важким шоком є втрата пацієнта. До такого ніколи не можна звикнути. Є труднощі, але кожного дня трапляються й приємні моменти, заради яких варто працювати: коли хворий, який вчора ледве дошкандибав до відділення, сьогодні почувається краще, може спати вночі, бо біль уже не турбує. Це і є найбільша радість.
Пані Наталія працює у лікарні вже більше 20 років. Розповідає, що не раз отримувала пропозиції змінити роботу, але всі вони не були пов’язані з медичною практикою, тому й відхилила їх.
— Звісно ж, мене цікавлять і побут, і моя родина, майбутнє моїх дітей, матеріальний достаток, бо без цього неможливо, мода, подорожі й автомобілі. Але головне в моєму житті — медицина. Мені пощастило, адже мій чоловік теж лікар і з розумінням ставиться до моєї роботи. Тішуся з того, що моя молодша дочка Яна теж хоче стати лікарем. Зараз навчається у Києві, мабуть, продовжить сімейну традицію та займатиметься неврологією. На жаль, старша донька Юля вирішила стати юристом. Зараз працює у суді. Але вона задоволена своїм вибором, тож ми її підтримуємо.
— Щодо мрій та планів, то дуже хотілося б працювати в ідеальній лікарні. Де все зроблено для того, аби допомагати людям. Де можна зробити будь-який аналіз у потрібний момент. На жаль, нині ми не маємо такої можливості та фінансових ресурсів, — каже пані Наталія.

Володимир Дягель: став хірургом, щоб рятувати
Стати хірургом та допомагати людям Володимир ДЯГЕЛЬ вирішив, ще коли був підлітком. Професія лікаря приваблювала його своєю благородною метою. Щоб стати справжнім професіоналом, старанно вчився та багато працював. Пройшов шлях від звичайного лікаря до завідувача хірургічного відділення. Нині працює у відділковій лікарні ст. Рівне Львівської залізниці.
— Ніколи не шкодував про свій вибір, — розповідає Володимир Дягель. — Як би важко не було. Відновити сили допомагають хворі, які йдуть від нас здоровими та задоволеними. Радію, коли маю вільний час, який можу провести з рідними та друзями: поїхати на риболовлю з товаришами, погуляти з онуком Максимком.
Щоправда, ситуація в медичній галузі дуже засмучує хірурга з 30-річним стажем.
— У медицині сьогодні все оцінюється грошима. Це неправильно. Молода людина, яка обирає медичний фах, мусить багато платити за навчання, за те, щоб практикуватися, а коли приходить на роботу в лікарню, отримує принизливо низьку зарплатню. Хворі, які потрапляють до стаціонару, мусять купувати все, починаючи від бинта, завершуючи медпрепаратами. Держава не дбає про найголовніше — пересічного громадянина. Медицина фінансується за залишковим принципом. Не хотів, щоб мій син був лікарем, але він не послухав мене та став хірургом. І все ж я залишаюся оптимістом і не втрачаю надії, що часи зміняться і нашу професію будуть поважати не лише хворі, а й на державному рівні.

Оксана Лозова: з дітьми працювати легше
Завідувачка педіатричного відділення №2 обласної дитячої лікарні Оксана ЛОЗОВА стала дитячим лікарем попри небажання батьків. Останні, до речі, теж були лікарями, але хотіли для своєї єдиної доньки легшої долі. Нині вона дитячий кардіолог. Розповідає, що попри існуючий стереотип, з хворими дітьми легше працювати, ніж із дорослими:
— Так, вони більше плачуть, не завжди можуть пояснити, що з ними не так, у них більший взаємозв’язок між усіма органами та системами. Але у дітей можуть бути благополучнішими результати лікування. Якщо надати допомогу вчасно, ваду серця можна усунути, у дорослих — ні. Коли починала працювати майже 20 років тому, більше було ревматичних хвороб. Зараз ситуація інша. Побільшало вроджених вад серця, особливо в немовлят. З’явилося багато випадків порушення ритму, чого раніше в дітей не було. Тож постійно потрібно освоювати нові методи лікування. Правда, зараз є більший доступ до літератури, можливості стажування. Ми навчилися виходжувати немовлят із вадами серця, недоношених малюків. Наше завдання — боротися за кожного маленького пацієнта. Адже успішно і вчасно прооперована дитина – повноцінне життя і для неї, для її родини.
Коли випадає вільний час, пані Оксана любить його проводити з рідними та трирічним онуком Георгієм, який народився, як і бабуся, 1 липня. А ще дуже любить подорожувати.
— Завдяки друзям нещодавно побували в скандинавських країнах, — розповіла пані Оксана. — Була дуже вражена рівнем медицини, освіти та законів, які скеровані на допомогу населенню. Запам’ятався і їхній патріотизм. Коли кожен громадянин любить свою країну, як би важко йому не жилося. Намагається хоч трошки щось для неї зробити. Хотілося б, щоб і в нас так було.