Новорічні пригоди рівнянки у Парижі

У задоволення святкування поза межами дому входить вартість новорічних закусок та шоу-програми з нетверезим Дідом Морозом і Снігуркою, вбрання, яке має відповідати прийдешнім звірям: зайчику-котику або просто правильним у новорічну ніч кольорам, зачіска, обов’язково нові чоботи та сумка-клатч до них, таксі… Отже, кошторис перевищує зарплатню за грудень та навіть премію. Прокинувшись 1 січня, зрозумію, що ця ніч нічим не відрізнялася від минулорічної “феєрії”.

Беру курс на Європу
Зваживши все це, я занурилася в світову павутину і звернулася до кількох турфірм. Розглянувши їхні численні пропозиції, піддалася спокусі: автобусний тур “Париж + Швейцарія”. Зустріч Нового року в Парижі — як романтично, як захопливо! Та ще й дорогою зазирну і в інші європейські країни... Чи можна це проміняти на звичне українське застілля?! Вирішено! 27 грудня ще старого року беру курс на Париж!

Подорож розпочалася з чарівної та мальовничої Праги. Вацлавська площа, собор Марії Сніжної, Порохова вежа, Муніципальний дім, костел святого Якуба, Староміська площа з відомими курантами, єврейське місто, а також Клементіум — колишнє місто єзуїтів — заполонили моє серце, назавжди залишивши найтепліші спогади. Вузенькі вулички та затишні кав’ярні, а прогулянка на кораблику нічною Влтавою подарувала неймовірні пейзажі міста, чудову музику, різноманіття страв і напоїв чеської кухні. Жодна екскурсія не захопила так, як прогулянка над тихими водами прекрасної річки.

Автобусні тури якнайкраще підходять емоційним людям та тим, хто вміє всього за ніч перелаштувати організм на нові враження. Ось уже ранок і рушаю до Дрездена — стародавньої столиці Саксонії, розташованої на річці Ельбі. Здобувши всесвітню популярність завдяки своїм колекціям живопису, сьогодні Дрезден — центр високих технологій. Огляд визначних пам'яток розпочали із Театральної площі, де розташована чудова будівля Дрезденської опери. Це власне і є центр міста, навколо якого компактно розташувалися історичні квартали. Тут знаходяться декілька відомих музеїв, зокрема галерея “Старі майстри” (“Alte Meister”), помилково відома нам під назвою Дрезденської картинної галереї. Саме в ній знаходиться “Сикстинська Мадонна” Рафаеля і колекція полотен Рембрандта. Варто зауважити, що п’ятнадцятиградусний мороз частенько змушував зазирати не лише до галерей, а й до вуличних ресторанчиків з духмяним глінтвейном та славетними німецькими ковбасками.

“Русская водка” — за 3 євро
“Протрусившись” ніч в автобусі, я нарешті в’їхала на територію Франції. Ще кілька годин — і можна було насолодитися гарячим душем гостинного французького готелю. Рекомендую усім подорожучим самостійно селитися за містом, оскільки вартість середнього номера в провінційному готелі не перевищує 100 євро на двох. Ще 3 євро на автобус, 4 — на метро — і ти в центрі Парижа. Я завжди чудово орієнтувалась у київському метрополітені, проте видовище паризького підземного вокзалу загнало мене в ступор. Опанувавши себе та повторивши сотні разів “пардон” та “мерсі”, я нарешті виплуталась із численних лабіринтів двоярусного паризького метро з двоповерховими вагонами поїздів. Фантастика!
І ось я, вдихаючи на повні груди, стою на Майдані Згоди в центрі Парижа! Єлисейські поля, Тріумфальна арка, Ейфелева вежа, Нотр-Дам де Парі — і як все це встигнути? Добре, що за програмою туру в Парижі я мала цілих три дні.

Відштовхнувшись від оглядового колеса, одразу стартувала на Єлисейські поля. Новорічний ярмарок у розпалі: тут тобі і 25 г “русской водки” з чорною ікрою на крекері всього за 3 євро, і смажені каштани — по 4 і по 6 євро, і французькі сири з в’яленими баликами та ароматним вином, надигустувавшись якого гуляти в напрямку Тріумфальної арки значно веселіше. Як і в Дрездені зігрівалась запашним глінтвейном, та вже з іншим присмаком та ціною (3 євро за склянку) і, звісно ж, така знайома турецька кухня — ніякої Франції без шаурми.

Після ярмаркових кіосочків свої двері гостинно відчиняють шикарні ресторани та магазини найвідоміших брендів світу, на відвідини яких не вистачить і тижня, не те що трьох днів. Дійшовши нарешті до Тріумфальної арки, починаєш розуміти Наполеона, який саме крізь неї хотів в’їхати в Париж.

Під час автобусної оглядової екскурсії наступного дня вдалося побачити більше. Варто зауважити, що день цей — найважливіший, адже це 31 грудня і Новий рік вже на порозі. Побувала поруч зі славетним Нотр-Дам де Парі — Собором Паризької Богоматері. Численні мости Парижа, серед яких найпрекрасніший — Александрійський, мерія зі своїми святковими вогнями і, звісно ж, вона — “залізна ялинка Парижа” — Ейфелева вежа. Мушу зізнатися, що вдень вона не справила на мене великого враження. Звісно, 320 м заввишки не може залишити байдужою, але про розрив мозку не йдеться.

Познайомившись із двома симпатичними парижанами, вдалося знайти хоч якийсь міні-маркет, бо за два дні в Парижі такий жодного разу не трапився. Ціни приємно здивували, оскільки те ж шампанське, яке на Рівалі чи на Єлисейських полях коштувало 25 євро, — там я придбала всього за 3,90. Невід’ємним атрибутом французького Нового року, як на мене, стали смачнющі сири з невідомими назвами, а луною з Батьківщини відізвалися пахучі мандарини. Укомплектувавшись у маркеті та попрощавшись зі своїми новими знайомими, я вже цілком була готова до зустрічі Нового року і рушила в бік Ейфелевої вежі.

Вона зустріла мене блакитними вогнями, які виблискували та мерехтіли, не залишаючи байдужим нікого. Це справді було дуже магічне та захопливе видовище. Металева красуня повсякчас змінювала кольори та манеру загравання з перехожими.

Щогодини Ейфелева красуня блискотіла яскравими кольорами і ми з українськими туристами прекрасно зорієнтувалися в часі та зустріли Новий рік за курантами (о 22.00 за місцевим часом), за київським часом (о 23.00) та, звісно ж, європейський Новий рік. Усе було грандіозно: шампанське з кришталевих келихів (хтось із туристів цілий день носив їх у рюкзаку), ікра, накладена ложкою на шматочки пармезану і “Bonne annee!” звідусіль — це французькою “З Новим роком!”. І здавалося, не буде кінця цій прекрасній ночі, адже потім продовження святкування в готелі з непомітним приходом ранку 1 січня 2011 року.

Повз Бастилію і Собор Паризької Богоматері
Я мала ще один день у Парижі і вирішила, як було сказано в програмі, відвідати Лувр. Адже це не тільки архітектурний пам'ятник, як палац французьких королів, а й один з найвідоміших музеїв світу. У ньому зібрана багатюща колекція різноманітних експонатів. Тут можна знайти барельєфи з ассірійських палаців, єгипетський живопис і багато чого іншого. Можна, та не 1 січня, оскільки французи виявляється теж святкували Новий рік і тому сам музей, на жаль, був зачинений. Проте я сповна насолодилася мрійливим парком Лувра та підземеллям з крамницями та виставковими залами.

Поринула в пішохідну екскурсію і відчула, як Париж стає рідним. Паризькі прогулянки заводять у минуле, у потаємні куточки душі. Все, що я знала з французьких фільмів і книг, — раптом ожило і наповнило серце щемливим трепетом: Франсуаза Саган, Коко Шанель, Джо Дассен, Бріджит Бардо... Місто повсюди розвішує сигнальні прапорці чужих спогадів, скороминущість пізнавання і мерехтіння почуттів. Повз Бастилію і Собор Паризької Богоматері я дійшла до метушливого Латинського кварталу, де всього за 12 євро можна смачно повечеряти в одному із сотень затишних ресторанів студентського району.

Увесь Париж поділений на квартали, престижність яких визначається номером за принципом спіралі. Тобто центр міста починається з 1 кварталу (про це свідчить цифра над назвою вулиці на кожній вивісці) і величезними завитками змінює порядковий номер, а з ним і ціну на вартість житла та рівень життя парижан.

Кілька сувенірів на пам’ять — і можна рушати до Цюріха. І дарма, що я так і не постояла в двогодинній черзі, аби за 18 євро піднятися на Ейфелеву вежу. Я не шкодую, оскільки густий туман, який скував місто, не дозволив би мені нічого розгледіти. Тим паче я маю твердий намір приїхати до Парижа влітку і обов’язково випити кави на одній з оглядових терас вежі, відвідати Діснейленд та сповна насолодитися витворами садівників Версаля, які взимку дарують лише кам’яні статуї чиїхось родичів. Я не кажу Парижу: “Прощавай!”, а лише: “До побачення!”.

Серце Цюриха — Старе місто
Ось уже 2 січня, і Швейцарія зустріла мене сонячними полями та засніженими лісами. Надзвичайна краса мальовничої природи захоплювала дух. Щодо Цюриха, то в багатьох він асоціюється з банківськими рахунками і гномами-банкірами, чиї сейфи вважають найнадійнішими в світі, які мають по три годинники на руці та весь час жують швейцарський сир. Історичний центр міста давно вже загубився між солідними будівлями банків та розкішних бутиків… Серце Цюриха — Старе місто. Воно тісно обіймає річку своїми кам’яними мостами і баштами. Цюріхське озеро надає ландшафту міста неймовірної чарівності, завдяки якому воно виглядає як золотий скарб, який лежить на срібному дзеркалі…
На жаль, мене зустріли лише зачинені магазини з неймовірними знижками та сивий дощ, який змив усі спогади про засніжені вершини гір та велетенських ялинок.

Ночівля в Мюнхені, де не можна було відмовити собі в задоволенні скуштувати знамениті мюнхенські ковбаски зі смачнючим пивом. Вечеря на трьох обійшлася в 72 євро, та поїли і попили ми на славу.

А потім переїзд до Кракова і, відверто, вже аж дуже хотілося додому. Стародавні краківські вулички — ну чисто львівські закапелки. Вже так близько додому, що ані Королівський замок над Віслою, ані найстаріша частина міста — Ринкова площа, ані смачнющі голєнця, які всю її заполонили своїм ароматом, не могли стримати жаги перетнути кордон.
І от четвертого січня пізно ввечері я прибула на територію України. По приїзду я не назвала б цей тур “Париж+Швейцарія”, оскільки тригодинний галоп недільним зачиненим Цюріхом не можна асоціювати з мальовничою Швейцарією. Проте я ні на секунду не пошкодувала, що залишила звичне Рівне і чкурнула у столицю романтизму та дорожнечі, аби назавжди залишити у своїй пам’яті зустріч неповторного 2011 року в Парижі.
“Bonne annee!”