Рейкові краєвиди Полісся

27.05.2011

Поліські села з часом почали втрачати свою автентичність, все швидше й швидше цивілізація дістається й до тих, захищених могутніми лісами й містичними озерам сіл. У той час, коли ми, місцеві жителі, надзвичайно мріємо про шматочок тиші, про місце, де б не було мобільного зв’язку – просто людина й природа, навіть й не підозрюємо про таке сокровенне й тихе місце, про яке далі піде мова.
Можливо, така тенденція спричинена відсутністю великого інтересу й недуже розвиненої туристичної індустрії саме в цьому районі Рівненщини, хоча він, мабуть, чи не найбільше заслуговує нашої уваги. Щоб привернути її до такого віддаленого, але дуже туристично-вигідного місця я звертаюсь до однієї з найстаріших та наймальовничіших Поліських та й взагалі українських вузькоколійок, яка пролягає шляхом Антонівка-Зарічне.

Кожного ранку жителі Зарічненського та Володимирецьокго районів бачать чи не єдиний порятунок для вирішення своїх справ у райцентрі чи то в сусідніх селах в цьому маленькому «поїздку» чи як також полюбляють його місцеві називати «кукушка», адже поліська місцевість відома нам як досить болотиста і непрохідна, тому маршрутівку чи інший транспорт зустрінеш тут не часто.

Вважається, що вузькоколійка була побудована ще в 1895 році, коли територія Волині та Полісся входила до складу Російської імперії. За ще одними даними, залізницю збудували на початку Першої світової війни, що зробило її важливим стратегічним об’єктом, адже неподалік 1915-1916 роках проходила лінія австро-російського фронту (деінде на рейках можна побачити маркування датоване 1915 роком, можливо саме це і є роком побудови).

Маючи протяжність в 106 кілометрів, він рухається зі швидкістю в середньому 20-50 кілометрів за годину, потяг робить 19 зупинок. Найбільші станції по колії – Володимирець, Біла, Острівськ, Зарічне.

Відстань від Антонівки до Зарічного «кукушка» долає протягом чотирьох годин. Крім самої вузькоколійки надзвичайно цікавим та красивим є ландшафт, який вона перетинає. Природа Поліської низовини тут представлена повною мірою – «поїздок» занурюється в соснові й мішані ліси, колія перетинає пасма піщаних дюн, зарослих сосновими борами. Чимало дерев’яних мостів прокладено понад річками й струмками. Наш «поїздок» наближається до річки Стир, тому перед мостом між селами Млинок та Біле на межі Зарічненського та Володимирецького районів зупиняється, збавляє швидкість і далі рухається не швидше, ніж 20 км. за годину. Цей міст найбільший з усіх на шляху вузькоколійки.

Чотири вагони цього лісового трамваю заповнені колоритними місцевими жителями, які ладні відкрити своє серце подорожньому та розповісти безліч легенд про таємничі поліські ліси та озера. Нині поліська вузькоколійка – одна з найдовших вузькоколійних залізниць, що існують в Європі. Місцеві жителі намагаються виїхати до міст, туристів в тих краях практично немає, тому, якщо й далі все залишиться без змін, диво-потягу не буде кого возити і він занепаде та зникне з пам’яті сучасників. Це місце є реально вартим уваги: цілюще повітря в поєднанні з чудовими краєвидами плюс жива історична знахідка – справжнісінький рай не лише для рівненського та українського, а й для туриста з будь-якого куточка світу.

Мирослава РОМАНЧУК

переглядів: 837

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *