Казкове диво дядька Василя

03.06.2011

На карті Млинівського району можна побачити невеличке село з назвою, яка наповнена якоїсь незбагненної загадковості – Козирщина. Саме село не є великим – всього лишень декілька будинків, котрі розкидані поміж полями неподалік від лісу.
Славиться ця місцина не тільки своєю життєдайною природою, але й талановитими людьми, котрим любов до життя, рідної землі та праці прищеплювалася ще з молоком матері. І серед цих людей Василь Гоменюк.

Одного сонячного дня члени гуртка Млинівського центру туризму вирішили навідатися на гостину до цього талановитого майстра. Попри те, що вони двічі потрапляли на хибну дорогу, на гостину до пана Василя потрапити таки вдалося.

Сім’я Василя Гоменюка велика – троє дітей та онуки, які з великим задоволенням полюбляють бувати в гостях у дідуся та бабусі. І, перебуваючи на подвір’ї їхньої оселі, наші туристи мимоволі навіть заздрили їм, що вони мають змогу так часто бувати в цій казці.

Господар показував гостям свій рукотворний музей, а насамперед, свою найбільшу гордість – пасіку. І навіть надоїдливі бджоли не змогли затьмарити задоволення спостерігати за цією красою.

До бджільництва з самого дитинства Василь привчався від діда Петра, який плекав в онукові любов до природи, праці та рідної землі. Хоча наші мандрівники і боялися бджіл раніше, то після візиту до садиби Гоменюків і з розповідей господаря знають, що коли бджола кусає, то здоров’я бажає.

Якщо любов до бджіл Василю прищепив його дід Петро, то різьбярську майстерність чоловік опанував, коли перебував у Сибіру, куди їздив за «довгим рублем». От і навчився цієї чудової майстерності у тамтешнього друга, у якого серед знарядь була лише сокира, якою він і рубав, і тесав, і шліфував.

Краєзнавці були настільки зачаровані красою природи, що вирішили питати про все, що цікавило їх упродовж усієї екскурсії. Одним з питань було, як до захоплення майстра ставилася його дружина, адже цьому захопленню був присвячений увесь вільний від роботи час.

– Спочатку Галя (дружина хазяїна садиби, прим. авт.) була проти витинанок, – чесно зізнався майстер. – Я її в цьому й розумію: роботи по господарству не початий край, треба не витинанки витинати, а сапкою на картоплі махати, на сіножатях – косою, а я прилип до сокири тай тешу невідомо що! – сміється пан Гоменюк. – Але згодом жінка не тільки змирилася з моїм захопленням, але й стала мені навіть допомагати. А через деякий час поїхала жінка в сусіднє село на картоплю, ось я і вирішив на декілька днів її відсутності зробити презент – лежанку. Таку, як з казки про лісовиків. А як є натхнення, знаєте, й працюється швидше й веселіше. І кожного дня на мене ніби спускалося Боже благословення, вийшло абсолютно все й досить швидко. Тому, коли дружина побачила плід моєї роботи (сміється), то просто сплеснула руками – таке гарне їй видалося «ліжко лісовика».

Вимощеною деревом дорогою члени гуртка разом з господарем направилися від пасіки до бані. Всіх зачарувала навколишня природа, красивий квітучий сад, та роботи, зроблені не тільки умілими руками, але й за допомогою щирого люблячого природу та рідний край серця.
Вразили учнів не тільки золоті руки майстра, але й його розум і обізнаність. Члени гуртка з захопленням слухати розповіді Володимира про незвичайні властивості дерев, зокрема, береста. З цього дерева, до речі, зроблено усі сільнички в домі Гоменюків, а також рюкзак, з яким пан Володимир практично не розлучається. Бере, коли вирушає в ліс по суниці або по гриби і, як сам заявляє, цей рюкзак кращий за будь який похідний холодильник. Покласти туди флягу з водою – весь день її не покине прохолода.

Варто сказати, що свої вироби пан Василь не продає, а тільки дарує, тай то тільки найближчим людям. Це й не дивно, адже в кожен виріб він вкладає частинку своєї душі, частинку себе. А ще, дає пораду: варто спробувати і самим взяти в руки сокиру чи стамеску, прикласти трішки фантазії, і самому можна створити такого роду диво. Тоді і справді можна полюбити цю справу. А він вже від неї не відречеться ніколи. Є ще багато планів по облаштуванню власного помешкання, які він скоро буде втілювати в дійсність.

Учні повернулися з мандрівки хоч і стомлені, але й задоволені та зачаровані казкою, зробленою руками простого жителя Козирщини. Після подорожі залишилося безліч хороших вражень та бажання навідатися сюди ще раз. А мені дуже захотілося написати про це, щоб Козирщинську казку, що сповнює серце любов’ю, побачили всі, хто цього забажає. А дядько Василь радо зустріне кожного і зігріє своїм душевним теплом та затишком своєї казкової оселі.

Тетяна ОНИЩУК

переглядів: 732

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *