подати
оголошення



22.07.2011, 10:34

Ведуча модних подій Рівного Олена Гаврилюк: “Я — перфекціоністка!”

Цю тендітну білявку добре знають завсідники рівненських світських тусовок: конкурс краси “Перлина Рівного”, модні покази Fashion Time, рейтинг “Гордість Рівненщини”, відкриття торговельного центру “Злата Плаза” - це лише частина подій, ведучою яких була Олена Гаврилюк.
Основна ж її робота - в Агентстві моделей ART models, де посаду заступника директора поєднує з викладанням риторики та етикету у Школі моделей. А ще Олена Гаврилюк – головний редактор глянцевого журналу про світське життя Рівного “ARTMODELS” і ведуча програми “Вітаємо вас” на телеканалі “Рівне 1”. В інтерв'ю для OGO.ua Олена розповіла про стосунки з відомим шоуменом Олександром Педаном, “потойбіччя” модельного бізнесу, власний досвід державної служби... і багато іншого!

- Дивлюсь, як впевнено ти виглядаєш на сцені, - і складається враження, що в ролі ведучої виступаєш з дитинства. Напевно, у школі всі вечори, всі конкурси були “твоїми”?
– Я була дуже серйозною та відповідальною ученицею. У школі - а народилась і виросла я в селі Деражне, що на Костопільщині - мене більше цікавили літературні вечори, олімпіади з української мови... Відвідувала музичну школу і драматичний гурток, займалася вокалом... Ведучою була лише на звітних концертах музичної школи і під час власного шкільного випускного. А так більше співала, грала на фортепіано, писала твори і декламувала вірші...



– Тоді, здавалося, твоя доля мала б бути визначена наперед - філфак за такими плаче...
– Так і вийшло, адже навчалася я на факультеті української філології в РДГУ. Знання, отримані там, нині неабияк допомагають мені і в журналістиці, і в написанні сценаріїв для всіляких світських заходів, і у сценічних виступах, та й взагалі у спілкуванні з людьми. Переконана: мову повинна належним чином знати кожна вихована, культурна людина. Я постійно різними способами намагаюся поповнювати свій активний лексичний запас, аби висловлювати власні думки точно, влучно і доречно! Найбільше запам'ятала заняття професора Івана Миколайовича Хом'яка. Хто навчався в нього в Рівному чи навчається нині в Острозі - підтвердить: маючи такого викладача, неможливо говорити суржиком чи нечітко вимовляти шиплячі... (посміхається-авт.) Я й моделям часто кажу, цитуючи Івана Миколайовича, що наша мова має звучати оксамитово...

- До речі, Оксана Ігас, директор Агентства моделей ART models, теж має гарну літературну вимову...
– Ми ж під час навчання і познайомилися... Я – тоді студентка-першокурсниця – і Оксана – людина, яка очолювала творчих та ініціативних особистостей філфаку, дві відмінниці-активістки! А звів нас студентський конкурс краси “Осіння панна”. Оксана займалась організацією цього проекту, а я була однією з учасниць.

– Ось із цього місця, будь ласка, детальніше...
– Знаєш, я й сама, пригадуючи "Осінню панну”, дивуюсь, як це, маючи 1 метр 57 см зросту, наважилась на таку авантюру... То був єдиний конкурс краси у моєму житті. Мені навіть одне із призових місць дісталося...

- Знаю, що після навчання в університеті ти пішла на державну службу...
– Так, працювала у Костополі провідним спеціалістом у районному центрі соціальних служб для сім”ї, дітей та молоді.

– Які твої враження від чиновницької роботи?
– Відчути себе чиновницею не встигла (сміється-авт.). Але корисних знань отримала чимало. Адже то була постійна робота з людьми. Мені пощастило: працювала у дуже хорошому й злагодженому колективі. Але я - прихильниця вільного робочого графіку, та й надто вже вабила мене активна творча яскрава насичена робота... Наразі ж планую свій час сама і дуже цим тішуся. До того ж чимало робочих зустрічей можна, скажімо, поєднати з обідом чи чаюванням, а це, як на мене, приємний бонус. Щоправда, перед важливими подіями поїхати з роботи додому о п'ятій ранку - це для мене також звична справа...

- Рішення залишити державну службу довго приймала, обдумувала?
– Я переконана: все, що не робиться, - робиться на краще. Оксана Ігас запропонувала долучитись до команди продюсерського центру “Стандарт” (потім частина цієї команди стала основою новоствореного Агентства моделей ART models). Коли прийшла туди - спочатку дещо розгубилась: у кожного з команди вже була певна ніша, в якій людина реалізовувалась: Саша Курсик – успішний журналіст, часто працював у тандемі з Оксаною ведучими різних заходів, хтось спеціалізувався на музиці, хтось займався менеджерською роботою, ще хтось розумівся на модельній справі... Я усвідомила, що маю знайти для себе досі ніким не заповнену нішу, а відтак вирішила - буду писати! Чого ж марнувати філологічну освіту!

Отож, перші мої кроки в творчій діяльності були не на сцені - я готувала прес-релізи, матеріали для сайту "Перлини Рівного", збирала інформацію до сценаріїв...

А якось мама побачила в “Рівненській газеті” оголошення про набір до “Школи універсального журналіста” і переконала мене піти туди... Тоді я зробила це швидше для особистістного розвитку, я не планувала ставати журналістом і навіть не мріяла бути редактором глянцю... Досвід, хоч і невеликий, підготовки статей на той час я вже мала, але, як виявилось, журналістського стилю подачі мені певним чином бракувало - нині перші свої матеріали перечитую з посмішкою: суцільні епітети, трикрапки й класичні ліричні відступи!..

– Отже, почала ти з “писанини”, а як же все-таки опинилась на сцені?
– Одного дня це сталося – мені довірили вести презентацію-показ годинників – спочатку у Рівному, а потім і в Києві! Далі була "Панакея" – конкурс на кращу медичну сестру, де моїм партнером-ведучим був Олександр Курсик.

"Школою молодого бійця" вважаю благодійний проект "Мрія у серці", під час якого і світло зникало, а відтак доводилося тримати публіку цікавими розповідями, і форс-мажори виникали, які потрібно було заповнювати спілкуванням із глядачами.



- Страх сцени, страх публічного виступу - це тобі знайомо?
– До всього звикаєш, і величезне значення має досвід. Але трепет перед виходом на сцену, хвилювання, ажіотаж – це обов'язково є. І це своєрідна "емоційна родзинка", якої потребуєш... Атмосфера й переживання за лаштунками, емоції, очікування – не менш важлива річ для мене, аніж сам виступ! Тільки сукупність вражень з-за лаштунків і сценічних дає повноту картинки та відчуттів!



- Свого часу ти пробувала себе і в ролі ведучої програми "Бізнес-новини" на "Рівне 1". Як тебе туди закинуло? Складно було?
– Дебют як ведучої "Бізнес-новин” виявився спонтанним - треба було терміново на кілька тижнів підмінити колегу. Досі пригадую, як важко "народжувались" перші підводки, пересипані економічними термінами... Але я знову і знову відстежувала ситуацію з подорожчанням гречки (сміється - авт.) і вперто продовжувала писати про цю крупу... Тоді мені дуже допоміг повірити у власні сили Дмитро Леонтіюк, досвідчений журналіст, який розуміється на економічних нюансах, він терпляче допомагав мені писати тексти для програми і простими словами пояснював усе, що видавалося складним. За це йому дуже вдячна.



- Чекай, а взагалі на "Рівне 1" ти як потрапила?
- Дізналась про кастинг на ведучу вітальної програми - і за півгодини була вже на Д.Галицького, 19. Пройшла з першої спроби!



– Все-таки, ти так і залишилась відмінницею у душі...
– Я – перфекціоністка! Завжди хочу, щоб було ну іще трішечки краще... Мені ще стільки треба навчитися, стільки прочитати, зрозуміти, стільки ще працювати над собою... Цікавлюся психологією, багато читаю на цю тему. Книжки з НЛП, журнали “Колесо життя” - це моє! А ще я маю хорошого критика, який спонукає мене ще більше розвиватися. Це мій брат Віталій. Він завжди дає влучні поради!

– А в чому взагалі полягає твоя робота в модельному агентстві?
– У нас є певний розподіл за напрямками між ключовими людьми в команді. Моя ніша – це переважно Школа моделей. Я формую розклад, домовляюся з викладачами, узгоджую їх графіки з графіками занять, стежу загалом за процесом навчання, викладаю риторику та етикет, а ще – контактую з пресою, готую для журналістів анонси, прес-релізи, запрошую їх на наші заходи...

– Ти - головний редактор глянцевого журналу про світське життя нашого міста “ARTMODELS”. Справді вважаєш, що у Рівному є світське життя?
– Звісно, є. І є люди, яким це цікаво, які шукають для себе можливість якісно провести час. Ті цінності, які ми пропагуємо - краса, гармонія, позитив, креатив - вони універсальні, і географія тут ні до чого. Людині притаманно тягнутись до прекрасного...



– Оленко, а як у Деражному сприймають те, що працюєш у агентстві моделей? Все-таки уявлення про цю сферу в багатьох, скажемо так, дещо специфічне...
– Думаю, в рідному селі більше людей знають мене як телеведучу. Хоча зараз мама активно знайомить усіх із журналом "ARTMODELS", він навіть у шкільній бібліотеці є!

- Щодо модельних стереотипів: ти хоч і не модель, але працюєш на сцені. Тож за фігурою слідкувати, хочеш-не хочеш, а, напевно, доводиться... Мордуєш себе дієтами?
– Насправді навпаки: їм я багато та ситно. Таке меню, як легкий салатик і зелений чай - не для мене! Я люблю борщ, відбивні, тістечка...

– Щось непомітно за фігурою...
– Та це конституція така! Насправді я не дотримуюсь жодних дієт, і годині так о першій ночі можу запросто полізти до холодильника за черговою відбивною... Щоб веселіше писався сценарій модного заходу чи складався текст вітань для нового випуску “Вітаємо вас”! Їм-їм - а через свою тендітність маю певні проблеми з пошуком одягу: не так-то легко знайти в Рівному сукню маленького розміру. І не абияку, а таку, яка припала б до душі! Хоч бери і йди до дитячого магазину! (червоніє-авт.)



– І як виходиш із ситуації?
– Часто замовляю пошиття одягу у друзів, з якими співпрацює ART models. Зокрема, сценічне вбрання мені готує Зінаїда Троянчук, дизайнер світового бренду “Dolloris”. Я в захопленні від її таланту! Гарні сукні для мене шиє і стиліст Любов Шипукова.

- Твоїми партнерами по сцені були різні ведучі-чоловіки: від зовсім юних хлопців-випускників школи моделей - до зрілих досвідчених акторів. З ким робота запам'яталась найбільше?
– Звичайно ж, з Олександром Педаном! Ми разом вели “Перлину Рівного-2010”.



Відверто кажучи, спершу я трохи побоювалась: як сприйме мене відомий столичний шоумен? Але в підсумку з Сашком склались дуже гарні, теплі стосунки. Він підтримував мене і на сцені, і поза сценою - влучним словом, дотепним жартом, дружньою посмішкою. Одним словом, працювалося нам легко! Ми і зараз зрідка спілкуємося. Хтозна, може ще колись доведеться попрацювати разом... До речі, Сашко ж майже наш земляк - з Нетішина, а дівоче прізвище його мами - Гаврилюк!

– Маєш улюблені місця, де почуваєшся особливо комфортно?
– Вдома, біля мами... І – на сцені!
Коментарі:




Бесплатка
Останні новини


Новини партнерів