Рівнянин Сергій Ліщук, що виступає за іспанську "Валенсію", — серед кращих баскетболістів країни [+ІНТЕРВ'Ю]

Сергій Ліщук: Бачу себе баскетбольним менеджером
Posted by admin on 28.07.2011 in Спорт | 0

– Що необхідно робити, аби досягти високого рівня в баскетболі?
– Треба працювати – тяжко і наполегливо. Це головне, аби розкрився талант молодого гравця. Це надзвичайно складно, але необхідно "стиснувши зуби" проводити години, дні, місяці на майданчику і в тренажерному залі. Хто мріє про баскетбольну кар’єру, повинен пройти цей нелегкий шлях. Саме таким він був і у мене. На все життя запам’яталися тренувальні збори БК-93 "Пульсар" у Тисовці та на Шацьких озерах.

Дуже багато залежить у спорті від командного духу. Дружні стосунки з партнерами по колективу – це основа КОМАНДИ. Їх значно легше започаткувати в юному віці. Це фундамент, на якому базуватимуться ваші стосунки в житті – незважаючи на те, чи станете ви баскетболістами в майбутньому. Я завжди, коли приїжджаю до Рівного, зустрічаюся з хлопцями нашої команди 1982 року народження. І досить часто – на баскетбольному майданчику, у запеклих поєдинках – як тоді, у шкільні роки.

– Не всім вдається досягти певних висот у спортивній кар’єрі. Чому так стається?
– У юному віці доводиться робити вибір між режимом, виснажливими тренуваннями і розвагами. Досить часто – між спортом і навчанням. Віднайти золоту середину, своєрідний баланс дуже складно. Тому правильний вибір у тих чи інших обставинах може стати вирішальним. Я, наприклад, шкодую, що свого часу, маючи можливість, не приділяв необхідної уваги англійській мові. Тоді здавалося, що в ній нема потреби. Проте коли був у літньому таборі НБА і "Мемфіс Грізліс", обрали мене на драфті, і тодішній їхній тренер Майк Фрателло (нині наставник збірної України) зазначив, що грати у НБА мені завадять дві речі: незнання мови та фізичні кондиції.

– Складно грати в Іспанії?
– Будь-де важко грати. Найскладніше – в рідних стінах. Зал у "Валенсії" вміщує вісім тисяч глядачів, але коли граємо з лідерами іспанської ліги ("Барселоною" чи "Реалом"), то встановлюють додаткові трибуни, і він вміщує приблизно десять тисяч. Під час матчів спортивні арени заповнені вщент. Приємно, що приходять на матчі й наші співвітчизники, всіляко мене підтримують. Це дуже допомагає – дає емоції і поштовх для подальшої праці. Дуже потужно працює в Іспанії спортивна преса. Як на мене – вона на декілька порядків вище, ніж українська. Журналістів цікавлять не лише спортивні перипетії, а й звичайне життя баскетболістів. Йде детальний розбір матчів: як до, так і після. Аналізуються всі аспекти кожного поєдинку, багато ілюстрацій, коментарів, інтерв’ю.

– Звик до "Валенсії"?
– Мені створили чудові умови, аби на повну силу виступав за "Валенсію". Я живу в новому районі міста. Клуб забезпечив машиною, квартирою. До залу добиратися на машині хвилин 7, а пішки – 15. Усе компактно, що мені подобається. Якби мав можливість, то міг би поміняти Валенсію на Барселону. Вони майже схожі. Тільки Валенсія менша. Поруч море. Люди життєрадісні, доброзичливі. З ними приємно і легко.

– Бажання спробувати свої сили в Національній баскетбольній лізі не зникло?
– НБА – це найкраща ліга в світі. Гадаю, що кожний баскетболіст мріє спробувати свої сили в світовій елітлізі. Звичайно, я із задоволенням пограв би там, якби трапилася така нагода. Проте нині всі сили і вміння віддаватиму на користь іспанської "Валенсії" та збірної України.

– Які плани на майбутнє?
– Грати (сміється). Тільки грати, а далі покаже час. Я всім серцем люблю своє рідне Рівне. Де б я не був – моє серце і думки тут. Звичайно, у наше місто хочу повернутися після завершення кар’єри баскетболіста. Проте думати про це зарано, адже планую ще пограти. Стосовно тренерської діяльності… Це складне питання. Важко відповідати на нього. Я скоріше бачу себе баскетбольним менеджером, аніж тренером.

– Як проводиш вільний час?
– Як такого вільного часу немає. Все забирає тренування, підготовка до ігор, самі матчі. Якщо випадає вільний час, то ходимо в сауну командою. Немає часу виїхати на пікнік до моря.

– Перевагу надаєш іспанській їжі?
– Якщо чесно – ні. Мені більше до вподоби італійська. Випадає час, то з дружиною відвідуємо італійський ресторан. Є в місті російський магазин, де закупляємося, і дружина готує. Єдине, що мені до вподоби в іспанській кухні – паелья, страва, чимось схожа на плов. Це національна валенсійська страва з рису, куди додаються морепродукти, курятина.

– Ти два роки виступаєш у "Валенсії". Відчув ріст майстерності?
– Звичайно, що невеличкий прогрес є. Проте відчуваю, що не розкрився повністю. Мені доводиться грати не на тій позиції, на якій я звик діяти в Україні. У "Валенсії" граю п’ятим номером (центровий). Я в житті не грав на цій позиції, але доводиться. Уже "піднатаскався", хоча краще відчуваю себе в грі з поля.

– Не плануєш організувати турнір для дітей в Рівному?
– Дуже хочеться. Про це я розмовляв із Сергієм Степановичем Шемосюком. Усе впирається у відсутність у мене вільного часу. Відпустка випадає на літо, коли канікули в дітей. А вирватися на кілька днів під час навчання в школах – годі й казати. Графік виступів дуже щільний. Гадаю, щось придумаємо, і такий турнір відбудеться. Я цього дуже хочу.