Президент із Житина — Леонід КРАВЧУК

"Свідомі діти українського села Н.Турчинюк і Л.Кравчук заколядували на Український Червоний Хрест 40 крб". Ця замітка у газеті "Волинь" за 15 січня 1942 року стала першим згадуванням у пресі уродженця села Великий Житин Рівненського району Леоніда Кравчука. На той час йому було вісім років. Через півстоліття він стане першим Президентом незалежної України.

До постаті Кравчука ставляться доволі неоднозначно. Для одних він — символ найбіднішого й найнестабільнішого періоду розвитку новітньої України з його базарною стихією, тисячовідсотковою інфляцією та сумнозвісною тачкою-кравчучкою, яка в ті роки допомогла вижити мільйонам людей. Інші заперечать: держава ж тоді — ледь з'явилась на світ, дитина в такому віці теж падає, навчаючись ходити, та пісяє в підгузки. Тож невже, мовляв, відразу після здобуття незалежності Україною мали потекти молочні ріки?..

Хтось дорікає Кравчуку комуністичним минулим і невиразною позицією під час ГКЧП, хтось — акцентує увагу на тому, що з Компартії він вийшов у серпні 1991-го і на вибори Президента йшов уже позапартійним, причому — за підтримки не лише "червоних", а й частини націонал-демократів. Можна пригадати тривалий "роман" Кравчука з іншими "демократами" — з префіксом “соціал” та словом "об'єднані" в дужках.

А також — провал на парламентських виборах-2006 разом із виборчим блоком під надто вже промовистою назвою "Не так!". Але в пам'яті інших із ім'ям Президента з Житина асоціюються передусім свіжіші спогади — про підтримку ним Юлії Тимошенко на президентських виборах-2010 і про заклик до Віктора Ющенка подати у відставку в лютому 2009-го.

...Можна, звівши все це докупи, дорікнути Кравчуку в непослідовності, періодичній зміні політичної орієнтації. А можна — згадати, що свого часу він зважився піти на дострокові вибори Президента, і, програвши Леонідові Кучмі, визнав поразку й цивілізовано передав йому владу. До речі, чи не вперше на пострадянському просторі. (Можна, звісно, пригадати прізвисько "хитрий лис", асоціацію з висловом "пройти між крапельками", що приліпилась до Кравчука, та його філософське "маємо те, що маємо" — але чи не завдяки саме цьому одвічному українському прагматизмові становлення незалежної України пройшло без крові та конфліктів?)

А політичні симпатії... Знаючи хоч трохи мінливість української політики та умовність всього того, що написано на партійних прапорах, — хто ризикне дорікнути Кравчукові у міграціях між політичними таборами? Та й чи варто це робити, якщо він усе одно — вже в історії?! Перший Президент, як і перше кохання, — не забувається.