подати
оголошення



29.09.2011, 09:21

Майстер з Рівненщини виготовляє унікальні іконостаси

У кабінеті жителя села Колоденка Рівненського району Анатолія Бугринця панує мирна та світла атмосфера. На стінах — образи. У кімнаті стоять кульман, мольберт, в одному кутку — письмовий стіл з великим екраном монітора. В іншому — шафа із книгами та полиця з ескізами робіт. У такій творчій атмосфері працює майстер над виготовленням іконостасів. До створення шедеврів пан Анатолій долучає й інших. У рідному селі він відкрив творчу майстерню. Там, разом з учнями, прославляє ім’я Боже у неповторно гарних та унікальних іконостасах.
Вчився малювати у Тараса Шевченка
Часто малюючи у дитинстві сільські пейзажі, чи міг тоді подумати маленький Толя, що таке захоплення малюнком стане поштовхом до творення іконостасів. Перші свої нариси намалював у селі Колоденка, де й народився.

Хлопець зростав у багатодітній родині, в якій виховувалися п’ятеро дітей: троє сестер та він з братом-двійником. Непростим було дитинство хлопця. Батько залишив сім’ю, матері важко було ростити стількох дітей. Тому на початку шістдесятих Анатолій Бугринець поступив до школи-інтернату в Тучині.

— Там мені дуже допомогла моя вчителька з математики. Вона заохочуваа мене до малювання, допомагала папером. Коли ж побачила, як я гострив олівці на камені, дозволила брати її олівці, — пригадує пан Анатолій. — Я завжди любив малювати, особливо пейзажі. Як тільки мав час, відразу брався до малювання. У Тучині — дуже гарні краєвиди. Мальовниче село, що розкинулося над Горинню, вабило своєю недоторканою красою. І сидячи на високому правому березі річки, я вдивлявся в далечінь, намагаючись побачити, що ж там. Ось так і в житті я завжди любив невідоме.



У школі пан Анатолій дуже любив читати казки. У четвертому класі він записався у шкільну бібліотеку. Там і натрапив на чотиритомне видання художніх репродукцій Тараса Шевченка. Юний художник щиро захопився творчістю Великого Кобзаря та перейнявся його долею. Тому на письмовому столі майстра й до нині лежить маленький "Кобзар".

— Я вчився малювати у Шевченка. Це мій учитель. Згодом я придбав ці альбоми Шевченка, — показує раритетні видання пан Анатолій. — Маю і збірники його художних та поетичних творів. І якщо десь бачу книги з творами Шевченка, завжди купую.



Підкорення Ленінграда
Після закінчення восьми класів у Тучинській школі-інтернаті Анатолій Бугринець вступає до вечірньої школи в Колоденці. Уже в 14 років хлопець почав працювати столяром-бетонщиком на будівництві в Рівному. Тяжко тоді було, пригадує. Потім пана Анатолія чекала дворічна служба в прикордонних військах у Бресті.

— Після армії мене "потягнуло" поступати в Ленінград, в Художню академію імені Рєпіна. Перша спроба була невдалою, бо поступав без підготовки. Але мрія є мрія, і її треба здійснювати, — каже пан Анатолій. — На другий рік знову поїхав туди, проте вже з підготовкою. І знову не поступив. Спочатку не розумів, чому так. Півтора року прожив у Ленінграді. Пішов в академію на підготовчі курси зі скульптури. Паралельно працював на суднобудівельному заводі Орджонікідзе столяром. Коли ж знову не поступив, поїхав додому.



Сьогодні, коли Анатолій Бугринець згадує про цей період свого життя, каже, що, мабуть, не зміг би залишитися в Санкт-Петебурзі, тому що там... немає вишень. А він дуже любить, коли в Україні цвітуть та як пахнуть вишні.

Десять років на "каторзі"
Після повернення з Ленінграду, Анатолій Бугринець не зміг відразу влаштуватися на роботу.

— Якось я пас корови і сидів малював. Прибігає мати і питає: шо ти наробив? Коли я прийшов до хати, мені вручили повістку в суд за дармоїдство (тоді така стаття була: якщо людина не працювала 2-3 місяці, її могли посадити і дати примусово роботу). Дільничний інспектор сказав, що завтра я маю влаштуватися на роботу. В той час у Рівному якраз будувалася хімія (підприємство "Рівнеазот" — ред.). Мене мали направити або туди, або на Високовольтний завод. Ближче було працювати на останньому.



З відділу кадрів молодого хлопця направили в "ливарку". На шкідливому виробництві він працював заливщиком, плавильщиком металу. Пропрацював на "ливарці" 10 років, 2 місяці і 14 днів.

— Це була справжня каторга. Як там люди витримували, не знаю. Та й мало платили за цю каторгу, — каже Анатолій Бугринець.

Це були часи важких випробувань для Анатолія та його сім’ї, адже на той час він вже був одружений, виховував дітей, жили на зйомній квартирі. Втім, як каже сам майстер, йому у житті завжди траплялися добрі люди. Вони й допомогли молодій сім’ї придбати власну квартиру. Пережити ті часи та мужньо витримати всі випробування Анатолію Бугринцю допомагала і дружина Тетяна. Вона, каже чоловік, завжди була його опорою, підтримкою та надією. І зараз всіляко сприяє творчій роботі майстра.

— Але навіть у ті важкі часи я не переставав малювати. Виставлявся в Рівному. Пригадую, як на одну з виставок я намалював картину "Дуби". І хоч вона була надійно запакована, коли її відкрили, середина картини була продавлена коліном. Втім, навіть незважаючи на це, її у мене придбали. Власником став рівнянин, тому картина залишилися у Рівному. Думаю, якщо дасть Господь, то я її викуплю, — має надію художник.

Згодом Анатолій Бугринець влаштувався столяром у художній фонд.

— Я почав там чудеса робити. Ну які чудеса: рамки нові. Мене заповажали. Я міг би й до цього часу робити рамки, але я на місці не стою. Завжди рухаюся вперед, і то так швидко, що навіть сам боюся того руху, — каже пан Анатолій. — Якось один із різьбярів худфонду Василь Візор взяв мене на роботу в храм. Я тільки-но глянув, як роблять іконостаси — і сам почав їх вирізати.

За 20 років — більш ніж 150 іконостасів
Перший іконостас Анатолій Бугринець зробив для церкви у селі Князівка Березнівського району у кінці 80-х років.

— Я був дуже незадоволений тією роботою. Тоді у мене схопила спина і я не зміг сам установити іконостас. Найняв хлопців, а вони зробили не так. Потім я взяв людину і ми все заново переробили і поставили, — розповідає про досвід. — Перший іконостас став ніби ключем до всіх дверей. Після цього почали помаленьку надходити замовлення. Люди бачили мої роботи і я напрацьовував собі ім’я.

За більш ніж 20 років Анатолій Бугринець зробив не менше 150 іконостасів. І це тільки тих, ескізи яких збереглися. Мистецтво творення іконостасів опановував сам.



— Щоб зробити іконостас, треба бути архітектором, художником, різьбярем по дереву, столяром. І в ексізі враховувати всі нюанси. Якщо цього не зробити, нічого не вийде. Сам не знаю, звідки беру ідеї для іконостасів. Думаю, що це все Божа воля. Коли беруся до роботи, у мене таке враження, що ніби хтось стоїть позаду і підказує, як і що робити.

Але кожен мій іконостас — неповторна робота. Я постійно знаходжуся у творчому пошуку, адже не можу дозволити собі, щоб хоч якийсь орнамент повторився, — ділиться секретами творчості майстер. — Створювати іконостаси — тяжка і трудоємна робота. Над однією різьбою можна стояти два місяці. Я не можу повторити зроблену роботу, а це забирає багато енергії.



Проте кожним своїм творінням я завжди, як майстер, незадоволений. Ще жодного разу не оцінив свою роботу на п’ятірку. Ще не зробив того, що дійсно хотів би. Не дозволяють різні обставини, серед яких не останню роль відіграють і фінансові.

Анатолій Бугринець не вміє відпочивати. Зізнається, що йому легше працювати, ніж не працювати. І часом так стомлюється, якщо не працює. У селі Колоденка він створив творчу майстерню, де навчаються учні з усієї України. Навчає їх майстер різьбі по дереву художнього іконостасу.



Своєю працьовитістю, ретельністю, відданістю та безмежній любові до справи, яку він робить, слава про художні іконостаси Анатолія Бугринця пішла далеко за межі України. Його неперевершені роботи прикрашають храми, церкви та монастирі в Луцьку, Кривому Розі, Києві, Городку Рівненської області, Чернігові та Чернігівській області, Вишневому, поблизу Києва, Хмельницькому, Дермані, Санкт-Петербурзі, молдавських Тірасполі та Бандерах. П’ять іконостасів прикрашають Києво-Печерську лавру. Сьогодні ім’я видатного художника з Рівненщини звучить разом із найталановитішими людьми України.

У всьому має бути духовність і любов
Робота в церквах та храмах, спілкування зі священнослужителями змінили життєві пріоритети пана Анатолія. Адже в радянські часи людей навчали не шанувати Бога. Нині майстер переконаний, що існує якась вища сила, яка направляє і оберігає людей.

— Був тяжкий період, коли я хворів і ледве не помер. Але я попросив Господа: "Дай мені сили зробити ще щось для твоєї слави". І він мене відпустив. Я мав видіння, хоч раніше і не вірив у них, — ділиться Анатолій Бугринець.



Сьогодні талановитий художник переконаний, що у житті на все свій час. Спочатку він малював, потім займався столярством. Зрештою це все злилося у творення іконостасів. Але беззаперечна істина, у яку вірить митець, що чим би ти не займався у житті, у всьому має бути духовність і любов до своєї справи. Якщо ж робити щось тільки заради грошей, це не принесе щастя людині.

У творчій майстерні Анатолію Бугринцю допомагає його син. Донька теж захоплюється малюванням ікон. Прекрасно малюють й усі чотири онучки пана Анатолія. Це особливо радує майстра, адже є надія, що його справа матиме своє продовження.
Коментарі:




Бесплатка
Останні новини


Новини партнерів