Рівненський інформаційний портал OGO.ua

подати
оголошення

12.01.2012, 10:24

Віктор Ковальчук понад чверть століття досліджує спадщину Полісся [+Відео]

Більш ніж чверть століття художній керівник Етнокультурного центру "Веснянка" Палацу дітей та молоді Віктор Ковальчук вивчає історико-культурну спадщину Полісся. Пригадує: фольклорний колектив створював з 15 людей. Зараз це вже 150 учасників і три колективи — "Весняночка", "Веснянка" та "Сільська музика".
Уродженець Полісся, Віктор Ковальчук з дитинства чув на весіллях та вечорницях музик і колективи, що називались хорланками. Згодом закінчив музичне училище — відділ народних інструментів. Проте, каже, у той час не було такого поняття, як фольклорні гурти.

— Фольклор на теренах України представляли колективи академічної форми, більш авторські, — пригадує Віктор Ковальчук. — Вони мали дуже опосередковане відношення до народних традицій, особливо регіональних. Народним тоді був навіть оркестр народних інструментів з балалайками та домбрами. А вже супернародним українським інструментом вважалась бандура. Хоча поруч існували такі форми як хорланки, які справді, окрім радянського колгоспного оспівування ладу, несли й народні традиції. Так само були музиканти-практики, виконавці, які грали на весіллях. Проте держава таку музику не підтримувала і не було широкого розуміння, що саме ось це і є ті глибини — фольклор.



У 1983 році Віктор Ковальчук вирішив зробити щось суто українське. Каже — починав з домбр, балалайок, як і вчили в училищі. А потім з’явились кобзи, ліри, бугаї...

— Мені захотілося зробити колектив, який представляв би регіональну традицію Рівненського Полісся, як одного з найбагатших в етнографічному, музичному, фольклорному та звичаєвому плані регіону України, — розповідає художній керівник “Веснянки”. — Одразу ж почали пошук пісень. Збірники тоді публікували широковідомі, загальноукраїнські, але не було регіональних. Так з’явилися перші експедиції. Першою була поїздка в село Бичаль Костопільського району. Зараз один з проектів, який ми успішно реалізовуємо, це “Сільська музика”. Ми привозимо автентичних виконавців — сільських бабусь, робимо творчі зустрічі, де присутні учасники етнокультурного центру, викладачі, фольклористи, записуємо диски. Уже 25 чи 26 дисків вийшли в Києві. Нехай це тисячні тиражі, але це збережено й поширено на всю Україну. Навіть були випадки, коли з чотирьох бабусь живих залишилось дві, але ми встигли їх записати.



Окрім пісень, з експедицій привозять автентичні костюми. Музейні експонати Етнокультурного центру налічують понад 200 сорочок. Ці ж сорочки — сценічне вбрання гуртів.

— У нас є сорочки XIX-XX століть, — пишається Віктор Ковальчук. — Буває таке, що 75-річна бабуся каже: "Це моя баба вишивала". Коли діти це одягають, то з’являється зовсім інша аура. Їх обдивляються, обмацують, не вірячи очам, що це справді музейний експонат. Шкода, що люди, яким такі речі дістались у спадщину, не завжди їх цінують. Навіть на рушники рвуть. А ще є не дуже добра традиція закопувати ті сорочки. Ну забрати одну з собою в могилу. Але двадцять… Краще віддати дітям, в музей чи школу. Це ж вбрання справді унікальне. У той час ніхто нічого не калькував, вважалося правилом дурного тону перевишити те, що було у сусідки.



За словами Віктора Ковальчука, фольклор — явище не широкомасштабне, а, швидше, елітарне, як класика чи джаз. І, щоб слухати таку музику, слухач має бути підготовленим, тому що надзвичайно вона глибока.

— На жаль, так склалось, що фольклор — це не мистецтво, а філософія, бачення, світосприйняття наших предків. Пісня супроводжувала їх від народження до смерті. Зараз фольклор потрібно популяризувати, щоб він зі світоглядного став мистецьким явищем. За останні роки все-таки відбулась еволюція. Зараз уже ніхто не буде називати автентикою гопаки, які на Поліссі ніхто не танцював. Тут танцювали польку, коробочку.



Нині Віктор Ковальчук керує трьома колективами — дитячим “Весняночка”, молодіжним “Веснянка” та гуртом “Сільська музика”, куди входять керівники фольклорних колективів міста Рівного. Виступають усюди — як по всій Україні, так і за кордоном. Загалом 50-60 виступів у рік.

А раз на два роки, або й на рік, керівник Етнокультурного центру разом зі своїми підопічними організовують міжнародний молодіжний фестиваль "Древлянські джерела".

— Уже відбулося дев’ять фестивалів з 1998 року. Я автор цього проекту і директор. А мої вихованці — організатори, — говорить пан Ковальчук. — Цей фестиваль навіть занесений до календаря ЮНЕСКО. У ньому беруть участь близько півсотні колективів — як українських, так і зарубіжних. А це 1000 учасників! Цілий рік займає, щоб організувати це все. Завершується фестиваль — одразу готуємося до наступного.

Різдвяні свята для Віктора Ковальчука мають особливе значення. Своїх вихованців чоловік вчить якомога більше колядувати у сім’ях, батькам, родичам. І не одну колядку "Рік новий народився", а все те, чого навчилися.

— А на Старий Новий рік у певний період, коли колядування було ще під забороною, ми збирались у класі, розділялись на гурти й ходили по хатах колядувати-щедрувати, — розповідає музикант. — Цього року колядуватимемо аж до Водохреща.
Коментарі:

Загрузка...
Останні новини
Новини партнерів