Млинів - без млинів. Віртуальна подорож райцентром Рівненщини [+Фото]

І хоч власне про Млинів уперше згадується на початку XVI століття, люди в цих краях мешкали віддавна. Один з районів містечка – Муравиця – у літописні часи був давньоруською фортецею. Про неї згадується, скажімо, у Руському літописі.

"І князь Юрій із братом своїм В'ячеславом і з усіма дітьми своїми пішли до Луцька. Ростислав із братом своїм Андрієм пішли наперед з половцями. Та коли вони стали поблизу /города/ Муравиці…"




Не знаю, на жаль, що було далі з хлопцями, які стали поблизу тої Муравиці. Назва ж та означає луг, сінокіс (це ще й синюшні плями на покійнику, але то з іншої опери). Городища розташовувались на горбочках і були до певної міри захищеними ще й природними особливостями. Муравицьке городище нині включене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.




Наступного разу поселення згадується у перших роках XVI століття. Тоді литовський князь і польський король Олександр Ягелончик дарує вже Млинів якомусь москвитянину Бобру. Наступник короля Олександра Сигізмунд I в 1508-му році передає Млинів своєму кременецькому наміснику Якову Монтовту.




Далі містечко згадується в контексті якихось скарг, або й взагалі рекетирського нападу підлеглих князя Головні-Острожецького на тутешніх селян. На той час ці землі належать вже Вишневецьким, а згодом, як придане, переходять у власність білорусько-литовських магнатів Ходкевичів.

Своє млинівське помістя знатна родина береться серйозно облаштовувати аж наприкінці XVIII століття. У 1780-му поруч з майбутнім палацом будується гостьовий будинок, так звана офіцина. Місцеві жителі полюбляють переказувати історії про привидів, які тут оселилися.



Одного разу пані Людвіка Ходкевич сиділа в палаці за столиком. Раптом самі відчиняються й грюкають двері — так, ніби їх штовхнули з величезною силою. Графиня визирнула — нікого немає. Пройшлася кімнатами — порожньо. Аж в останній жінка побачила постать своєї 26-річної доньки княгині Розалії Любомирської. Голова привида була відділена від тулуба.

Графиня на якийсь час заніміла, але коли почала кликати слуг, астральне тіло зникло. Через якийсь час із Франції надійшла страшна звістка — доньку гільйотинували якобінці. Найдивніше, що страта в Парижі відбулася того ж дня і тієї ж години, коли у Млинові з’явився фантом!..

У 1785-му розпочинається зведення розкішного палацу. Будова велася за проектом придворного архітектора польської корони Єфраїма Шредера. За допомоги все того ж невтомного ірландця Діонісія МакКлера облаштовується на 15-и гектарах парк.





Коштом Яна-Миколи Ходкевича у 1786-му в центрі містечка будується костел, який став родинною усипальнею. На його місці у 60-і роки минулого століття збудували кінотеатр “Жовтень”.

За сприяння згаданої вже графині Людвикі Ходкевич у 1789-му Млинів дістає Маґдебурзьке право і як наслідок – дозвіл на проведення чотирьох річних ярмарків. Проте за кілька років Млинів, як і вся Волинь, стає звичайним селом Дубенського повіту Російської Волинської губернії.



Тим не менше, Ходкевичі продовжують облаштування своєї резиденції. Палацові роботи завершуються в 1815-му, вже за Олександра Ходкевича. Аби уберегти родинний костел Олександр мусив звертатися особисто до російського імператора, обіцяючи збудувати у Млинові православний храм.

Що, власне і було зроблено його коштом у 1840-му році. Новий храм освятили в пам’ять святого Олександра Невського. Згодом церкву переназвали на честь святої Покрови.




Надання містечку статусу волосного центру в 1866-му, індустріалізація другої половини XIX століття мало як вплинули Млинів. Його мешканці й далі переважно були задіяні на обслуговування маєтку Ходкевичів. Кількадесят людей працювали також на винокурному, лісопильному і чавуноливарному заводиках.



За переписом 1911 р., в поселенні було 2500 жителів, міщанська управа, поштова земська станція, пошта, телеграф, двокласна парафіяльна школа, земський агроном, земська амбулаторія, два лікарі, акушерка, аптека, 12 крамниць, ґуральня. Такий от джентльменський провінційний набір.

За Польщі було збудовано також кілька невеличких сільськогосподарських підприємств, а також семирічну школу. Проте у підсумку кількох воєн у Млинові залишилось менше як півтисячі мешканців.



На відміну від багатьох містечок з давньою історією, за радянський час Млинів розрісся. Хоч аж ніяк не в індустріальному плані. Загалом беземоційні автори Вікіпедії так і пишуть: Із 2000 року все змінилось. Тепер в Млинові немає взагалі ніякої промисловості!!! Жити стало ще гірше ніж в 20 ст.




Як на мене – оці волання зайві. Містечко виглядає вельми охайно і навіть романтично. Вулики, ставочки, церкви, Іква. Й на жаль, жодного млина у вигляді бонусу.

Млинів є на Google-картах. Проїзд на автомобілі від Києва – 387 км (біля 5 годин дороги), від Рівного– 56 км.