Вербної неділі з нетерпінням чекають усі діти

Згідно з переказами, саме в цей день син Божий Ісус Христос в'їхав до Єрусалима, але не на коні чи возі, а на звичайному віслюку. Тварина була вибрана не випадково, адже воно символізує миролюбність і лагідність.
Мешканці Єрусалима зустрічали свого довгоочікуваного гостя гілочками олив. На жаль, у нас це дерево не росте, але його прекрасно замінила верба - саме її освячують у церкві в Вербну неділю.

З особливим трепетом чекають Верної неділі діти, тому що остання неділя посту вважалась саме їхнім святом. Напередодні, тобто в суботу, підлітки йшли на узлісся, щоб заготовити вербових гілочок і принести їх до церкви, де ці гілочки освячували. Урочисте освячення верби відбувалося у неділю. Після богослужіння, на яке сходилися діти і дорослі, батюшка скроплював гілочки свяченою водою.

Першими намагалися взяти галузки діти, вважаючи, що кому дістанеться найбільша - той буде найщасливішим.

При цьому було своєрідне повір’я, що потрібно відщипнути пухнастого котика і проковтнути його: “Щоб горло не боліло і не наростали в ньому ґулі”. Люди вважали, що хто отримав гілочку верби без листя або суху, в того не вестимуться вівці.

Повернувшись із церкви з посвяченою вербою, до хати одразу не заходили, а йшли на город та саджали там гілочки “щоб росла Богові на славу, а людям - на вжиток”, а решту заносили до хати і ставили на покутті.

Якщо, зайшовши до хати, заставали когось, хто проспав вранішню службу, то його били посвяченою вербою, говорячи:

Не я б’ю - верба б’є,
За тиждень - Великдень,
Недалечко червоне яєчко!

Хлопці та дівчата, граючись, шмагали один одного вербовими гілочками ще біля церкви, а потім по дорозі додому, промовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

Освяченій вербі приписували магічну силу. Коли вперше навесні виганяли худобу на пасовище, то обовязково брали освячену лозину верби - “щоб нечисть не чіплялася до тварин”. Під час граду викидали гілля освяченої верби на подвіря - “щоб град зупинився” та не побив розсаду.

Відваром освяченої верби змочували голову, щоб зупинити головний біль, лікувалися й від пропасниці та ревматизму, збивали гарячку. Товчене листя верби клали на рани, а горілку, настояну на її листі, пили, щоб запобігти шлунковим захворюванням.

У Вербний тиждень не можна було сіяти конопель і городини, оскільки “буде ликовате, як верба”, а також буряків, бо “будуть гіркі”.