День Перемоги і день пам’яті [БЛОГИ]

На превеликий жаль, діда я знаю лише з фотографій. Влітку 1942 року дивізія, в якій заступником командира дивізії по артилерії служив мій дід – підполковник Іван Єгорович Туровський – була перекинута на Західний фронт. Він загинув у битві під Орлом, яка стала вирішальною в боях на Курській Дузі і переломним моментом у всій Другій світовій війні.

Мій тато, Туровський Валентин Іванович, залишився без батька, фактично сиротою, в 15 років. Його прийняли юнгою, а потім матросом на корабель військового каравану, який доставляв по ленд-лізу для наших солдатів грузи від союзників з порту Ноушхер (Іран). Після війни куди міг піти син загиблого офіцера, хлопченя, яке вже фактично побувало на війні? Зрозуміло – у військове училище. Тато став офіцером повітряно-десантних військ. Зробив десь біля сотні стрибків з парашутом.

Хочу ще додати, що обидві мої тітки пройшли війну медпрацівниками, одна військовим лікарем, друга – медсестрою. І саме на війні медсестра зустріла свого майбутнього чоловіка.

То чим у нашій сім’ї і для мене має бути День Перемоги?

Є ще родина чоловіка — Романчуки. Мій свекор 1897 року народження, був офіцером царської армії, штабс-капітан, воював на фронтах Першої світової війни, кавалер трьох хрестів. Хіба варто пояснювати, чому він не служив у Червоній армії? Хіба варто дивуватись, чому багато хто з родичів мого чоловіка опинились потім в еміграції? Самого його відправили в концтабір Березу-Картузьку, куди поляки кидали українських патріотів. З вересня 1944 року, коли ще в Європі гриміли бої, він був призначений головним інженером Облвно. Під його керівництвом почали ремонтувати і зводити десятки шкіл у всіх районах області. Як мільйони радянських людей, які працювали в тилу, його праця в цей час була відзначена медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр."

Я толерантно, з розумінням і вдячністю ставлюсь до людей, які пройшли ту війну. Давайте говорити відверто: хтось йшов на фронт добровольцем, когось призивали. А хтось йшов на війну, бо не було іншого виходу. І тут можна згадати не лише штрафбати. Варто згадати людей, які вдягнули форму і взяли зброю, вийшовши з таборів. Але яке це має значення, хто і як потрапив на війну? Хіба солдату, який пішов добровольцем, легше було помирати, ніж солдату зі штрафбату?

Знаєте, мабуть, щоб відповісти собі на питання "чим для нас є День Перемоги?", варто спробувати уявити, що, не дай Боже, на нашу країну хтось напав. Хай би кожен чоловік уявив, що отримав повістку на фронт і завтра має вдягнути форму, взяти в руки зброю, попрощатись з рідними і піти. Хай би жінки уявили, що треба чоловіка зібрати в дорогу — не знаючи чи ще колись його побачать...

На моєму окрузі в 2011 році проживало 29 ветеранів війни, а сьогодні – 27…

По мірі можливості з моїми помічниками надаємо їм допомогу. Хтось отримує матеріальну допомогу для операції, комусь купуємо газову плиту чи газовий лічильник. А комусь допомагаємо консультацією чи допомогою у виготовлення земельної документації. Як кажуть — чим можемо...

Але це не головне. Інколи їм потрібно допомогти купити продукти чи поїхати в лікарню або аптеку. І не тільки під час свята – один раз на рік. Ветерани чекають уваги, щоденної і безкорисливої.

Ветеранів армії, яка визволяла Рівне і перемогла у тій війні, в нашому місті лишилось п’ятеро. Якщо ви їх знаєте, живете поруч, або просто побачите 9 травня на вулиці — привітайте. За загиблих і тих, хто не дожив до цього дня, — помоліться. Як прийнято казати, День Перемоги — "это праздник со слезами на глазах". Це – великий день пам’яті і вдячності тим людям, які віддали свою молодість і життя, щоб ми зараз жили.

З Днем Перемоги вас!

Депутат Рівненської міської ради Людмила Туровська