Жителі Костополя заслуговують на маленький рай

13.06.2012

Навіть у маленькому населеному пункті, який на карті, можливо, і не дозволяє позначити масштаб, його мешканці прагнуть створити затишний рай. Наше місто, Костопіль, безперечно стало б на щабель вище, якби кожен вказав на головні недоліки і доклав праці для їх вирішення.
Серед таких, на мою думку, це погане озеленення вулиць. Наш настрій часто залежить від того, що милує око. Буває вийдеш в пригніченому стані, а змінити його кардинально може звичайний спів солов’я чи шум вітру, які присутні щодня і на які часто не звертаєш уваги. І ось саме сьогодні вони здаються особливими. І ця віра в дивовижне, в чудо захоплює в полон. Які там уже проблеми?! В моїй уяві Костопіль – це суцільне листя дерев, що привітно і поважно похитуються край дороги; це море клумб з різнокольорових квітів, які створюють затишні куточки для мешканців, для туристів; це голосні промови акцій, на кшталт «Посади дерево – прикрась місто!». Хоча б один-два таких заходи на рік – і результат не забарився б. Це прекрасний спосіб залучити молодь до корисної праці, адже саме вона несе традиції і звички нащадкам. А це, погодьтесь, було б непоганою звичкою.

Наступна зміна – закриття гральних закладів. Вони не просто спустошують кишені звичайних мешканців, вони деморалізують, примушують почуватися жертвою чийогось бізнесу. Натомість є прекрасна альтернатива. У Костополі в кав’ярні «Цукерня» проводяться літературні вечори на різну тематику, де молодь і всі бажаючі можуть поділитися своїми мистецькими смаками, презентувати улюблену книгу чи автора або просто послухати однодумців і, замовивши філіжанку запашної кави, написати свій невеличкий шедевр. Подібні заходи можуть проводитися в багатьох інших місцях і, повірте, збирати чималі компанії відвідувачів.

Було б непогано ще мати у нашому місті музей творчості постатей Розстріляного відродження. Це умовна назва періоду 20 – 30-тих років XX ст. в історії нашого народу, коли інтелігенцію (зокрема письменників, поетів, критиків, художників) примушувала мовчати і коритися тодішня влада, а за невиконання наказів – репресії, психологічний тиск, фізичне знищення. Це чорна пляма в історії українського письменства, яке в черговий раз силкувалося піднятися з колін, а його добивали в землю. Такі постаті як М. Зеров, М. Драй-Хмара, Ю. Клен, М. Хвильовий, А. Любченко, Б. Антоненко-Давидович та ін. заслуговують, щоб про них знали не тільки студенти філфаку, а й прості українці. Саме у музей зможе прийти кожен і дізнатися більше або й вивчити сторінку минулого. Наші діти і внуки теж будуть це пам’ятати, адже призначення таких закладів – зберігати історію пройдених шляхів, показувати значення людей і їхній внесок для України, виховувати патріотів своєї держави.

І я, як патріот свого міста, бажаю в ньому бачити тільки позитивні зміни і буду робити все можливе для їх впровадження. Хоч Костопіль, м’яко кажучи, не мегаполіс, а люди в ньому все ж хороші, які заслуговують на свій маленький рай.

Так хочеться, щоб туристи, потрапивши у наше місто, відчули у душі порив молодої енергії і, нікому не кажучи, ніби підслухавши щось інтимне, поспішили робити зміни у своєму едемі.

Ольга КОПЕЛЬ, фото Олександра ТЛУМАЧА, axkostopil.narod.ru

переглядів: 880

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *