Їх ніхто не змушує до праці та далеких поїздок. Вони самі приходять і пропонують свою допомогу. Волонтер у перекладі з англійської означає саме «доброволець». Про життя і працю цих людей розповідає волонтерка зі США Егле Вілкелайт, яка працює вчителькою англійської мови в ЗОШ №5 м. Дубно.
– Егле, чому ти вирішила зайнятись волонтерською діяльністю?
– Я полюбила цю справу з 14 років. До мене завжди приходило бажання допомагати іншим. Традиційно, волонтерство є дуже закоренілим поняттям в американській культурі. На даний момент я співпрацюю з програмою «Peace Corps”(«Корпус миру»). Я завжди хотіла подорожувати по світу, а ця організація дала чудовий шанс втілити мою мрію в реальність.
– Хто ти за освітою?
– До мого приїзду в Україну я щойно закінчила вивчати політичні науки. Я надіюсь здобути рівень магістра після повернення на батьківщину.
– Чому вибрала саме Україну?
– «Peace Corps» працює у 76 країнах. Коли ти подаєш заявку, ти не можеш вибирати ні рід своєї діяльності, ні місце роботи. Тебе посилають туди, де допомога найнеобхідніша. Я була дуже захоплена тим, що мене призначили в Україну.
– Перше враження від нашої країни?
– Багато що нагадувало Литву, де я народилась. Знайомство було приємним.
– Ти в Україні уже рік. Не сумуєш за рідною Флоридою?
– Так, сумую, але я була готова до двох років волонтерської праці. Інтернет дозволяє завжди бути на зв’язку. А ще я збираюсь відвідати Флориду на святах.
– Змогла б залишитись в Україні назавжди? Чи не вистачило б сміливості?
– Я взагалі сумніваюсь, чи змогла б залишитись будь-де назавжди. Я хочу побачити світ. Потрібно мати багато сміливості, щоб покинути своє затишне місце заради невідомих країв.
– Що б українське хотіла забрати до себе в США?
– Мені подобається, які близькі тут сім’ї. У США, враховуючи, яка це велика країна, і які зайняті та мобільні люди тут живуть, сім’ї іноді розкидані по різних штатах.
– Як проводиш свій вільний час в Україні?
– Спілкуюсь з друзями, подорожую, підтримую зв’язок з рідними за допомогою Інтернету. На вихідних люблю мандрувати, щоб побачити все, що може запропонувати Україна.
– Чи виникають трудноші, пов’язані з мовним бар’єром?
– Так, це одна з моїх найбільших проблем в Україні, але я займаюсь вивченням української мови. Однак, коли люди з терпінням ставляться до мене, труднощів не виникає.
– Зараз мешкаєш у невеликому провінційному місті. Що можеш сказати про Дубно?
– Перші три місяці після мого приїзду в Україну жила в дуже маленькому місті, тому, порівняно з ним, Дубно здавалось величезним. Воно дуже гостинне. В день приїзду мені провели екскурсію в Дубенський замок. Я була вражена історією цього міста!
– Україна має що показати туристам. А які куточки нашої країни ти хотіла б побачити?
– Поступово я все ближче знайомлюсь з Україною. Я вже побувала в Карпатах та Одесі, дуже хочу побачити Крим.
– Поділись своїми успіхами у вивченні української мови. Багато слів уже знаєш?
– Неможливо перелічити всіх українських слів, які я вивчила. Я займаюсь з репетитором двічі на тиждень, і розумію більшість речей навколо.
– Яким уявляєш свій останній день в Україні?
– Думаю, мені буде сумно. Я всього рік тут, а вже знайшла багато нових друзів. Я залишатиму Україну у грудні, тому, мабуть, це буде дуже холодний день.
Аліна Вірстюк