Екс-глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар - про кінець світу і міжконфесійні шлюби

Зустріч, яка відбулась у понеділок по обіді, тривала близько години. Більшу частину цього часу Блаженніший відповідав на записки студентів. Вщерть заповнена зала зустріла екс-главу УГКЦ овацією, а місця не вистачило не лише бажаючим студентам, а й викладачам.

Про масштаб особистості кардинала Гузара свідчить хоча б такий факт: за свідченням ряду джерел, після смерті Папи Римського Івана-Павла ІІ він розглядався як його можливий наступник серед 16 інших кандидатів. 79-річний уродженець Львова, Любомир Гузар більшу частину життя провів за кордоном - коли йому було одинадцять, сім'я батьків виїхала до Австрії, а здобуття середньої освіти закінчив уже у США. Служив у різних парафіях там, а згодом - у Італії. Після здобуття Україною незалежності повертається на батьківщину, де у 2001 році був обраний Главою Української греко-католицької церкви. Торік за станом здоров'я та через похилий вік добровільно склав повноваження, і наступником його став єпископ Святослав Шевчук.

Розмова кардинала Гузара зі студентами розпочалась із міркувань про те, як молодій людині зберегти духовно-моральні цінності. Прості зрозумілі слова про важливе - всі відповіді Блаженнішого можна охарактеризувати саме так.

- Упродовж життя молода людина проходить кілька шкіл, у яких вона формує свій світогляд. Перша школа - це школа батьків, коли ми приглядаємось до їхньої поведінки, наслідуємо їхні приклади. Далі свій виховний вплив здійснюють школа та церква. Ми починаємо розуміти, що є добро, вчимося від добрих людей того, що саме Бог очікує від нас. Це довгий процес, він може тривати 15-20 років. Чим кращих маємо вчителів, тим легше нам цей шлях пройти. Років до 30-35 людина зазвичай формується як особистість зі своїм світоглядом. І тут надзвичайно важливо усвідомлювати, для чого ми створені - для того, щоб чинити добро, бути добрими. Потрібно здійснювати це в щоденному житті, у спілкуванні з ближніми. Чим більше чинимо саме так - тим більше ростемо, розвиваємось і захищаємо себе від поганих впливів. Якщо ми прагнемо рости і розвиватись як добрі люди - ми не даємо приступу цим поганим впливам. Вони приманливі, але не всемогутні.

Наступне запитання з залу стосувалось формули щастя, якою її бачить екс-глава Української греко-католицької церкви.

- Мені важко дати загальну формулу щастя, яку можна було б застосувати однаково до всіх людей, - зізнався кардинал Любомир Гузар. - Про себе ж можу сказати: я почуваюся щасливим. Можливо, тому, що я у житті ніколи не мав надзвичайних амбіцій, легко задовольнявся тим, що ставалось. Я мав різне становище, був залежним від різних керівників і намагався виконувати всі завдання, які ставились переді мною. Я збираюсь писати спогади і не передбачаю, що там будуть якісь жалі... Я пройшов життя щасливо.



Одна зі студенток поцікавилась у блаженнішого Любомира Гузара його ставленням до... шлюбів між християнками і мусульманами.

- Вступати в подружнє життя з інаковірцями можна, і є гарні приклади, коли люди різних віросповідань прекрасно живуть разом. З іншого боку, хоча я і не можу говорити з власного прикладу, бо я не одружений, але я чув думки інших людей: коли разом сходяться дві людини - це справа нелегка. Коли навіть вони з одного народу, з однієї віри - і то не є легко... Розумію, що коли хлопець і дівчина залюбляться, то говорити до них - немов кидати горох об стіну, але все ж краще послухати досвідчених людей і не брати на себе тягар більший, ніж можемо нести...

Суспільно-політичний блок зустрічі стосувався ставлення кардинала Гузара до "русского міра", який намагаються розбудовувати наші північні сусіди, та численних випробувань, які випали на долю українського народу - чи ж достатньо ми, на думку блаженнішого, витерпіли труднощів і поневірянь, а чи ж повинні терпіти далі, аби випити їхню чашу до дна і лише після того ставати на якісно новий шлях розвитку. "Якщо ви хочете терпіти - це ваш вибір, але я не вважаю, що це - найкращий вибір, - відповів на останнє запитання екс-глава УГКЦ. - Немає труднощів, які не можна було б подолати". А щодо "русского міра" був так само однозначним у думці: "Росія має право на свою історію, а ми — на свою. «Русский мир» — для росіян, нам же потрібно плекати український світ, шукати внутрішню духовну єдність, берегти духовні інтереси, щоб бути собою".

"Рівненщина релігійна" - блоги OGO.ua

Наприкінці спілкування не обійшлось без запитань про кінець світу, "призначений" у чутках на 21 грудня.

- Про кінець світу знає тільки Отець наш небесний, - чітко розставив крапки над "і" кардинал Гузар. - Нинішні ж розмови - це скоріше комерційна нагода. Так, кінець світу буде, але для кожної людини він приходить двічі. Перший кінець - це смерть, це індивідуальний кінець для кожного. Другий - це загальний кінець для всього людства, перехід на інший етап існування, це об'явлення Божої любові і справедливості. У питанні кінця світу не важливим є слово "коли". До кінця світу треба бути готовими завжди, а щодо дати - на все свій час.

В Острозі опублікували повний переклад книги Яна Лятоса про кінець світу

Зустріч кардинала Любомира Гузара в Острозькій академії закінчилась дещо несподівано: ректор Ігор Пасічник зачитав ухвалу Вченої ради університету про присвоєння високому гостеві звання Почесного доктора, з врученням диплому і мантії, та нагородження його найвищою відзнакою академії - срібною медаллю «Князь Василь-Костянтин Острозький». Але, слідом за цим документом, Ігор Пасічник відразу ж зачитав наступний - відповідь, яку напередодні зустрічі Острозька академія отримала від кардинала Гузара. А в ній - ввічлива відмова: з часу складання обов'язків Верховного Архиєпископа Української греко-католицької церкви, блаженніший Любомир вирішив не отримувати жодних церковних, державних та наукових відзнак. Висловивши повагу до такого рішення кардинала Гузара, Ігор Пасічник оголосив, що диплом, який мав засвідчити присвоєння гостеві почесного звання, передається до Музею історії Острозької академії. А на згадку про зустріч ректор подарував кардиналу Гузару енциклопедичне видання "Острозька академія" - і блаженніший з радістю прийняв подарунок, наголосивши, що книги, наука - це справді свята справа.

...Присутні розходились у роздумах: здавалося, кожен прагнув забрати з собою, зберегти у душі прості, але важливі слова про головні для всіх цінності від людини з колосальним духовним і життєвим досвідом, людини, від слів якої віяло якимось особливим спокоєм, мудрістю і добром.

"Рівненщина релігійна" - блоги OGO.ua