Найбільшу у світі літеру рівнянин обшив льоном [+Фото]

З-під руки Артура Мартиненка та вихованців його школи вийшов не один мистецький проект, який прикрашав у свій час наше місто та звертав на себе погляди перехожих. Відтак, на Великдень рівняни й гості міста могли дивуватись розмірам і колоритності гігантської писанки, а на новорічні свята зачаровуватись світінням янголів біля міської ялинки. Ідея створення нового вражаючого проекту — великої яскравої літери "Ї", що є виразно українською та унікальною у шрифтовому письмі, зародилася колегіально, у надрах Управління освіти та науки, але втілювати її запропонували саме колективу Рівненської міської дитячої художньої школи.

Найвищу в світі літеру встановили на майдані у Рівному [+Фото]

— Нас підключили до цього проекту на початковому етапі, коли вирішувалося, чи можна зробити його в наших умовах, тобто мінімальними затратами. Ми не переслідували мету зробити цю літеру, наприклад, неоновою, але зробити її якісною та оригінальною, так. А те, що це саме літера "Ї", найунікальніша та найвиразніша літера української абетки, то це дуже логічно і правильно, — пояснює митець.



Для Артура Мартиненка свято рідної мови має не останнє значення, адже для нього, майже все життя російськомовного, було питанням творчої та професійної толерантності заговорити українською. Навчаючись у Львівському училищі декоративно-ужиткового мистецтва імені І.Труша, чоловік зрозумів, що кожен митець прагне говорити вишуканою мовою, а оскільки у майбутньому на нього чекала педагогічна робота, питання говорити вишукано російською чи українською вирішилося саме по собі.

— Я мислю українською мовою, а це думаю, головне. Щоправда, праця над цією літерою була для мене символічною в іншому плані, адже над нею працювали Мартиненки, мій батько Анатолій Іванович, я та мій син Ілля Артурович. У нас у цьому плані консервативно, — посміхається митець, — аби від цього не страждала справа та творчість.

Втіленням ідеї, вибором матеріалів та кольору, самою технічною роботою займався чи не весь колектив школи: художники різної професійної освіти та юні вихованці цього закладу. Завдання виявилось нескладним, та й матеріали були використані найпростіші. З дерева зроблений каркас, а поверху літера обшита справжнім українським льоном червоного кольору із цікавим чорним орнаментом.

— Було питання двох кольорових гам: біло-блакитної та червоної. Зупинились на останній, бо зима надворі, діють закони контрасту, фонів та освітленості, — пояснює Артур Анатолійович. — Думали і про жовто-блакитний варіант літери, але ми не змогли б так розкрити нашу Рівненщину, це ж загальноукраїнська гама кольорів.

Тканина дуже міцна, вона триматиме форму на каркасі, тому найвища літера української абетки, за версією Книги рекордів України, довговічна. Сьогодні вона знаходиться у ЗОШ №1 ім. В.Короленка на вулиці Литовській обласного центру. За словами автора, літера може послужити інформаційним або художнім тлом для мистецьких проектів та конкурсів.

— Висота цієї літери могла бути й більшою, можна було б і зробити її в 5 метрів, але поставало питання її зберігання та транспортування. Розповім, чому висота саме 3,6 метра, — ділиться Артур Мартиненко секретами проекту, — це середня висота приміщення, фойє школи чи бібліотеки. У літери повинно бути майбутнє у школах, бібліотеках, підліткових клубах.

А от те, що літеру нарекли рекордсменкою, для Артура Мартиненка не стало сюрпризом, адже колектив його школи уміє перемагати та робити цікаві та неординарні речі. Усі його думки звернені до цієї школи. І справа не лише в тому, що Артур Анатолійович обіймає посаду директора, а швидше через те, що працювати та творити тут — це сімейна справа.

— До того, як став директором школи, було значно більше часу, та й творчості було більше. Паперова робота з’їдає вільну хвилину. Я раніше батька не розумів, тепер розумію, що вся справа в професіоналізмі команди (Анатолій Іванович Мартиненко був директором художньої школи більше 40 років — авт.). У мене субота — це творчий день.

Артур Мартиненко свого часу працював дизайнером інтер’єру і мав велику кількість замовлень та ідей. І те, й інше залишилось, бракує часу, адже в такій роботі присутній елемент авторського нагляду, виїзди на об’єкти. Потрібно бути або там, або в школі, і знову ж, школа стоїть на першому місці.

— Я "прикладник", працюю з різьбою по дереву, займаюсь дизайном та конструюванням меблів. Трішки займаюся реставраційними роботами. Наприклад, працював реставратором на експозиціях музею Уласа Самчука. Ну і, звичайно ж, поліграфічні нюанси та участь у мистецьких проектах міста. Я — універсальний солдат, — посміхається Артур Анатолійович.

Поки що Артур Мартиненко з колективом не працює над новими проектами, але зробленою на сьогодні роботою митець задоволений.

— Мені здається, ми змогли донести те повідомлення, яке уособлював цей проект — любити українську мову. Такі акції потрібно проводити, особливо для дітей. Користь від таких заходів, можливо, не наочна, але на рівні свідомості діти розуміють все. Я горджусь тим, що я художник, горджусь колом свого спілкування і впевнений, що той вид діяльності, яким займаюсь я та моя сім’я, — це щось безперечно хороше та корисне.