Чи зможуть українці надалі безоплатно отримувати землю у власність?

Детальніше про суть проблеми розповідає юрист РОГО «Комітет виборців України» В’ячеслав Горбенко.

Як відомо, підставою для надання громадянину земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва жилого будинку, інших будівель і споруд, зміни цільового призначення земельної ділянки є рішення місцевої (сільської, селищної, міської) ради.

Так, частини 1 і 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачають, що громадянин, зацікавлений у приватизації землі, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до органу місцевого самоврядування, котрий передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. А той, хто хоче отримати у власність ділянку із земель державної або комунальної власності для, наприклад, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) в межах норм безоплатної приватизації, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. В ньому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування ділянки, погодження землекористувача (в разі вилучення земельної ділянки, що перебуває в користуванні інших осіб).

Частина 7 статті 118 Земельного кодексу України чітко вказує, що цей же орган місцевого самоврядування, до якого надійшло відповідне клопотання, розглядає його в місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. При цьому, підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, обов’язок щодо замовлення і розроблення вищезазначеної містобудівної документації законодавець покладено саме на органи місцевого самоврядування.

Однак, з 1 січня 2013 року місцевим радам фактично заборонено приймати такі рішення. Це пов’язано з тим, що з цієї дати набули чинності частини 3 і 4 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Згідно з ними в разі відсутності плану зонування або детального плану території передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб, а також зміна їх цільового призначення забороняються.

Через існування таких норм у багатьох українських громадян можуть виникнути перешкоди, які заважатимуть реалізувати своє право. Разом з тим, оскільки питання затвердження плану зонування території віднесено до повноважень місцевих рад, а детального плану території: в межах населеного пункту – до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради; за межами населеного пункту – до повноважень райдержадміністрації, то проблема їх розробки лягає «на плечі» відповідних органів.

Тому, якщо громадянину-забудовнику місцева рада відмовила в передачі земельної ділянки у власність з підстав відсутності містобудівної документації, то така відмова може бути оскаржена в суді як незаконна. І в такій ситуації потрібно подавати відповідний адміністративний позов згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, в суді, крім іншого, слід доводити наявність бездіяльності влади, пов’язаної з незатвердженням відповідних планів. Адже їх відсутність не повинна заважати людині реалізувати своє законне право.