Мистецтво бортьового бджільництва

Минає час… Багато хто гадає, що тепер довбанку можна побачити лише в краєзнавчих музеях, але, якщо ретельно дослідити поліські ліси, то поодинокі борті ще можна зустріти. У ХХІ столітті борть можемо вважати феноменом минувшини. До Дня пасічника відкриваємо завісу таємниці з історичного виду бджолярства.

Найдавніші борті видовбували на висоті до двадцяти метрів

Отож, почнемо з того, який вигляд мали найдавніші борті. Добрі господарі просто видовбували борть у сосні, дубі, липі, інших лісових деревах на висоті від чотирьох до двадцяти метрів при достатньому діаметрі стовбура в залежності від кліматичної зони й безпеки. Бортники були людьми старшого віку. Перейнявши майстерність у попередників, вони відбирали за біологічними особливостями дерева, що мали вік від сорока років і росли неподалік квітучих лугів та джерел. Потім бортники позначали дерево певним символом, щоб засвідчити свою власність. Таким видом бджільництва займалися суто чоловіки, бо бортництво вважалося не жіночою справою, до того ж на пасічників постійно чекала небезпека. Приблизно через два роки після "позначення" дерева та встановлення на ньому вулика, борть була готовою до заселення медоносами, тому пасічники акуратно зрубували верхівку дерева, грубіші та нижні гілки (вважалося, що після цього дерево товстішає та набирається необхідних сил). Згодом бортники видовбували на дереві невеликі, але міцні засічки (вони мали рівномірну відстань, котра коливалася в залежності від статури бджоляра), по яких можна було дістатися до борті за допомогою особливого шкіряного паска.

Процедура підіймання на висоту з підтримкою цього ременя потребувала особливої уваги когось збоку. Для того, щоб у разі раптового падіння бортника швидко перехопити пасок.



На Поліссі пасічники користувались подібними способами, але дещо нехарактерними. «Наша» борть мала два отвори: круглий (для бджіл) та прямокутний (для збирання меду та підгодовування бджолиного сімейства). Борть мала довжину близько півтора метра, а маса могла становити 80-100 кілограм. Перед встановленням борть окроплювали спеціальним розчином, щоб запобігти руйнуванню деревини та сприяти знищенню шкідників-паразитів, котрі нищать дерево. За допомогою особливого колеса на осі борть підіймали на висоту і закріплювали на обраному дереві.

Прийшов Спас - бери рукавиці про запас

Інколи ці своєрідні вулики приладжували на набагато вищій відстані від землі, щоб запобігти викраданню «медового скарбу». Бортництвом на Поліссі могли займатися лише старші та спритніші чоловіки, адже тут в ціні швидкість, реакція, сила… Проте бджоли не завжди селилися в бортях. А для того, щоб виготовити й розмістити такий вулик, витрачали не менше місяця.

Наші пращури платили медом данину і навіть давали «медові хабарі»

У нинішні часи бортництво – "червонокнижне" захоплення. Здебільшого люди тримають звичні пасіки з прирученими бджолосім’ями. Колись борті спеціально розміщували на порівняно великій відстані від поселень поблизу лугу чи гаю, бо дикі бджоли збирали мед з усіх-усюд, змішуючи нектари корисних та цілющих квітів. Тож і «медові запаси» виходили солодшими та поживнішими, аніж ті, що на звичайних селянських пасіках.

Поштовхом до будування бортей послугувало пристосування бджіл жити в дуплах дерев. Слов’яни активно займалися бджільництвом не лише заради споживання меду. «Солодким багатством» вони платили данину. Мед продавали в межах країни і везли за кордон, використовували для лікування хвороб нервової системи та серця. Історія пам’ятає й факти давання «медових хабарів».

Той, хто зробив добру борть, вважався хорошим майстром. Чоловіки передавали довбанки та дерева в нащадок своїм синам, вчили їх бортьобудівничому ремеслу, бо колись хороші бортники добре заробляли. Продовжувати «медову» справу своїх попередників вважалося честю. Ми знаємо, що колись князь Ігор поплатився життям за збір додаткового податку, але ж чи здогадуємося, що в числі тої злощасної додаткової оплати не на останньому місці стояла придаткова «колода меду», тобто борть.



Багато великих слов’янських сімей колись мали хоча б декілька бортей з бджолами. Науковці вважають, що більш жвавий видобуток меду та початок його світового визнання й експорту пов'язаний саме з початком розвитку Давньоруської держави. У слов’ян бортьове бджільництво розвивалося найчастіше в лісах, котрі мають вільний доступ до галявин з вересом. Саме з цих квітів «крилаті підопічні» збирали повноцінний мед. Його з бортей забирали переважно в серпні, адже саме в цю пору довбанки заповнювалися практично по вінця. Мед виймали за допомогою спеціально пристосованих ножиків з опуклою і гострою, як у лопат, поверхнею.

Рівненчанин вкладає хворих у ліжко з бджолами [+Фото]

Саме середина серпня вважалася святом меду в слов’ян, у цю пору влаштовувались гуляння й торжества. Від бортей взяло початок нинішнє пасічництво. Мед колись використовувався для приготування традиційно-обрядових страв Полісся: куті, поминального колива, узварів… Хороші господині не гребуть приготуванням смачних страв з цього природного продукту й нині. Стільники з медом, вирізані з бортей, наші пращури зберігали у дерев’яній чи керамічній посуді. Значимість меду та бортництва засвідчується в головному законодавчому документі давніх часів (укладеному за часів панування Ярослава Мудрого) – «Руській Правді». Штраф за ушкодження княжої борті становив 12 гривень (тоді це були великі гроші), а плата за завдання збитків борті смерда (звичайного селянина) становила 3 гривні. Порівняймо, якою ж цінністю користувалися борті, коли в ті ж часи 12 гривень платили за скоєння вбивства!? «Статус Великого князівства Литовського» теж передбачав смертну кару за знищення борті чи викрадення меду.

Три рецепти смачної випічки на Маковія

Якось під час прогулянки лісом неподалік Сарн помітив в розгалуженні гілок старої сосни (на висоті близько 4 метрів) справжню борть. В середину через невеликий отвір залітали бджоли. Цей ліс я після того відвідував не раз: борті ніхто не знімав, одначе поблизу на сосні з’явилась ще одна візерунчаста довбанка на ретельно загостреній палиці-колоді (для кращої витримки та збалансування ваги). Очевидно, зовсім незабаром бджоляр, що розташував тут ці специфічні вулики, поласує свіжим медком, подарованим дикими комахами. Ще одну древню борть побачив в урочищі «Юзефінська дача», що на Рокитнівщині. Там, в лісі поблизу жіночого монастиря, борть височіла на старому 500-річному дубі, що не зламався від буревіїв історії…