Майстриня з Сарненщини Надія Ліневич: душею, тілом та духом…

Персональна виставка майстрині налічує білизько 60 робіт. Серед них – вишиті рушники, чоловічі та жіночі вишиванки, серветки та наволочки для подушок…

Одного разу на мистецькому заході, де були презентовані роботи Надії Ліневич, мені вдалося почути цікаву бесіду. Русява дівчинка підійшла до вишиванок Надії Іванівни. Довго стояла, дивилася, наче щось запам’ятовувала, а потім сказала: «Мамо, подивись які гарні картини!». Жінка погладила доню по голові й усміхнено відповіла: «То не картини, а вишиванки. Це наше національне надбання. А ти знаєш скільки роботи треба, щоб ця краса з’явилася на світ? Це нелегко, доню». Русява дівчинка трішки подумала й відмовила: «А я теж хочу навчитися таке робити…».

Можливо, в майбутньому дівчинка стане такою ж майстринею, як і Надією Ліневич, а, можливо, й ні. Одначе фундамент відчуття прекрасного й неповторного в її підсвідомості вже закладено. А що іще треба для нашої держави? Яскраве і щире майбутнє покоління, патріоти, які продовжать славну справу предків. І не останню роль в такому вихованні відіграють народні умільці й майстри, такі, як Надія Іванівна Ліневич –жінка з великою душею та надзвичайним працелюбством. А з іншої грані – майстриня й видатна постать в поліському краї.

Все українське для Надії Ліневич рідне. Тому вишиванка дорога серцю і душі. Шанована в краї умілиця і в свої сімдесят працює, не покладаючи рук.

— На сьогодні маю багато замовлень. Вишиваю на весілля, для подарунків. Працюватиму, доки матиму сил, — каже Надія Іванівна. Творчість жінки— надзвичайна. Адже вона зуміла пронести вогник свого життєвого покликання крізь життєві буревії. І зараз, коли презентують працю всього її життя, скромно змахує краєчком хустинки сльозу. А тим часом для гостей виставки, що прийшли привітати умілицю, лунають народні пісні від гурту «Волиняни» кафедри музичного фольклору РДГУ (керівник Людмила Гапон). Тут, на презентації, усе дихає працею майстрині, розповідаючи історію її життя.

Надія Ліневич з’явилася на світ далекого 1944. Натхнення прийшло до вишивальниці ще в дитинстві. Рідна тітка вишивала церковні ризи, а мала Надійка, споглядаючи за майстерною роботою, і собі старалася. Руки дівчинки були наче пристосовані до такої роботи. Тож уже з малих літ Надія Ліневич творила, виливаючи на полотна всі свої емоції. З-під голки талановитої дівчинки на світ народилися скатертинки, рушнички та перини. А також неймовірно яскраві хустинки. Надійка працювала не лише для себе, вона дарувала подругам плаття та кофтинки, вишиті власноруч. Вони вже тоді нічим не поступались щонайсправжнісіньким…

Ще зовсім молодою Надія Іванівна почала працювала швеєю. На роботі викладалася на повну, а вдома продовжувала творити. Коли подорослішала, крутосхили життя завели на роботу до обласної психіатричної лікарні. Було нелегко. Та на диво всім не полишила улюбленого заняття. Натхнення приходило, і просто змушувало віддавати частинку своєї енергії мистецтву. Та й це слугувало відпочинком, розрадою від напруженої робочої атмосфери. На полотнах почали з’являтися різноманітні символи й силуети.

Найбільше майстриня любить працювати з українською вишиванкою. Надію Іванівну нагороджено багатьма дипломами та грамотами різних рівнів. Вона постійно презентує свої роботи на різноманітних фестивалях, а також заходах, присвячених Великодню, Різдву, Трійці… Надія Ліневич – учасниця конкурсу «Бурштиновий дивограй», фінального етапу фестивалю «Творче жниво», творчого звіту майстрів в Національному палаці мистецтв «Україна». Її роботи хочуть бачити скрізь, адже Надія Іванівна несе в цей світ прекрасне, втілюючи давні традиції й обряди полісян у вишиванках та полотнах, котрі створює душею, тілом та духом.

Виставка незабаром закінчиться. Усе в цьому світі, а в першу чергу найкраще, має звичку минати. Але є те, що нетлінне. Любов до рідного краю, звеличена майстринею у вишиванках, залишиться жити у віках величним спогадом, істиною, котра народжує зерна духовного начала у майбутніх поколінь.