Вірші від рівнянок: Нарешті! Дочекалися зими…

Нарешті! Дочекалися зими,
такої... несподівано живої,
бо варто попросити “обійми!” –
і ти вже в ніжно-білому сувої.
Так хочеться торкнутися небес
(леліють у морозяній облозі)
і бачити, як мріють понад плесом
сніжистими метеликами сльози...

* * *

Поважна тиша: місяць-князь,
лягли зірки на ратнім полі,
Стрибожий внук у снах зав’яз...
Везе зиму сріблястий олень.

Межи́ небесних берегів
пливе на світ Малого Воза.
У санях – сонце, і сніги,
і на три місяці морозів.

Звільнився вітер, жартома
порозпинав пузаті міхи –
саньми вривається зима
і сипле, сипле, сипле снігом.

* * *

Криштальне повітря нанизує сніг,
намистом вінчає
ліси занімілі,
і місто готується
до перевтілень
на розі блідих незнайомих доріг.

з карафки небес розіллється зима
у чаші полів
і спустошених вулиць,
хоча ми з тобою
іще не забули,
наскільки холодним є зимній роман.

земля снігове накида́є манто –
я знову згубила
тебе в заметілі...
осінні вітри
переплавлено в стріли,
якими богами – не знає ніхто.

уляжеться сонне тепло до весни
у лісі на постіль
бруснично-зелену,
а поки смеркання
кує гобелени,
здіймаючи паморозь на ясени.

* * *


Давай заплануємо втечу
від цього буденного світу,
найкраще – на завтра, під вечір,
а хочеш – діждемося літа.
Вже поспіхом знайдена мапа,
все вирішить давня монета:
можливо, поцілю у Альпи,
і маряться гір силуети…
А може, потраплю в пустелю –
Сахару або Атакаму,
і замість м’якої постелі
в обіймах заснемо з пісками.
А ти вже думками в Тибеті.
Схитрую і трішки підгляну,
і котиться давня монета
упевнено в бік океану.
Давай заплануємо втечу,
немов у відомих романах,
і може, ми завтрашній вечір
зустрінемо десь на Багамах.
А далі ми знов у буденність,
не сіру, а ніжно-домашню,
де спогадів райська безмежність
нам рай даруватиме справжній.

Відкрита група ВК Ірини Саковець