Ми у Facebook
01.04.2014, 10:39

Український мандрівник Андрій Зубенко за 30 місяців обійшов навколо світу

На початку цього року у Рівному побував український мандрівник Андрій ЗУБЕНКО. У "звичайному" житті Андрій, харків'янин за походженням, киянин за нинішнім місцем проживання – співробітник відомої української сільськогосподарської компанії. Але це лише одна частина його особистості. Інша ж – це вітрильний спорт і океанські мандри.
Упродовж двох з половиною років Андрій Зубенко разом із командою яхти "Купава" здійснив навколосвітню подорож: через Чорне і Середземне моря — в Атлантичний океан, далі, вздовж Південної Америки і навколо мису Горн — до Тихого океану, через Австралію та острова Полінезії — до Індійського, відтак — до Аравійського півострову, а звідти — через Червоне море назад до Середземного, і в Україну!

Подробицями мандрівки Андрій Зубенко залюбки поділився з журналістом OGO.ua.

Перша книга – “Робінзон Крузо”
– Про подорож навколо світу мріяв усе життя, – пригадує Андрій Зубенко, з яким ми зустрілись у ресторані "Шкварочка", де господарює його рівненський друг і тезко, Андрій Хотенко. – Перша книжка, яку прочитав у дитинстві, – "Робінзон Крузо". Ставши дорослим, про мрію не забував, періодично думав: ну ось коли вийду на пенсію – може, і вдасться таки вирушити у подорож. І раптом прийшов час, коли я сів і подумав: часу залишається все менше, чого я повинен відкладати на завтра те, про що мріяв усе життя? Що мене стримує? Робота? З роботою питання вирішу. Сім'я? З сім'єю домовимось, вона підтримає. Гроші? Дещо вдалося заощадити, а якщо не вистачатиме під час подорожі — заробимо.

Нині, пригадуючи два з половиною роки навколосвітньої мандрівки, Андрій Зубенко ділиться переконанням: якщо люди побачать, що те, що ти робиш – ти робиш з щирим бажанням, зі справжньою любов'ю до своєї справи, а не заради політичної чи комерційної вигоди – неодмінно знайдуться ті, хто тебе підтримає. Головне – бути готовим віддавати, ділитися, якщо хочеш, щоб так само ставились і до тебе. В морі прийнято допомагати один одному.

– У Чилі в нас вкрали надувного човна, – ілюструє своє переконання прикладом мій співрозмовник. – А для навколосвітньої подорожі яхтою човен – річ незамінна, адже в більшості випадків саме з його допомогою вдається підійти безпосередньо до берега. Зрештою, ми знайшли у супермаркеті китайський пляжний човен за 200 доларів. І тут до нас підходить літня австралійська подружня пара. Напередодні ми допомогли їм налаштувати на їхній яхті навігацію – так і познайомились. "Вам потрібен до цього човна мотор, – каже глава сім'ї і показує свій. – Ми намагались його відремонтувати, але щось не вдається. Можливо, вам пощастить?" Знаю, що такий мотор коштує тисяч 5 доларів, ну 2 тисячі, якщо він був у користуванні, як той, що нам пропонують. Цікавлюся ціною. "Беріть за 50 доларів", – каже австралієць. Я йду до команди, беру гроші, а коли приходжу – чоловік віддає мені мотор взагалі безкоштовно. Каже – ми тут з дружиною порадились і вирішили його вам просто подарувати... Ми за півгодини розібрались, у чому причина неполадки мотору, і надалі він чудово відпрацював нам усю подорож.



Зупиняючись у тій чи іншій країні, на тому чи іншому острові, команда "Купави" починала жити життям цієї місцевості, цих людей. Відразу ж зав'язувались знайомства, налагоджувались контакти, а отже, взаємодопомога, взаємовиручка ставала звичною нормою повсякденного життя українських мандрівників та їхніх нових знайомих. Хоча загалом упродовж усієї подорожі українці завжди розраховували виключно на власні сили і кошти. А подібні випадки, каже Андрій Зубенко, — це лише додатковий, хоча і приємний, бонус.

37 кілограмів сала – для полярників
У подорож екіпаж “Купави”, який складався з чотирьох українських мандрівників, узяв з собою 37 кілограмів сала, 32 літри меду, трилітрову банку маринованих помідорів і таку саму — солоних огірків. Утім, все це кулінарне багатство було... передачею до Антарктиди, українським полярникам зі станції “Академік Вернадський”. Через погодні умови екіпаж “Купави” не зміг сам дійти до льодового континенту. Смачний подарунок з України наші мандрівники залишили в найпівденнішому порту світу — аргентинському місті Ушуая. А вже звідти екіпаж голландської яхти, з яким домовився новий знайомий українців Юрій Андрущак, доставив гостинці до Антарктиди.

Про Юрія Андрущака варто сказати окремо: менш як за тисячу кілометрів від узбережжя Антарктиди, у місцевості, яку іспанською називають “фін дель мундо” (у перекладі – “край світу”), українські мандрівники зустріли... рівнянина! Вихідець із нашого міста опинився в Аргентині в останні роки існування СРСР. Екіпаж судна з рівнянином на борту тоді заарештували через фінансові непорозуміння. Близько півроку радянське судно стояло в найпівденнішому порту світу. А коли з'явилась можливість повернутись на батьківщину, рівнянин вирішив... залишитись. Без грошей, документів і знання мови він почав нове життя за десятки тисяч кілометрів від дому. Півроку жив у порту й працював за їжу. Згодом знайшов власну нішу у бізнесі — допомагати вирішувати різні побутові питання російськомовним екіпажам суден, які заходили в Ушуаю. А з часом Юрій Андрущак став у Аргентині доволі успішним бізнесменом — нині він працює і в будівельній галузі, і у сфері постачання, і у туризмі. Забрав до себе з Рівного і дружину — вона відкрила в Ушуаї танцювальну школу. Нещодавно був і в Україні — цікавився можливістю придбати чи орендувати судно, аби возити туристів до... Антарктиди!



– А самі ж ви чим харчувались під час подорожі? – повертаю розмову до кулінарної теми.

– Крупи, макарони, “тушонка”. Правда, тушонка була тільки кілька місяців. А коли вона скінчилася, її замінила риба, кальмари та інші дари моря. Картопля для морських подорожей — продукт не дуже вигідний: місця займає багато і швидко псується. Їли її здебільшого на березі. А на тропічних островах нам її заміняли... банани.

У відповідь на мій здивований погляд співрозмовник продовжує:

– Ми їх і варили, і смажили як картоплю! А втім, чого довго пояснювати — давайте я покажу!

Двоє друзів-Андріїв — рівнянин і киянин — вирішують власноруч приготувати екзотичну страву з островів французької Полінезії. Шкода, що газетна сторінка не передасть запаху і смаку того, що у них вийшло. Повірте на слово: смажені банани у ромі — це ЩОСЬ! Особливо коли на фінальній стадії приготування страви її ще й... підпалюють! І не лише заради зовнішнього ефекту: таким чином з готової страви виходить спирт, залишається лише приємний гіркуватий смак рому. А зовні порізані скибочками поздовж банани виглядають, як на мене, справді як смажена картопля!

...Хтозна, можливо зовсім скоро у меню рівненської “Шкварочки” з'явиться екзотична страва з островів Тихого океану!

Хрещення... штормом
...А починалося все зі страшного шторму. "Купава" відправилась у мандрівку навколо світу в грудні, з порту Очаків на Чорному морі. Ця пора року для подорожі Чорним та Середземним морями – не надто сприятлива. Вже за кілька днів ввечорі першого дня після початку подорожі посеред моря розігрався величезної сили шторм. Два українських судна, які в цей час були у відкритому морі, зовсім неподалік від маршруту "Купави", – втопились. Про це розповідали у випусках телевізійних новин. Можна лише уявити, що довелось пережити дружині Андрія Зубенка Гаяне, яка саме в ті дні у відповідь на свої стривожені дзвінки чоловікові на мобільний, отримала від оператора повідомлення: "Абонент не знайдений"...



– Нашу яхту перевертало двічі, – пригадує Андрій Зубенко. – Цей шторм нас багато чого навчив. Зникло певне "шапкозакидательство", яке, можливо, було на початку. Потім усі шторми ми "приміряли" до того першого, чорноморського. Але подібної небезпеки більше, на щастя, не було.

– Звісно, в світі не скрізь безпечно, – продовжує свою думку Андрій Зубенко. – І будь-який яхтсмен має бути готовий до несподіванок. Адже захистити в морі немає кому. Але я з впевненістю можу сказати, що бандитизму на дорогах Франції значно більше, аніж на всіх островах французьких колоній разом узятих. А в Іспанії зупинитися на трасі може бути небезпечніше, ніж у країнах Південної Америки. Якщо, звісно, свідомо не шукати ризикованих місць. А з точки зору судноплавства зараз іти яхтою по Дніпру небезпечніше, ніж океаном.

– І з владою тих місць, де ми бували, не все так страшно, – веде далі співрозмовник. – Хоча ми навіть одного разу... сиділи в тюрмі. Це було на острові Дієго Гарсіа. Це американська військово-морська база. Туристів там не буває. Напевно, ми стали першою в історії яхтою, що відвідала цей острів. Відповідно, немає там і готелів. Тому комендант і запропонував нам провести ніч... у місцевій тюрмі. І нам сподобалось! Кухня — чудова, персонал — дружній, навіть інтернет в камери проведений. А заступник коменданта сам збігав у сусідній “МакДональдс”, щоб принести нам пиріжків до чаю!

Звісно, були і менш приємні моменти – приміром, нас двічі затримували біля узбережжя Ємену. Але це зрозуміло: в країні іде війна. На острові Тимор з нас банально вимагали гроші місцеві поліцейські — тут довелося трохи підвищити голос. Загалом же моя порада — більше посміхайтесь, і посмішка допоможе вам вирішити проблеми навіть тоді, коли ви не знаєте, якою мовою їх вирішувати! В цьому вже за два з половиною роки подорожі навколо світу ми переконались добре!





На правах реклами