Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт - про Україну, Росію та ЄС [+ІНТЕРВ'Ю]

— Пане міністре, як часто ви відвідуєте Україну. Поділіться загальними враженнями від країни і людей.
— Це мій п'ятий візит в Україну за останні півроку. Це свідчення важливості і пріоритету, які ми надаємо Україні. За період перебування на території вашої країни мав можливість відвідати Майдан, зокрема в момент тих драматичних днів. Під час цієї місії завітав до Донецька, завтра лечу до Одеси. Проте, в якому регіоні України я би не був, довкола бачу велику різноманітність людського потенціалу.

— Як щодо подальшої долі України. Відомо, що ЄС, зокрема Швеція, підтримували нашу країну за допомогою міжнародних угод та положень. Її майбутнє не оминула увагою політика Східного партнерства(2008), Празького саміту(2009)... Якими будуть наступні кроки?
— Стосовно Східного партнерства... Відомо, що почали розгортання цієї політики ми у 2008 році за ініціативи Польщі та підтримки Швеції. Була потреба розвивати Азербайджан, Грузію, Вірменію, Україну, Білорусь, Молдову. У цьому напрямку і працювали. Ми не очікували, що моделі співпраці змінять країну чи Європу. Ми взаємоспівпрацювали у напрямку розвитку економіки та встановлення демократії. Проте, усе це доволі затяжні процеси. Згадаймо хоча би колишню Югославію. Скільки зусиль країнам, які входили до її складу, довелося докласти для примирення та реформування. Будь-який процес модернізації — нелегкий та тривалий. Хорватія нині уже член Євросоюзу, на стадії переговорів перебуває Чорногорія. На цьому фоні не тільки політика Польщі та Швеції, а й усіх країн ЄС, зводиться до поєднання рівних досвідів та рівних зусиль з метою досягти стабільності. Ті роки, які минули після Празького саміту, показали, що світ потребує двох нових напрямків співпраці: двосторонніх та багатосторонніх. Ми повинні взаємодіяти з іншими країнами, які потребують допомоги, стати на шлях реформ, увести процес створення нового законодавства, концепт вільної торгівлі, створити умови для економічної співпраці на новому рівні (партнерство без кордонів).

У день виборів в Україні може відбутися референдум про державний устрій

— Пане міністре, з Молдовою ЄС підписав асоціацію та ввів безвізовий режим. Чим важливий такий прогрес нашої сусідки? Яка подальша перспектива України у цьому плані?
— Так, Молдова, з якою була підписана асоціація, нині має безвізовий режим. Це багаторічний шлях, котрий довелося подолати країні. Інші держави, зокрема і Україна, мають за цим слідкувати. Політична частину угоди, яку ми підписали з Україною, - уже крок вперед. А от економічна, підписання якої має відбутися у червні, створить торгові стосунки безпрецедентного масштабу. Відверто, це найбільш амбіційний проект щодо країн, які не є членами ЄС. Зараз ми говоримо про відкритий доступ до ринку, де покупцями є 500 мільйонів жителів. Ми створимо щорічний обсяг торгівлі величезних масштабів. У плані як імпорту, так і експорту. Кордони будуть формальними. А фактично їх і взагалі не буде. Створення нових інвестиційних площ, що, звісно, має бути зумовлено новими знаннями та технологіями (саме вони — двигуни модернізації), дасть можливість вільного ринку. Без обмежень чи рамок. Візьмемо Латвію. Це маленька країна Прибалтики, частина ЄС. Україна, коли розпався СРСР, була набагато багатшою і за Латвію, і за Естонію. Проте, нині загальне зростання ВВП Латвії складає 40%. Країна продовжує серйозні модернізаційні реформи. Масштаби змін наявні і у інших країнах — членах колишнього СРСР. Проте, ми можемо лише мріяти, аби Україна пішла шляхом Латвії. Скажу більше — ви цю можливість фактично згаяли. Для України, звісно, бажано мати вільну торгівлю як із Європейським Союзом, так із Росією.

— Залежність України від російської економіки довгий час зв'язувала нам руки для поступу. Як відійти від Росії у цьому плані і отримати стабільну незалежність?
— Починаючи від останнього літа Росія застосовує усі засоби, щоб Україна залежала від економічного зростання сусідки. Знаєте, як було колись із Вірменією. Країна йшла в одному напрямку розвитку, але за одну ніч чомусь кардинально змінила свою поведінку. Президента викликали до Кремля і запропонували дещо більш привабливе, аби лише Вірменія залишалася залежною від Росії. Спершу Росія відмовляла Україну від усіх типів співпраці з ЄС, але тепер ми бачимо, що ваша країна може обрати демократичний шлях. Щоби було, якби Росія відмовилася від таких утисків? Україна уже підписала б угоди з МВФ, що, у свою чергу, повинно запустити кардинальний процес реформації. Росія завжди має у центрі уваги Україну, як і Європа. Але мимовільно чи примусово кожен крок сусідки блокував поступ України до Європи. Із точки зору європейської безпеки і глобальної стабільності Росія вчинила неприпустимо. Якщо дозволити будь-яким країнам, нехай навіть невеликим за розмірами, подібні захоплення чи загарбання, то світова система стабільності і безпеки буде повалена. Без глобального права буде глобальний хаос. Принципи рівноправ'я, цілісності і демократії є життєдайними і основними. Ми не можемо прийняти це, сприйняти тиск Росії на Україну. Це фіктивні та фальшиві кроки, аби зберегти залежність України, перетворити українську економіку в слугу на благо Росії. Клімат, у якому створено сприятливі умови для розвитку вірусів корупції, становить реальну загрозу для здоров'я суспільства.

Рада визначила правила життя на окупованих територіях

— Пане міністре, які головні внутрішні проблеми та конфлікти небезпечні для України зараз? Як діяти?
— Так, є серйозні проблеми. Корупція. Країна на межі банкрутства. Скажу головне — якщо не буде реформ, не буде змін. У щорічному рейтингу Transparency International, провідної міжнародної громадської організації у сфері боротьби з корупцією, Україна посіла 144-е місце серед 177 країн світу. Клімат, у якому створено сприятливі умови для розвитку вірусів корупції, становить реальну загрозу для здоров'я суспільства. Це питання внутрішньо глобальне. Воно не стосується окремо Сходу чи Заходу країни. Це питання іти вперед чи відступати. Росія вважає, що Україна не здатна виробляти конкурентноздатної продукції, яку можна було би завозити на європейський ринок. Тобто, Україна може і повинна торгувати лише з Росією. Це надзвичайно патерналістичне ставлення. Україна має потенціал і може конкурувати.

— Які основні завдання стоять перед Україною у найближчому майбутньому?
— Завдань, які стоять перед нами, багато. Важливо, передовсім, щоб президентські вибори, які мають пройти у травні, відбулися. І відбулися без порушень. Це необхідно для мобільності у країні. Коли ви пройдете шлях тієї ж Польщі або Латвії, це відкриє суспільство. Я твердо вірю, що завдання нашого покоління — створити Європу, яка буде повністю вільна від рамок економічних та демократичних. Ми живемо у час, коли треба знімати кордони, відповідно до європейських цінностей, а не грубого порушення прав чи анексії. Не важливо, яка це країна. Чи то Швеція, Польща, чи то Україна. Згадаємо конфлікт 2008 року у Південній Осетії. Ми не визнаємо захоплених територій. Росія позбавила їх усіх економічних зв'язків і не виконує своїх обов'язків. Це фактично землі, де немає майбутнього. Інша справа — Крим. Сюди Росія інвестуватиме багато. Проте, це місце, куди хочуть їхати люди. А без офіційного статусу приїхати до Криму європейцям складно. Я все ж таки сподіваюся, що Крим повернеться до України. Так, це станеться не скоро. Але колись розташування зірок буде іншим і ситуація зміниться. Це залежить від майбутнього.

Вибори президента пройдуть, навіть якщо в регіонах залишаться збройні загони - депутат

— Чи вважаєте ви, що політика Росії щодо України поступово переходить від "грубої" до "м'якої" сили (тобто прив'язка інтересів, залежність економіки, руйнування демократії, насаджування сепаратистських ідей та внутрішніх конфліктів) і чим це може для нас закінчитися?
— Це і правильно, і хибно. Є ситуація військова. Тоді мова йде про грубу силу. У Криму ситуація більш складна. Мова йде про майбутнє Європи і силу переконання, тобто силу ідей, яку й називаємо м'якою. Це ключ, який застосовуємо для розвитку усіх 28 країн Європи. У таких ситуаціях не допоможуть танки, яких завжди було повно як і в СРСР, так і в сучасної Росії. Колись побутував анектод: "У Сталіна питають — що ви думаєте про Папу Римського, на що той відповів: "А скільки у папи танків?". Так-от, папа і досі є, а куди, скажіть, дівся Сталін з його ідеями та його танками? Росія і СРСР, з іншого погляду, різні речі. Треба визнати, що в Росії теж відбуваються зміни. Проте, економічний розвиток Росії треба швидше пов'язати з Ходорковським, а не з Путіним. У СРСР була застаріла енергетична система. Ходорковський зміцнив її, реконструював, скажімо, а Путін скористався. За ті 10 років, які Ходорковський провів у в'язниці, Росія повністю стала залежною від енергетичного ринку, від чого страждає і Україна. Ось чому події у вашій країні важать багато. Якщо Україна проведе реформи, то буде мати потенціал вищий від російського. 7% українського ВВП іде на субсидіювання енергетичної залежності від Росії. Якщо ці субсидії у процесі реформ зняти — імпортна залежність зменшиться.

— Пане міністре, чи було відомо Європі про плани Володимира Путіна щодо України. Чи володіла шведська розвідка інформацією про можливе військове втручання і анексію Криму?
— Ще у квітні 2008 року на саміті НАТО у Бухаресті Володимир Путін висловлював думку про те, що не вважає Україну державою. Щодо Криму, то їхня точка зору зараз наступна — це колишні землі Росії, передані більшовиками. Україну визнавали певний час, бо такою була гра. Проте, нинішні події — ситуація, що виходить далеко за рамки Криму. Вона стосується міжнародної політики.

— Чи могла би вирішити щось ядерна зброя, якби наш перший Президент не увів у дію угоду про без'ядерну країну і ми такою зброєю володіли?
— Ядерна зброя була на території України тільки тому, що СРСР у військовому плані мав конкурувати із США. Тоді чим більшою була ядерна територія СРСР, тим краще. Зараз же це нічого не вирішило б. До того ж, я маю тверде переконання у тому, що і Росія, і США мають поступово зменшувати темпи нарощування ядерної зброї.

Фото Владислава АНТІПОВА.