Віталій Бойко: Колектив обласної дитячої лікарні і громадські активісти — це єдина команда

Відсутність порозуміння між діючим головлікарем та громадськими активістами, які опікуються допомогою хворим дітям, помножена на напружену обстановку в колективу медзакладу, вилились у публічні дискусії про те, хто має очолити лікарню. У підсумку, на розгляд депутатів облради, які, за законом, мають затвердити кандидатуру головлікаря РОДЛ як комунального закладу обласного підпорядкування, було винесено аж чотири кандидатури.

Кандидатів виявилось аж чотири, але важливим нюансом є те, що напередодні сесії в колективі лікарні відбулось голосування трудового колективу. І нехай законної сили воно не має і може розглядатись лише як рекомендаційне, не зважати на думку семи сотень працівників медзакладу, які взяли участь у голосуванні — нерозумно і безвідповідально. Адже, з одного боку, саме ці люди найкраще знають стан справ у лікарні зсередини і мають можливість порівняти роботу кількох головлікарів, які очолювали заклад впродовж останніх років. А з іншого боку, саме колективу лікарні належить працювати під керівництвом нового очільника і разом втілювати ті завдання, які ставить перед медзакладом час. У тому числі - й вирішувати проблеми, які на весь зріст поставили під час недавніх публічних дискусій громадські активісти.

Що ж вирішив колектив обласної дитячої лікарні? Найбільша кількість працівників — три з половиною сотні, тобто практично половина учасників голосування, віддала перевагу кандидатурі Віталія Бойка, який вже очолював обласну дитячу лікарню в 2005-2006 та 2007-2010 роках. Саме його колектив лікарні й рекомендував призначити на посаду головного лікаря депутатам облради.

З обстановки у сесійній залі минулої п'ятниці відчувалось, що рекомендація колективу і стане основою для голосування депутатів: підтримка кандидатури Віталія Бойка відчувалась і серед обласних обранців, і серед присутніх у залі громадських активістів, журналістів, працівників медзакладу. Проте, кінець сесійного дня, на який припав розгляд семи десятків питань, втома депутатів і політичні амбіції частини присутніх взяли гору: хоча Віталій Бойко прогнозовано отримав найбільшу підтримку сесійної зали серед чотирьох кандидатів, голосів для призначення йому таки не вистачило. Відтак, в обласній дитячій лікарні залишається в.о. головного лікаря, а як буде далі — вирішувати голові та депутатам облради. Можливо, на наступній сесії знову розглядатимуть кілька кандидатур на посаду очільника лікарні (хоча реальна розстановка сил і позиція колективу зрозумілі вже зараз). А можливо, голова обласної ради скористається своїм правом і призначить в.о. головного лікаря (з подальшим затвердженням на сесії) вже нині. Чи візьмуть до уваги в обласній раді думку колективу лікарні і багатьох пересічних рівнян, яка виглядає досить зрозумілою вже зараз, - побачимо найближчим часом. А поки що ми поставили кілька запитань Віталію Бойку — саме його колектив лікарні хоче бачити своїм головним лікарем.

Віталій БОЙКО - Реформатор у білому халаті

- Чому ж, пане Віталію, не вдалося вам з першого разу отримати підтримку більшості депутатів?

- Спрацювало кілька факторів: відчутність кворуму в сесійній залі (адже був кінець робочого дня) і політичні амбіції. Деякі депутати самі зізнавались, що цінують мої якості як медичного менеджера, але не можуть проголосувати з політичних мотивів. Але найважливішим для мене у цей день був той настрій, який відчув у сесійній залі — і більшість депутатів, і присутні медики, журналісти, громадські активісти однозначно висловлювали мені підтримку.


- Довіра — це добре, але водночас, така посада — це й велика відповідальність...

- Повірте, я це цілком усвідомлюю. По-перше, обласна дитяча лікарня — це єдиний дитячий заклад такого масштабу на Рівненщині. Якщо великих багатопрофільних медзакладів для дорослих у Рівному працює декілька, то дитяча лікарня такої потужності — лише одна. По-друге, колектив у тисячу працівників — це великий складний організм, де потрібно бути досвідченим керівником, аби вміти знаходити спільну мову з підлеглими і націлювати їх на спільне виконання поставлених завдань. Це як футбольна команда, яка або грає злагоджено і тоді бореться за перемогу, або, втрачаючи в певній ланці, прирікає себе на поразку.

Я п'ять років керував обласною дитячою лікарнею, знаю ситуацію в закладі, усвідомлюю його проблеми і розумію шляхи їх вирішення та напрямки розвитку лікарні в майбутньому. З іншого боку, керувати таким складним організмом мені, вважаю, допоможе менеджерський досвід, здобутий на посаді начальника обласного управління охорони здоров'я. Тобто, без зайвої скромності і без зайвої похвальби, а просто тверезо оцінюючи свій професійний рівень, скажу: я готовий до цієї роботи, я знаю, що робити і як робити.


- В цьому зв'язку як прокоментуєте звинувачення громадських активістів до нинішнього керівництва лікарні в непрозорості використання благодійних внесків? Вам вдасться виправити ситуацію? Адже зараз вже не той час, щоб ігнорувати позицію активістів...

- А ігнорувати й непотрібно. Тут усе просто: адміністрація лікарні, колектив і волонтери роблять спільну справу — допомагають дітям вилікуватись. Сьогодні волонтери роблять те, що не повністю робить держава. Вони витрачають свій час і кошти, ресурси матеріальні і ресурси моральні для того, щоб зібрати необхідну допомогу для лікування діток і зробити кращими, комфортнішими і матеріально, і психологічно, їхні умови перебування в лікарні. Перед цими людьми треба зняти капелюх, а не вставати в позицію: я тут князьок. Якщо я — головний лікар, я маю бути членом цієї команди. А отже — сповідувати відповідальність і відкритість у спільній — підкреслюю, спільній — роботі. Зробили перелік необхідних речей, які треба придбати для лікарні, подивились, скільки зібрали коштів, визначили пріоритети, відкрито це обговорили — і до роботи.

Активісти вимагають звільнення головного лікаря Рівненської обласної дитячої лікарні

- Що із здобутків минулої п'ятирічка на чолі лікарні плануєте повернути в практику роботи закладу?

- Безперечно, участь у міжнародних проектах. Ми співпрацювали з американськими, італійськими, польськими благодійними фондами, безкоштовно возили лікарів і медсестер на місячне навчання у США, безкоштовно оперували в Італії дітей з важкими щелепно-лицевими та кардіохірургічними патологіями (при тому, що вартість операції — 40-50 тисяч євро, і дитина по півтора-два місяці повністю безкоштовно перебувала за кордоном разом з мамою). Міжнародна співпраця потрібна нам, з одного боку, щоб лікувати дітей, які можуть отримати потрібну їм допомогу саме за межами України. А з іншого — щоб розширювати професійні горизонти для медиків лікарні, щоб вони бачили, як працює медицина в цивілізованому світі, і не просто відвідували екскурсії, а вчились працювати на сучасному обладнанні, зсередини брали участь у лікувальному процесі за світовими стандартами. Коли ми це робили, я бачив, як у людей горіли очі, і таку роботу я планую продовжувати.