«АТО тримається на «є* анутих» - солдат

Про це кореспонденту NikLife розповіли самі військові під час нещодавньої зустрічі з волонтерами в зоні АТО.

«Ми звикли до брехні, ми звикли до цієї брехні, в якій все життя живемо. Люди прийшли воювати не за Україну, не за Порошенка. Вони прийшли воювати за свій будинок, за свою сім'ю, за своїх дітей, за своїх рідних і близьких. Головне, щоб Миколаїв розумів, що ми тут заради них, щоб у них не було цієї зарази », - говорить один з командирів.




Як змінюються обличчя солдат до і після війни

Хлопці з 19-го миколаївського батальйону територіальної оборони несуть службу в справжніх екстремальних умовах недалеко від Донецька. Позиції бійців розташовані всього в декількох кілометрах від противника, тому щоденні обстріли з важкої артилерії і польоти російських безпілотників під час так званого «перемир'я» тут звична справа.

«Безпілотники тут літають як мухи. Нам не дають воювати, нам досі не дають воювати. Тупо не дозволяють. Ми сидимо тупо на блокпостах. І на вогонь ми не відповідаємо. Вчора обстріляли нас, ми не відповідаємо. Ми перемир'я витримуємо, а вони є*ашать. Нас обстрілюють кожен день, по три рази на день. Я думаю, чому нас досі тут не «приутюжили».

«По нас луплять, як їм хочеться «Доброго ранку!» І «Добрий вечір!». Але завжди не вгадаєш, можуть і в обід «смску» відправити. Тут все дуже швидко - бавовна і через частку секунди розрив. Мінометами вони тут не дістануть. Он те поле все «Смерчами» і «Ураганами» обсипано. Он хлопці притягли вчора головку від снаряда...»



Із 19-м БТО пов'язана одна неприємна історія, яка не дає спокою ні солдатам, що залишилися тут, ні їх рідних в глибокому тилу. Як відомо, ще у вересні близько 80 бійців підрозділу самовільно покинули поле бою, оголивши захист і кинувши на розтерзання противника всю зброю, зрадили своїх товаришів по службі і благополучно повернулися в Миколаїв. У підсумку в батальйоні залишилися всього 33 людини, які два тижні сиділи в окопах, утримували оборону в ході наступу терористів, поки їм на допомогу не прийшло підкріплення з «морських котиків». При цьому бійці, що залишилися, не тільки змогли відбити напад, а й заробили славу «є*анутого» батальйону.

«Пішли ті люди, за якими в той момент навіть не було проведено жодного пострілу, вони просто злякалися, покидали зброю і пішли. В цей день командир роти потрапив в засідку, супроводжуючи техніку для риття окопів. Згодом командир роти і командир взводу отримали поранення. Природно, ми повернулися, у нас були втрати. Ми втратили екскаватор, КамАЗ з хлопцями-саперами, які потім увечері благополучно вибралися. Прикордонники ще з нами підірвалися, бо нас розстрілювали в упор. Вони це все побачили і самостійно кинули позиції, відмовилися виконувати наказ, покидали зброю і пішли. А там, у Миколаєві, вони почали поливати нас брудом. Насправді, я заявляю на 100%, в той момент по них не було зроблено жодного пострілу. Поблизу них навіть і близько не розірвалася жодна міна. Люди ті, які малодушничали, просто покидали зброю і пішли», - говорить один з офіцерів.



«На другий день вони влаштували нам засідку, але вони не очікували, що ми робимо опір. Там було чотири танки, три з яких ми спалили. Тепер вони нас називають «є*анутий» батальйон. Х**н його знає, чому саме так. Напевно, тому, що важкого озброєння у нас немає. У нас тільки недавно з'явилися БМП. Але ми завжди лізли на рожен. В основному воювали тільки зі стрілецькою зброєю, «Мухи» у нас, кулемети, гранатомети, АГС є. Але, в той же час, ми без прикриття якоїсь броні тримаємо позиції. У нас було два бої, ми знали, що йдемо в засідку, але при цьому вийшли, у мене один поранений був і контужений, зате знищили всіх, погасили відразу кілька точок, буквально задавили їх. У мене сержант є, «кращий бойовик», він тільки й гасить їх».

Правда, ніхто навіть ці маленькі заслуги не цінує. Вони це теж розуміють. «Той, хто ближче до тилу, той і герой, - з жалем констатують солдати. - Ми тут смертники».

«Я відповім одне. Я колишній кадровий військовий, і тут офіцери всі колишні кадрові військові. Так, я перебував на пенсії, але я не можу там сидіти. Та у мене маленькі діти, я розумію, чим це може закінчитися. Але, тим не менш, я служив у десанті і девіз «Ніхто крім нас» поки що ніхто не відміняв, і я думаю, що я чиню правильно. А там, як говориться, Бог розсудить», - говорить офіцер.



Як отримати статус учасника бойових дій і які пільги це надає [РОЗ'ЯСНЕННЯ]

«Чому ми залишилися? Я не знаю, напевно, тому що треба було комусь зупинити цю навалу, яка йшла. Я особисто з іншого ротою охороняв міст, притому при всьому, 12 днів під обстрілами і бомбардуваннями ми вистояли, до тих пір, поки нас не поміняла морська піхота. Ми встояли, повернулися сюди нормально, з честю. Так, були втрати у вигляді поранених, у нас єдиний загиблий. Але рота повернулася, за день почистила пір'ячко і ввечері знову пішла на позиції, де зараз і знаходиться».

Хлопці героями себе не вважають. Незважаючи на ці всі складнощі, солдати сповнені рішучості і не збираються здавати позиції. Бойовий дух, як не дивно, просто зашкалює!

«Ми будемо тут і нікуди ми не підемо. Гівно стекло по трубах у найперші дні, зараз залишилися самі нормальні люди. Зараз немає такого, щоб хтось кудись втік. У нас все є, бронежилети є, то є, це є, що ще треба?»

Саме на таких схиблених і безбашенних самовідданих людях все тримається не тільки в АТО, але і в усій країні, будь то бізнесмени, що допомагають матеріально, або прості волонтери, котрі збирають допомогу. Черговий приїзд в гості з громадянки для військових - як ковток мирного життя, заради якої вони все тут стоять вже не перший місяць. У солдатів буквально змінюється світогляд. Якщо просто приїхати і привезти тих же сигарет, для них це майже теж саме, якщо взяти і незнайомій людині подарувати машину або купити квартиру. Вони цінують увагу, вони потребують нашої підтримки. Вони там заради нас з вами. І нам ні в якому разі не потрібно забувати це.