Навіщо люди вклоняються мощам?

Моща - це тіла святих християнської церкви, які залишилися після смерті нетлінними, тобто не проявляють ознак гниття і розкладу.

Шанування мощей у християнстві має давнє походження і згадується у письмових свідченнях починаючи з ІІ століття. Остаточно догмат шанування мощей святих і обов'язковість їх поміщення у вівтарі храмів був закріплений у 787 році на Сьомому Вселенському соборі.

З раннього середньовіччя мощі є об'єктами культового вшанування. Нетлінність мощей є важливим аргументом під час канонізації святих. Проте, не єдиним: особлива увага, зокрема, приділяється факту наявності чудотворінь після молитов до подвижника.



Мощі святого Меркурія Бригинського у Рівному: фоторепортаж

- Ми вклоняємось і отримуємо благодать не від мертвих кісток, а від сили Божої, носієм якої є той чи іншій угодник Божий, - пояснює церковний історик Микола Лісовий. - Так само відбувається з шануванням ікон: ми ж не дереву і не фарбам вклоняємось, а зображеному святому, який є нашим заступником перед Богом і доносить до нього і наше цілування, і нашу молитву. Господь створив нас із трьох частин: тіла, душа і дух. І у святих тіло не менш святе, ніж душа і дух. Через нашу молитву до угодника і до Господа ця благодать може нам сприяти і допомагати.

Святим мощам у християнській традиції приписують допомогу при зціленні від хвороб, здатність захищати від раптової або насильницької смерті. Саме з метою захисту в середні віки практикувалася фрагментація мощей з подальшим їх носінням в нагрудних мощехранильницях або навіть у руків'ї холодної зброї (мечів, шабель тощо).

Є безліч випадків тілесного нетління серед українських святих. Серед найбільш відомих це нетлінні мощі Святої Ольги (її мертве тіло було виявлене нетлінним за часів Володимира Великого) та Святого Володимира, тіло якого було виявлено нетлінним через декілька століть у XVII столітті.

Явище нетлінності останків релігійних діячів і їх подальше вшанування фіксується також в інших, не пов'язаних з християнством релігійних традиціях — зокрема в індуїзмі та буддизмі — що дозволяє припустити наявність раціональних причин цього явища. З цього приводу існує багато наукових гіпотез.

У Рівне привезли мощі Миколи Чудотворця

— Шанування мощів святих — це прояв нашої пошани до святого, до його героїчного життя і, що для нас найважливіше, це вияв нашої віри у його заступництво за нас перед Богом, - пояснює на шпальтах суспільно-релігійного часопису CREDO о.Андрій Рилко. - Мощі — це частинка особистої речі (або тіла) святого. В якомусь сенсі ці речі можна порівняти до пам’ятних речей нашої близької людини, які нагадують нам про неї і про те, що вона нам говорила, до чого закликала. З реліквіями пов’язана також наша віра у те, що Божа благодать особливо супроводжує усе, що було посвячено (у власність) Господу. Багатьом людям відомі випадки, коли діяння злого духа пов’язане з контактом з якоюсь річчю або місцем, яке господар йому посвятив. Але мало хто замислюється над тим, що Господь також особливо діє у присвячених Йому місцях та через посвячені Йому предмети, тому що вони стають (завдяки молитві посвячення) Його власністю — людина, як господар місця або предмету, повністю довіряє їх Богу, як новому господареві. Людське тіло набагато важливіше будь-якої власності, тому існує різниця між реліквіями і мощами. Слід уникати магічного (язичницького) підходу до мощей, як до тотемів, фетишу, ідолів. Сам предмет не діє — він нейтральний, він — «стрілка» (знак), що направляє нас до Господа. І вже від нас залежить, чи приймемо ми це як річ, людини, яку возлюбив Господь, і яку ми шануємо та віримо (і чекаємо) у її молитовну підтримку, і через яку діє особлива благодать. Отже, варто зберігати здорову дистанцію, щоб з одного боку не нехтувати священним (посвяченим Господу), а з іншого — не перетворювати предмет у (самодіючого) ідола або талісман.



До слова, у Свято-Покровському кафедральному соборі Рівного віднедавна знаходиться частина мощей святого Меркурія Бригинського, які цього літа впродовж двох тижнів перебували у Рівному. Згідно вчення церкви, при відокремленні частки від мощей благодать справді не зменшується, і частина є таким самим сосудом Святого Духу, як і цілі мощі.

Частина мощей святого Меркурія Бригинського залишиться у Рівному

"Святі мощі - невичерпні скарби і незрівнянно вищі за земні скарби саме тому, що ті розділяються на багато частин і через розділення зменшуються; а ті від розділення на частини не тільки не зменшуються, але й ще більше являють своє багатство; такова властивість речей духовних...", - писав Іоанн Златоуст.

- Новий Завіт свідчить: все, що служить Славі Божій, нагадує нам про Бога і спонукає до поклоніння істинному Богові, є приємність Богові, - коментує на сайті Рівненської єпархії УПЦ КП магістр богослів’я, викладач Рівненської духовної семінарії, клірик Свято-Покровського собору м.Рівне протоієрей Миколай Капітула. - Щодо святих мощей, яких шанують православні і за що піддаються критиці і висміюванню зі сторони єретиків, то і вони є священними і мають велику благодатну силу. Через мощі святих Господь творить великі чудеса як по вірі тих, кому преподається благодать через святі мощі, так і без неї (віри). Яскравим прикладом тому є випадок, коли до гробниці пророка Єлисея вкинули померлого, „і він при падінні своєму торкнувся кісток Єлисея, і ожив, і встав на ноги свої” (IV Цар.13,20-21). Отже, хоча Старий Завіт і був тільки прообразом майбутніх благ, та все ж таки має чітке вчення щодо поклоніння перед зображеннями і розділяє їх на зображення священні, перед якими юдеї поклонялися і призивали ім’я Боже, та нечисті, які є витвором людського вимислу, поклоніння яким є ідолопоклонство та гидотою перед Богом. І саме такого поклоніння і стосується друга заповідь Закону Мойсеєвого. А шанування образу підноситься до первообразу; той, хто поклоняється перед іконою, поклоняється істоті, зображеній на ній (догмат 7-го Вселенського Собору). Так Православна Церква визначила своє відношення до святих ікон. І кожний православний християнин повинен приносити саме таке поклоніння перед святими іконами. Ми поклоняємось не дереву, не фарбі, а дійсно тому, хто зображений на святій іконі, Господу Богу, Богородиці чи святим.