11.01.2015, 21:20
В’язані шапки рівнянки Наталії Смусь
В'язання — один з ефективних методів боротьби зі стресом, переконана вчитель англійської мови ЗОШ №19, мама трьох чудових діток Наталія СМУСЬ. Таке захоплення розслабляє та допомагає відірватися від постійних земних турбот.
Першу в'язану річ пані Наталія виготовила у сім років. Відтоді нитки та шпиці стали постійними супутниками у житті. Схеми для плетених виробів жінка придумує сама. І кожну вільну хвилину присвячує створенню оригінального та ексклюзивного одягу.
Для кожної дитини батьки — найбільші авторитети та приклади для наслідування. Таким прикладом стала й для Наталії Смусь її мама Валентина, яка захоплювалася в'язанням. Маленька Наталя дуже хотіла бути схожою у цьому на неї. У першому класі дівчинка виготовила пов'язку на голову. З того часу захоплення в'язанням стало невід'ємною частиною її життя.
- В'язати пов'язку виходило, а от набирати петлі — не зовсім. Але я була впертою дівчинкою, а тому все звикла доводити до кінця. Відтак з цим виробом все-таки справилася сама, - пригадує перший досвід Наталія Смусь. - А далі виконувала складніші завдання. В'язала шарфи, сукні та костюми для ляльок. Свою першу серйозну річ зробила в 4 чи 5 класі. Це був костюм зі спідниці та кофтинки. І хоч він суперечив усім законам моди, носила я його із задоволенням. Адже речі, зроблені власними руками, набагато цінніші за придбані у магазині.
Сьогодні пані Наталія - досвідчена в'язальниця. Моделі одягу та візерунки до нього придумує сама. А тому кожна річ неповторна, єдина в своєму екземплярі.
- Брати моделі з журналів не люблю, бо вони напевно вже в когось реалізовані. Ну хіба якийсь елемент можу використати у своєму виробі. А так речі виходять ексклюзивні, - каже рукодільниця. - Моделі вигадую непрості. Чим вони складніші, тим мені цікавіше. Так я самовдосконалююся і, справившись із завданням, ставлю собі галочку.
В'язати за схемами в журналах жінка також не береться. Розповідає, що на початках, коли суворо дотримувалася розписаних у журналах інструкцій, речі виходили то надто широкі, то надто вузькі. А тому зрозуміла — найкраще довіряти власній інтуїції і в'язати так, як відчуваєш. Відтоді кожна річ якраз ідеального розміру.
- Для доньки в'яжу найбільше. Першу річ я їй зробила, коли Даші було п'ять місяців. Це була шапочка з багатьох косичок, в якій маля було схоже на їжачка. А от найцікавішою роботою для неї стала шапка-зайчик. Вона була сірого кольору з мохнатою оборкою і викладеними наперед вушками. І так подобалася іншим дітям, що ті навіть просили одягнути її до костюму зайчика на новорічний ранок. Але після цієї шапки донька вже просила в'язати їй більш дівочі моделі з квіточками, наприклад,- зазначає пані Наталія.
Часу, щоб зв'язати, наприклад, кофтинку, може знадобитися від тижня-двох до року. Нерідко трапляється, коли прийде натхнення, то кофту в'яжеш цілу ніч. А бувають й випадки, коли починаєш в'язати, але щось не йде. Тоді відкладаєш цю річ і за рік повертаєшся до неї знову.
- Але скільки б часу не займало в'язання, кожну річ я роблю з любов'ю. Мій чоловік каже нашій доньці Даші, що все, що зроблено мамою, має особливу силу і красу, бо зроблене з любов'ю. Хто цього не помічає, тому просто такого ніхто ніколи не дарував, - розповідає майстриня. - В'язання - це спокій для душі. Якщо щось не ладиться чи я засмучена, у процесі в'язання забуваєш про всі проблеми. До того ж це ще й гарний спосіб розвивати терпіння та увагу.
Для кожної дитини батьки — найбільші авторитети та приклади для наслідування. Таким прикладом стала й для Наталії Смусь її мама Валентина, яка захоплювалася в'язанням. Маленька Наталя дуже хотіла бути схожою у цьому на неї. У першому класі дівчинка виготовила пов'язку на голову. З того часу захоплення в'язанням стало невід'ємною частиною її життя.
- В'язати пов'язку виходило, а от набирати петлі — не зовсім. Але я була впертою дівчинкою, а тому все звикла доводити до кінця. Відтак з цим виробом все-таки справилася сама, - пригадує перший досвід Наталія Смусь. - А далі виконувала складніші завдання. В'язала шарфи, сукні та костюми для ляльок. Свою першу серйозну річ зробила в 4 чи 5 класі. Це був костюм зі спідниці та кофтинки. І хоч він суперечив усім законам моди, носила я його із задоволенням. Адже речі, зроблені власними руками, набагато цінніші за придбані у магазині.
Сьогодні пані Наталія - досвідчена в'язальниця. Моделі одягу та візерунки до нього придумує сама. А тому кожна річ неповторна, єдина в своєму екземплярі.
- Брати моделі з журналів не люблю, бо вони напевно вже в когось реалізовані. Ну хіба якийсь елемент можу використати у своєму виробі. А так речі виходять ексклюзивні, - каже рукодільниця. - Моделі вигадую непрості. Чим вони складніші, тим мені цікавіше. Так я самовдосконалююся і, справившись із завданням, ставлю собі галочку.
В'язати за схемами в журналах жінка також не береться. Розповідає, що на початках, коли суворо дотримувалася розписаних у журналах інструкцій, речі виходили то надто широкі, то надто вузькі. А тому зрозуміла — найкраще довіряти власній інтуїції і в'язати так, як відчуваєш. Відтоді кожна річ якраз ідеального розміру.
- Для доньки в'яжу найбільше. Першу річ я їй зробила, коли Даші було п'ять місяців. Це була шапочка з багатьох косичок, в якій маля було схоже на їжачка. А от найцікавішою роботою для неї стала шапка-зайчик. Вона була сірого кольору з мохнатою оборкою і викладеними наперед вушками. І так подобалася іншим дітям, що ті навіть просили одягнути її до костюму зайчика на новорічний ранок. Але після цієї шапки донька вже просила в'язати їй більш дівочі моделі з квіточками, наприклад,- зазначає пані Наталія.
Часу, щоб зв'язати, наприклад, кофтинку, може знадобитися від тижня-двох до року. Нерідко трапляється, коли прийде натхнення, то кофту в'яжеш цілу ніч. А бувають й випадки, коли починаєш в'язати, але щось не йде. Тоді відкладаєш цю річ і за рік повертаєшся до неї знову.
- Але скільки б часу не займало в'язання, кожну річ я роблю з любов'ю. Мій чоловік каже нашій доньці Даші, що все, що зроблено мамою, має особливу силу і красу, бо зроблене з любов'ю. Хто цього не помічає, тому просто такого ніхто ніколи не дарував, - розповідає майстриня. - В'язання - це спокій для душі. Якщо щось не ладиться чи я засмучена, у процесі в'язання забуваєш про всі проблеми. До того ж це ще й гарний спосіб розвивати терпіння та увагу.
Категорія: Новини > Життя
Автор: Проект Handmade по-рівненськиПереглядів: 14427Інші статті рубрики:
13 загиблих та понад 60 травмованих: Наслідки ракетної атаки по Чернігову
Серед потерпілих - двоє дітей.
переглядів: 291
Польські мітингувальники планують блокувати рух вантажівок на ПП "Корчова-Краківець"
Вже завтра, 18 квітня, польські страйкарі планують відновити блокаду перед пунктом пропуску "Корчова-Краківець".
переглядів: 247
Ворог вдарив по Чернігову: Що відомо про постраждалих
У середу, 17 квітня, росіяни завдали трьох ракетних ударів по Чернігову. "Прильоти" сталися майже в самісінькому центрі міста.
переглядів: 331
Сьогодні у Рівному відбудеться зустріч із Володимиром Шовкошитним
Рівняни мають змогу відвідати творчий вечір унікального українця.
переглядів: 402
Принесли боєприпас додому: на Миколаївщині підірвалися підлітки
Подія трапилась у селищі Квітневе Первомайської громади Миколаївського району.
переглядів: 510