подати
оголошення


08.03.2015, 11:45

Як батько-алкоголік змінює дитину

ілюстративне фото

Новела "Зелений змій крізь роки", яку пропонуємо увазі читачів OGO.ua - це творча робота випускниці Школи універсального журналіста, одинадцятикласниці з міста Ківерці на Волині Олени Левчук, яку вона нещодавно подала на конкурс «Краще тверезе життя».
Я добре пам’ятаю себе ще з п’яти літ. Ви, напевне, думаєте, що це приємні спогади із, як то кажуть, безтурботної пори – дитинства. Ні… Приємні дитячі спогади – це казка, прочитана мамою чи татом на ніч, звичайна гра у м’яч, катання на санчатах, чи сімейний похід. Про все це я чув від інших… А знаєте, як боляче це слухати… Нестерпно… Коли сусідські діти розповідали мені, як проводять час зі своїми батьками, чомусь хотілося їх набити, але я просто тікав звідти і ридав… Постійно думав: «Що зі мною не так? Чому мій тато постійно приходить з роботи злий і червоний, чому він заганяє мене до кімнати, а сам кричить на маму?..»

Вступ-2015: як за 2 дні ви можете підготуватись до вступу на журналістику [Фото+Відео]

Коли мені виповнилося шість, я зрозумів значення слів «алкоголь» і «п’яний». Мама розповіла мені, що у тата всередині живе зелений змій, що ця істота зла, а сам тато добрий, просто він не має сили побороти змія. Після того я часто уявляв собі цю тварину і малював її всюди. Один мій малюнок побачив батько. Почувши татове: «Тарасе, ану сюди!», я миттю зірвався і побіг до нього. Він запитав мене: «Що це за …?» (останнього слова я не пам’ятаю, не знав тоді, що воно означає) Я розповів татові про те, що він добрий, а ця зелена змійка живе всередині нього, і це вона погана, і це вона на мене кричить, а тато не має сили її побороти. Після опису мого малюнка татові очі налилися кров’ю… такого я ще не бачив (можливо тому, що мене постійно замикали в кімнаті). Потім почалося найстрашніше… Я не зрозумів, за що, зате затямив, що змій не лише вміє кричати…, він боляче б’ється…, приборкати його слізьми і словами: «Таточку, не треба!» - неможливо. З того часу я почав думати, як допомогти татові приборкати цю страшну істоту… Я вірив, що у свої шість зможу перемогти зло. Тільки не знав, як…

Та одного вечора мама сказала мені, що існує Святий Миколай, - це такий старенький бородатий дядько, який виконує бажання слухняних діток. Ох… Того вечора у мене виросли крила: я зрозумів, що є той, хто допоможе мені боротися зі злом. Таким щасливим я ще не був. Навіть коли я бачив п’яного батька, то вірив, що ще трошки і зміючка зникне… Я так вірив… Та я пам’ятав, що потрібно бути слухняним, інакше нічого не вийде.. Щодня я приходив зі школи і одразу питав у мами: «Що мені сьогодні зробити, щоб бути слухняним?» Вона здивовано на мене дивилася, казала, щоб вивчив усі уроки і допоміг їй щось. Я все старанно виконував, а потім приходив батько... зі змієм… Я хутко біг до кімнати і забивався в кут, боячись поворухнутися. Мама плакала, а батько кричав.. ще я чув, здається, удари… а потім важкі нервові кроки до моєї кімнати… я втиснувся в ліжко, накрився ковдрою з головою і думав, чи не видно мене… Душно було, та я боявся навіть поворухнутися… Змій був злющий сьогодні… І він гарно грає в хованки – знайшов мене під ковдрою…

Настало 17 грудня. Мама сказала, що я можу написати листа Святому Миколаю, бо був слухняним увесь рік. Мене переповнювало щастя. Нарешті настала ця мить… Я взяв чистого білого аркуша і почав писати:

«Доброго дня, Святий Миколаю! Маю одне бажання. Мама сказала, якщо я буду слухняним цілий рік, то Ви його виконаєте. А ще – воно має бути недороге. Я не знаю, як це «недороге», але іншого бажання у мене немає… Святий Миколаю, допоможи батькові побороти зеленого змія. Тарас. 7 років».

Я віддав цей лист мамі, а вона – Святому Миколаю.

Ще трошки – і настане ранок 19 грудня… Моє бажання здійсниться… Я довго не міг заснути… уявляв свого тата… доброго тата… Нарешті я заснув. Настав ранок… Я побіг до мами і спитав, чи Святий Миколай прочитав мого листа? Вона сказала: «Так, сину» і почала плакати… не розумів, що коїться… та мама більше нічого не сказала… Я хвилювався за неї, та ще більше я чекав тата… Так! Я чекав свого доброго тата! Навіть намалював, як тато і мама катають мене на санчатах… І цього разу на татовому животі не було змія…

Нарешті я почув, як відчиняються двері і заходить тато. Цього разу я пішов не в кімнату, а до тата. Підбіг і обійняв його. А ще сказав: «Тату, ти тепер добрий, ми побороли змія!» Він відштовхнув мене, і я знову побачив ті очі…, налиті кров’ю очі… Цього разу я плакав не від того, що він мене бив… Від іншого… Моє бажання, напевне, виявилося надто дорогим… А я вірив… «Святий Миколаю, пробач, що попросив тебе виконати надто дороге бажання… Я не знав, що воно таке…», - подумки вибачався я.

Коли підріс, мій страх зник, натомість з’явився сором за батька та ненависть… Зеленого змія не може розчулити ні дитячий, ні мамин плач, ні лист Святому Миколаю… За щирість і сльози можна було отримати лише декілька синяків і незрозумілих слів… Безумовно, таке життя відобразилося на мені… Як би я не хотів, а батько-алкоголік змінив мене. Досі я здригаюся від гучного звуку, або від грюку дверима. Нічого не можу вдіяти.

…Зараз у мене є сім’я. Мій Андрійко знає те, чого не знав я. Ми граємо з ним у м’яч, я катаю його на санчатах , запускаю із сином змія… Паперового змія… Тепер ця тварина літає у небі і живе у казках , які я розповідаю сину.

До теми:

Голка в голові і казка під гіпнозом: про деякі шарлатанські методи лікування алкоголізму

Алкоголізм - хвороба обох

Чи потрібні Богу наркомани?
Коментарі:




Бесплатка
Останні новини


Новини партнерів