Рівненський інформаційний портал OGO.ua

подати
оголошення


14.04.2015, 19:00

Рівненський активіст Олександр Зайчук – про міліцію, армію і громадський контроль над міською владою [+Відео]

Новим гостем програми “Думки вголос” на Рівненському інформаційному порталі OGO.ua став Олександр ЗАЙЧУК – людина з солідним військовим досвідом і активною громадянською позицією.
Нині пан Олександр – викладач кафедри військової підготовки Національного університету водного господарства і природокористування, голова Громадської ради при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області, заступник голови “Рівненського громадського контролю”. Отже, з Олександром Зайчуком ми вели розмову про справи як військові, так і цивільні.

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

– Пане Олександре, сьогодні Ви поєднуєте громадську та викладацьку діяльність, при цьому маєте солідний військовий досвід. Нашим глядачам, думаю, буде цікаво, як Ви до цього прийшли?
– Військовим я мріяв стати з дитинства. Хоча в роду військовослужбовців не було, тільки прадід був офіцером австро-угорської армії. Військова кар'єра моя розпочалась в Острозькій санаторній школі-інтернаті. Тоді вона, до речі, розміщувалась у теперішніх навчальних корпусах Острозької академії. У нинішніх підземеллях, куди водять екскурсантів, тоді зберігали картоплю, а там, де нині студентсько-викладацький храм, – був спортзал... Після школи продовжив здобувати військовий фах у Харківському військовому університеті. Здобув цікаву спеціальність – інженер авіації і космонавтики. Вивчав стратегічні ядерні ракети. Ті самі, до слова, від яких Україна відмовилась. І від цього, вважаю, наразі потерпає, бо якби їх мала – думаю, не було б нинішнього конфлікту на Сході...

Я – зі звичайної сільської сім'ї: батько все життя пропрацював вчителем фізкультури і праці у школі, мама – фельдшер швидкої допомоги. Пригадую, коли я вже служив в армії, один дядько з великим погонами сказав мені: “Хлопче, син чабана може стати лише заслуженим тваринником України”. Я тоді в душі з ним абсолютно не погодився. Бо переконаний: будь-яка людина здатна досягти в житті поставлених цілей, якщо вона до них чітко рухатиметься, проявлятиме активність і наполегливість. Принаймні – у демократичному суспільстві.

Військову службу я почав у Ізяславі на Хмельниччині. Свого часу дуже активно займався туризмом, керував військово-патріотичним клубом “Тайфун”, у якому займались і дорослі, і діти. Ми багато подорожували. І в Карпати водив групи, і сам учасником серйозних походів на Кавказ – у 1997 році здійснив сходження на Ельбрус. Отримав розряд кандидата в майстри спорту з туристського багатоборства. Роботу нашого військово-патріотичного клубу помітили на рівні області, і Хмельницька обласна рада визнала мене “Громадським діячем Хмельниччини 2001 року”. Якраз тоді, напевно, це стало першим усвідомленням того, що громадська діяльність мені і вдається, і подобається. Приємно відчувати, що справа, яку робиш, – корисна для суспільства.

Змінив щість гарнізонів, десять посад. Виконував миротворчі завдання в Косово. Був заступником командира аеромобільної спеціальної роти з виховної роботи. В Іраку працював військовим радником, займався бойовою підготовкою іракських підрозділів. Два роки був заступником командира українсько-польського батальйону з виховної роботи. Врешті-решт повернувся до Рівного, ближче до сім'ї. І коли підійшов час, коли можна було виходити на пільгову пенсію за вислугою, я прийняв важке для себе рішення звільнитися з військової служби.

Відеозапис розмови з Олександром Зайчуком у програмі "Думки вголос"


– Чому важке?
– У принципі, кар'єра складалась добре, і ніхто не перешкоджав мені продовжувати службу. Але ситуація у Збройних Силах, яку бачив, не відповідала моєму розумінню армії. Я був у різних країнах, у різних військових колективах, бачив, як має бути – і як є. І ось це співвідношення спонукало мене піти з військової служби.

...Часто пригадую випадок, який став, напевно, останньою краплею на шляху до цього важкого кроку. Прийшли на службу двоє контрактників, стоять у мене на шикуванні в цивільному одязі. Питаю, чому не вдягнуті у військову форму. Кажуть: бо на складі немає в що вдягнутися... І я зрозумів: якщо, не дай Бог, почнуться бойові дії, єдиний вихід для нас – іти в ліс займатись партизанською війною. Тому що коли солдат не нагодований, не вдягнений – про яку бойову підготовку можна говорити?..
І ось у віці 33 роки я вирішив піти з армії і спробувати себе більш ефективно реалізувати в іншій сфері. Пропрацював невеликий період на Волині начальником служби безпеки, потім повернувся до Рівного. Якраз у той час мав зустріч з міським головою Львова Андрієм Садовим, де йшла мова про імовірність очолити його політичний рух на Рівненщині. Але саме тоді мій командир по Іраку генерал Горошніков запропонував мені викладати на кафедрі військової підготовки НУВГП. І я прийняв пропозицію генерала Горошнікова. А разом з цим вирішив і далі реалізовувати себе у громадському житті.

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

– З чого почали тут, у Рівному?
– Першим кроком було балотування в міську раду. Спроба виявилась невдалою. Далі брав участь у проміжних виборах до обласної ради – результат був дещо кращим, але поставленої цілі досягнути не вдалось. Проте, з'явився певний новий досвід, нові контакти. І я почав працювати за тією програмою, яку для себе визначив, – “Від будинку до будинку”. Почалося все з того, що у нашому будинку, де поселився з іншими родинами офіцерів, не працювали ліфти. Я зібрав людей, ми об'єднались, залучили депутатський корпус, і цілі досягли – ліфти запрацювали. Тоді до мене звернулись мешканці іншого будинку, я і їм допоміг. І ось так ця робота від будинку до будинку пішла... Згодом мені надійшла пропозиція від лідера організації “Рівненський громадський контроль” Дмитра Якимця долучитись до його команди. Мої вподобання, моє бачення світу співало з його, і я погодився на пропозицію стати заступником голови “Рівненського громадського контролю”. Працюю на цій посаді вже більше року.



– Які завдання ставите перед собою в цій діяльності?
– Допомагати людям, з одного боку, самим згуртуватися у відстоюванні своїх прав і законних інтересів, а з іншого – бути своєрідним посередником між громадою і владою, спонукаючи чиновників більш відповідально ставитись до своїх обов'язків, раціонально використовувати бюджетні кошти. Приємно бачити конкретні результати нашої роботи, коли після запитів “Рівненського громадського контролю” комунальні служби таки роблять те, що мають робити, за що люди сплачують квартплату – асфальтуються двори, ремонтуються дахи тощо. А якщо потрібно, ми допомагаємо громадянам відстояти свої інтереси у судах, домогтись від чиновників справедливого вирішення проблем. Бачачи ці результати, чуючи слова вдячності від людей, подвоюється бажання займатись корисними справами для громади і надалі, ще не один рік.

– А як ставляться до такої вашої активності чиновники?
– По-різному. Є такі, що цивілізовано співпрацюють з нами, але є й ті, що ображаються – мовляв, до чого тут якась громадська організація? Але це практика цивілізованого світу, до якого ми рухаємось, коли громада через своїх активних представників контролює владу і спонукає її виконувати те, заради чого народ її і наймав на роботу.

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

– Знаю, що нещодавно ви також очолили Громадську раду при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області...
– Так. Річ у тім, що коли виконував миротворчі завдання у Косово, я був координатором дій військових і поліції, мав хороші дружні стосунки з поліцейськими з Німеччини і досі їх підтримую. Бачив їхню роботу, дуже сподобались європейські підходи до організації правоохоронної системи. І коли ще за часів попередньої влади громадська організація вперше делегувала мене до Громадської ради при УМВС, і представники громадських об'єднань обрали мене першим заступником голови, я намагався впроваджувати ті європейські принципи у діяльність наших правоохоронних органів. На жаль, зробити цього ні мені, ні іншим небайдужим людям не дали – наказом тодішнього начальника УМВС Громадську раду розформували. Бо наш стиль роботи, наші підходи не влаштовували тодішнє міліцейське керівництво. Нині ж, після перемоги Революції гідності, з'явилась можливість продовжити справу, яку хотіли розпочати тоді. Громадська рада знову зібралась, нині вона налічує 60 членів, переважною більшістю голосів вони довірили мені очолити цей орган, і я, будучи їм дуже вдячний за довіру і усвідомлюючи покладену на мене відповідальність, зроблю все, щоб упродовж двох років повноважень голови Громадської ради зробити її дієвою і активною.

– А на чому плануєте зосередитись?
– Треба допомогти міліції пройти нинішнє реформування у поліцію європейського зразка конструктивно, без зайвого розхитування ситуації. Де треба, звісно, – критикувати, але там, де потрібно, – й допомагати. Адже проблеми, які залишились міліції у спадок від режиму Януковича – кадровий голод, низькі зарплати рядових працівників, які несуть на собі тягар оперативної роботи – даються взнаки.

– Тобто важливо не розвалити міліцію, як свого часу ледь не розвалили армію?
– Саме так. І тому ми налаштовані на спільну роботу і з керівництвом міліції, і з громадськими формуваннями, які прагнуть допомогти правоохоронцям. Члени правління Громадської щотижня будуть присутні на прийомі громадян керівниками обласної міліції, виїжджатимуть на прийоми і в райони. Нині ми вже сформували шість комітетів за різними напрямками роботи: від роботи зі співробітниками органів внутрішніх справ-учасниками АТО – до протидії корупції в органах міліції, захисту прав дітей, оперативного реагування на резонансні випадки, що стосуються взаємодії громадян і правоохоронців.

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

– Насамкінець, пане Олександре, хочу запитати Вас як людину з великим досвідом військової служби: як ставитесь до використання військової теми в політиці. Чи немає тут часом, на Ваш погляд, надмірного політичного піару?
– Моя точка зору – кожен повинен займатись своєю справою. Військовий – допомагати будувати нові Збройні Сили. А політик – ухваленням законів. На жаль, нині я бачу, що ми не реформуємо армію докорінно, а просто повертаємось до старої системи, зміцнюючи її матеріально і фінансово. Мені близьке бачення, яке свого часу висловлював колишній міністр оборони Анатолій Гриценко: потрібно прибрати весь керівний склад аж до майора, і не побоятись довірити керівні посади в армії бойовим офіцерам, які пройшли школу АТО, мають військовий досвід. Варто було б рішуче почати формувати армію нового зразка, за прикладом країн Північноатлантичного альянсу, адже Україна відмовилась від позаблокового статусу, і нам рано чи пізно доведеться увійти в НАТО, а готувати до цього армію треба вже зараз.

Відверто кажучи, я не сприймаю, коли політики ставлять у свої списки військових, учасників АТО, щоб підняти свій політичний рейтинг. Згадую фільм “Гладіатор” з Расселом Кроу в головній ролі. Там був діалог у сенаті, коли герою сказали: “Генерале, якби ви пішли у політику, ви б мали великий успіх, адже ви такий відомий генерал”. А він чітко відповів, що генерал має займатись армією, а ви, політики, повинні робити все, щоб наша держава була міцною. Саме такий підхід нам і потрібен сьогодні в Україні. А допомагати армії – це робимо всі ми, кожен у міру сил, і краще цим займатися без зайвої показухи, без змагань між політиками: ось я дав стільки, а ти скільки дав?.. Пригадую біблійну історію про те, як багатий чоловік поклав цілий мішок пожертви у храмі, а бідна бабуся принесла копієчку, але, можливо, її пожертва була вагомішою...

До теми:

Головний “будівельний ревізор” Рівненщини Ігор МІЧУДА у проекті "Думки вголос": Мене замовили за два місяці [+Відео]

Більше про проект "Думки вголос"

Олександр Зайчук - у блогах на OGO.ua
Коментарі:

Останні новини
Новини партнерів