Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
08.06.2015, 17:41

Майдан: ефект свідка

"Щоб краще зрозуміти суть Майдану, я вирішив порозпитувати про Революцію Гідності одного з безпосередніх учасників – Андрія Кошельника, викладача історії в Острозькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою", - пише випускник Школи універсального журналіста Іван Ліщук.
Уже цілих двадцять три роки Україна вважається незалежною, суверенною і соборною державою. Умовно. Усе, що відбувалося у нашій країні протягом останніх двох десятиліть, доводить зовсім протилежне, неприємне твердження: Україна – маріонеткова держава, якою увесь цей час правили з-за кордону. «Правили» – ключове слово. Сьогодні ті таємничі господарі (чи господар) втратили контроль над нашою Батьківщиною і у передсмертній агонії відчайдушно намагаються повернути її у свою тіньову сферу впливу. Намагаються. Але поки що їм це не вдається. Україну можна порівняти із молодою людиною, яка зазнає фізіологічних змін: наша держава народилася у 1991; у 1994 із певним запізненням у неї почали різатися зубки, вона зробила перші кроки і видавила з себе перші слова; у 2004 Україна нагадувала підлітка, якому не подобалося, коли йому нав’язують чужу думку; далі, до 2013 – велика депресія, і у 2013-2014 – новий, небувалий приплив сил – Євромайдан.

Щоби більше довідатись про сам Майдан та краще зрозуміти його суть, я вирішив порозпитувати про Революцію Гідності одного з її безпосередніх учасників – викладача історії в Острозькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою Андрія Миколайовича Кошельника. Що з того вийшло, читайте у короткому інтерв’ю.

– Світові соціологи визнали активність Майдану унікальним соціальним явищем. Чи погоджуєтесь Ви з даним твердженням, і, чим для Вас особисто є серце столиці?
– Слово «майдан» з арабської та перської перекладається як «поле», «парк», «площа». Таке ж значення воно має і у турецькій мові. Як історик зауважу, що український народ здавна перебуває у тісних взаємовідносинах із представниками тюркського світу, тому «майдан» досить швидко перекочував до українського словника. Даний набір літер пережив разом із нами численні століття, міцно увійшовши до лексичного запасу пересічного українця, невидимими нитками поєднавши нас із запальним ісламським людом, ніби вжививши у наш мозок той бойовий, незламний дух. Сьогодні, коли ми чуємо це слово, то першою нашою асоціацією, звичайно, стає головна площа столиці. Це не дивно. Адже, враховуючи недавні події у центрі Києва, Майдан набув якогось сакрального значення у серці кожного українця, клином часу розколовши потік нашої історії на «до» і «після». Так, Революцію 2013-2014 року не можна вважати якимсь новим орієнтиром відліку цієї ж історії. Швидше, це – точка, переломний момент, що змусить її розвиватися в іншій, більш позитивній формі, якщо ми не змарнуємо здобуті плоди. Тому Майдан для мене – це відчайдушна боротьба рідного мені народу за достойне життя, надія на світле майбуття та віра лише самою силою духом здійснювати, здавалося б, неможливі до того речі. Щодо світових соціологів, я вважаю, що вони мають рацію: Українська Революція зрівнює геть усіх, робить незнайомих людей братами й сестрами. Я помітив, що не важливо, ким ти був до Майдану – шофером маршрутки чи успішним бізнесменом – усенародний рух об’єднує. Це справді унікальне соціальне явище.

– Що змусило Вас прямувати до Києва – у вогнище Революції Гідності? Це рішення виникло спонтанно чи продумувалось заздалегідь?
– Ні, це рішення не виникло спонтанно. Чесно кажучи, перші демонстрації не викликали у мене якогось серйозного зацікавлення – я не вірив, що щось може змінити ту безнадійну ситуацію, яка склалася в Україні наприкінці 2013 року. Можливо, глибоке розчарування Помаранчевою революцією, палким прихильником якої я був, викликали те відчуття. Проте із поступовим наростанням напруги я все більше переконувався, що Майдан має сенс. Диктаторські закони, які ми всі добре пам’ятаємо, стали останньою краплею, що привела мене у вогнище Революції Гідності.

– Пригадайте трішки про побут українського Євромайдану.
– По-перше, Євромайдан – це мінімум зручностей, що є нелегким випробуванням для духу й тіла людини. По-друге, Євромайдан – це довершена соціальна структура, у якій панує цілковитий внутрішній порядок. Що це означає? Тобто роль кожного учасника чітко визначена, кожен має власні обов’язки, які потрібно виконувати. Колиску Революції можна охарактеризувати як прототип державного утворення – сучасну Січ і певний острівець свободи, де не діяли диктаторські закони екс-тирана В.Ф.Януковича. По-третє, Євромайдан – це хвиля українського креативу. На кожному кроці я натрапляв на різноманітні незвичні плакати. Тут вперше з’явилися такі революційні атрибути як розфарбовані каски і щити, каструлі й друшляки на головах і навіть ніжки від столів, табуреток у якості зброї.

– Протягом останніх десяти років Україна пережила дві революції. Що у них спільного, а що відмінного?
– Мабуть, єдиним спільним аспектом виявилося лише те, що обидві революції мають одну причину – В.Ф.Януковича. У всьому іншому вони абсолютно різні. Як уже мовилося, я був активним учасником Помаранчевої революції, яка відбулася мирно, без жодних жертв; Майдан можна порівняти з маленькою війною із реальними жертвами. У 2004 ми стояли за вождя – В.А.Ющенка – у якого надзвичайно вірили; у 2013-2014 ми стояли за гідне майбутнє нашого народу, за власну волю й Батьківщину. Помаранчева революція дала нам гірке розчарування, а плоди Євромайдану далися нам надто дорогою ціною, щоби змарнувати їх.

– Іноземці, які потрапляли у Київ узимку, відзначали високий рівень самоорганізації протестувальників. А що Вас вразило, здивувало чи шокувало, якщо можна так висловитись, найдужче у череві Української Революції?
– Коли я вперше сюди потрапив, мене дуже здивувала наявність барикад. Це, мабуть, найяскравіша візитівка цих недавніх подій. Дубинки, балаклави, шоломи, саморобна захисна амуніція, коктейлі Молотова – усе це мене неабияк вразило. Іще важчим було спостерігати за результатами кровопролитних боїв: численні кулі у стовбурах дерев, сліди від крові на бруківці і квіти, багато-багато квітів. У кожного хто відвідував вул.Грушевського чи вул. Інститутську після кривавих подій в очах бриніли сльози.

– Яким Ви бачите майбутнє України, і, що би хотіли побажати українському народові?
– Звичайно, завжди потрібно надіятися на краще, щоби жертви, покладені на вівтарі незалежності, не були марними. Обов’язково слід пам’ятати всіх борців за мирне небо й благополуччя рідної землі. Українцям я бажаю нарешті здобути омріяний мир і збудувати сильну державу – «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Адже зробити це у нашій складній геополітичній ситуації зовсім не легко. Завжди потрібно надіятися лише на себе: тільки тоді Україна зможе відродитися із попелу, як той міфічний фенікс, і засліпити могутніми крилами найлютіших ворогів. Братаймося, бо тільки в єдності наша сила.

До теми:

Вірші про Героїв Майдану, українських військових та їх родини

ВІДЕО: Як розстрілювали Майдан

Євромайдан має свою абетку
Коментарі: