Ми у Facebook
09.06.2015, 18:15

Уривок любові

Закоханість починається тоді, коли туга по людині долає тебе; коли ти ще не пішов, а вже хочеться повернутися назад; коли прийшовши додому не можеш спати, а їсти не хочеться....
...Коли голова йде обертом і ти сідаєш за стіл, береш в руку ручку і зараз слова потечють зливою, або сльози… Чому у тебе очі зі смутком, говорить їй коханий. – «Легко не любити. В усякому разі легше було б сумувати там, де почуття суму зовсім нічого не означають, спати до самого ранку і ні про що не думати. До (під час) і після цього сну не відчувати ніякого серцевого болю і не рахувати дні до побачення: один, два, три»… І тут він замислився… Посеред озера плавали качки зі своїми качатами, сім’ї лебедів ( пара чорних, дві пари білих). В своїх рухах вони не прискорювалися. Можна було спостерігати за ними. А ще можна тут посидіти в будиночку, який тутешні старожили так і назвали «Білий лебідь». Тут же своєю компанією стояла молодь у віці від 19 до 25 років. Його глибоко шокувало, як вони по одному насіннячку спльовували лушпиння мало не в озеро. Молоді люди не знали, чим себе зайняти, куди себе подіти. І не одні вони… Вздовж озера вони пішли далі, з музикою у вухах йти було веселіше, чим прогулюватися під аккомпонимент своїх думок. І тоді він сказав: Любов, напевно, це та сама кропітка праця, яка тількі може бути. Вона «примушує» рости, не даваючи можливості ногам зітхнути. Любов до людини може і не схожа на любов до природи, але це не важливо… Відсутність любові- порожнеча вторгається в цей світ і розділяє його. Порожнеча наступає на ноги і огризається, ти їй слово, вона тобі десять. Вона смітить на очах у всіх, на тротуарах рідного міста. Вона відправляє у рот усілякі смакоти, приготовані чужими руками і напустивши на себе байдужий вигляд навіть не скаже дякую. Все це, і багато, багато іншого вважається нормою. Чоловік і жінка собою олюднюють життя не для чого, а тому що… Він погладив її по щоці. Будь-яка дорога з тобою мені під силу, ти дійсно, відразу відчула, що я хотів сказати. Вона кивнула. Її очі душі відбивалися в цьому озері. Тільки до осінньо- зимньо- весняного смутку приєдналося і його літо. В стороні від них, на деревах перекликалися горобці, галки і ще невідомо, які птахи. Лебеді і любов пливли в їх сторону. Романтична парочка почала годувати їх хлібом. і всі вони в півкільці зібралися. Лебеді не тьопали лапами по воді, як качки. Вони щось показували, стаючи на крило. А потім відкриваючи свої обійми, доторкалися в поцілунку один одного дзьобиками. І коли поплив лебедями повільний танець, з тіні дерев хтось висунувся, у супроводі молодого фокстер’єра. І, здається, ця сіра тінь фокса одним стрибком перенеслася на берег, вцепилася зубами в тіло птаха, який ще донедавно вершив свій політ і потягнула його з води. Під м’язистою ходою чотироногого фокса лебідь звивався, хапаючи охрипшим горлом повітря, але повітря не проникало в груди. Його подруга знепритомніла, ще не розуміючи, що з нею. Качки піднялися, а лебеді поплили у свій будиночок. Ось така ситуація. Дивна ситуація. За законами природи, вона природна, нічого в ній протиприродного немає. Тільки, зі свого боку людина, далеко відійшла від своєї природи, так далеко, що не помічає краси навколо себе.

Більше оповідань авторки:

Чай на двох

Втрата втрат

Небайдужий листоноша

Чайна країна Шен та Шу





На правах реклами