Ми у Facebook
10.06.2015, 17:00

Студент з Львівщини розповів про перебування у російському полоні (ПРОДОВЖЕННЯ)

Юрій Яценко більше року провів у російському полоні. Він не військовий і до сусідньої карїни приїхав з особистих причин. Проте, йому рік не вдавалось повернутись додому.
– Що з тобою відбувалося після затримання?

– Через день приїхав оперативник ФСБ, щоб повезти мене на «розмову». Коли я побачив ще кількох ФСБшників у масках, зрозумів, що мене битимуть. Мене в наручниках посадили у «бобік», натягнули на голову мішок, перемотавши його скотчем. Перші десять хвилин їзди мене просто дубасили, сказавши потім: «Ну, ты понял, куда попал».
Мене повезли на розмову з «серйозними людьми» в управління ФСБ. Завели у невеликий кабінет, де вже був накритий стіл. Вони спершу питали все про мене, про сім’ю. Години три вели дуже детальну розмову про все моє життя. Також питали, чому я їздив на Майдан. Вони мені показували роздруківки з Інтернету, де мої знайомі на форумах писали про Майдан чи Януковича. Потім ФСБшники заявили, що в Україні до влади прийшли бандити, тому українців треба рятувати, а я повинен їм допомогти, розказавши на російському телебаченні всю «правду», що мене нібито прислали. Я відмовився від такої «співпраці». Тому мене почали знову лякати і бити.

Потім вивели з управління і повезли якоюсь польовою дорогою. Коли привезли, відразу почали бити, душити, викручували руки. Били в пах, живіт, по нирках. Але коли у тебе мішок на голові, ти не можеш знати, куди буде наступний удар. По голові били чимось важким, схожим, по відчуттях, на мішок з піском. Таким чином, мене «переконували» робити те, що вони хочуть. Це тривало дві-три години. Мене називали терористом, фашистом.

Рівненський кіборг розповів, як потрапив у полон [ВІДЕО]

Потім привезли знову до спецприймальника. Я відразу сказав начальнику, що мене катували. А він лише відповів: «Голубчику, я знаю, що з тобою відбувалося. Завтра напишеш явку з повинною – і буде тобі адвокат».
Але я вирішив довести себе до такого стану, щоб мене не можна було катувати.


– Що саме тобі спало на думку?


– Мені здалося, що найбільш підходящим варіантом буде, якщо поріжу собі вени і опинюся у лікарні. Я зв’язався з Богданом за допомогою «пошти»: це коли розпускаєш на нитки шкарпетку, натягуєш між камерами і передаєш записки. Я написав, що мене б’ють і вже неможливо терпіти. Тому запропонував Богдану порізати вени і відтягти таким чином час, доки надійде допомога від родичів. Ми переговорювалися з ним українською, англійською та німецькою, оскільки перекладач закладу не знав цих мов.
Зранку я зайшов у туалет і порізав вени на руках і живіт. Коли прийшли працівники, я сказав, що доки не дадуть мені зателефонувати, нікого до себе не підпущу. Вони відразу дали мені телефон і я зв’язався з адвокатом. Коли нас привезли до лікарні, психолог спецзакладу сказав хірургу зашивати без наркозу. Коли зашивали, боліло більше, ніж було різатися. Мені не зашивали судини, сказали, що в лікарні немає судинного хірурга. Потім рука не працювала три місяці.

Українець, якого тримали в російському полоні, повернувся на Батьківщину

Після того приблизно через чотири дні нас відвідав Генеральний консул України. Також приїхали батьки і чергували щодня біля спецприйомника, щоб нас нікуди не вивезли.– Через три місяці, 8 серпня, у Курську на мене порушили вже кримінальну справу за «контрабанду вибухових речовин». До цього часу ми скаржилися куди тільки можливо, що не виконується рішення суду про наше видворення. Серед літа пристави все ж таки вирішили нас видворити. Нам видали особисті речі, але потім ФСБ дала «відбій».

Згодом, 8 серпня, знову приїхали пристави, зачитали на камеру судове рішення про моє видворення і повезли на кордон. Доїхали до кордону, пристав пішов говорити з прикордонниками. А потім повернувся і сказав, що не вдалося залагодити усі справи з документами, тому ми повернулися назад до спецзакладу. Там нас знову затримали ФСБшники.

Проти мене порушили кримінальну справу. Я думав, на мене «повісять» шпигунство чи тероризм. А мені оголосили, що з’явився один громадянин, який працює таксистом. Він нібито заявив, що у 2013 році я залишив йому на зберігання речі і з невідомих причин не забрав їх. Таксист, виходить, два роки зберігав якусь сумку і не знав, чи є там заборонені речі. Відтак, я перебував під слідством вісім місяців.

Але на суді таксист, відповідаючи на запитання судді, заявив, що він зі мною не знайомий. Більше того, він сказав, що навіть ніколи мене не бачив. Я припускаю, що таксиста змусили свідчити проти мене, але його мучили докори сумління. Він тоді заявив у суді, що побачив у мені найбільш схожого чоловіка, але не впевнений, що це був я. У тій сумці виявили 40 г мисливського пороху. Тому проти мене порушили кримінальну справу за статтею «контрабанда вибухових речовин».

Рівненщина: бійця, якого ще минулого року поховали, бачили в полоні

Я не знаю, чому саме вони вирішили звинуватити мене через порох, оскільки, згідно з російським законодавством, його зберігання не тягне за собою кримінальної відповідальності. Але мене засудили до двох років позбавлення волі за «контрабанду».

У камері постійно перебували «підсаджені» співкамерники, які намагалися схиляти до співробітництва з ФСБ. Проте вже у квітні суд розглянув апеляцію, і мені «дали» за відсидженими – дев’ять місяців.

– Як сталося так, що тебе раптом відпустили? Адже з тобою дуже довго і ретельно «працювали»…

– Я досі точно не знаю. ФСБшники тоді хвалилися, що посадили «супертерориста» – через 40 г пороху. Начальник СІЗО мене називав шпигуном. У моїй камері встановили відеоспостереження. Мене також садили в камеру-одиночку на три місяці, куди навіть книг не приносили.
Проте треба відзначити кваліфіковану роботу адвоката. Також моя справа висвітлювалась в ЗМІ, а на апеляції було багато російських журналістів. Я відчував підтримку активістів громадських організацій, підтримку з боку МЗС, Генерального Консула і Генпрокуратури України, європейських громадських організацій та російських правозахисників. Допомагала і молитва близьких та рідних.

– Як тебе після звільнення зустріла Україна?


– Прикордонники оголошували: «Людина, на яку ми чекали, прибула!» (сміється). Навіть начальник Прикордонної служби приходив привітатися. Прикордонники були з синьо-жовтими стрічками. Казали, що дуже раді через те, що мене відпустили.

– Як ти думаєш, чому затримали саме тебе? Ти ж не вперше був у Росії…


– Просто вони вирішили зробити інформацію для новин про те, що зловили шпигуна. Мені говорили: «Скажи, що тебе змусили цим займатися, а Росія тебе захищає».

– Чим плануєш займатися у Львові? Ти продовжиш навчання?

– Мене не відрахували з університету. Збираюся захищати ту саму магістерську роботу, що й торік. А ще готуюся до державних іспитів, щоб отримати диплом магістра права.

Водночас разом з Богданом організовую доставки матеріальної допомоги для першого добровольчого мобільно шпиталю ім. Пирогова, який працюють в зоні АТО. Крім того, я займаюся підтримкою політв’язнів в Росії. З цього приводу мав декілька брифінгів в Верховній Раді. Також був на прийомі в литовському посольстві, щоб залучати дипломатів з інших країн.





На правах реклами

купити смартфон Apple iPhone 15 Pro max у Львові, Україна


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net

Допомога ЗСУ