подати
оголошення



22.06.2015, 16:30

Політик-романтик Олексій Кособуцький [+ІНТЕРВ'Ю]

Олексій Кособуцький належить до найяскравіших фігур і у депутатському корпусі Рівненської обласної ради, і у рівненському політикумі загалом.
І мова не лише про те, що краще за Кособуцького в питаннях обласного бюджету навряд чи хтось із його колег розуміється. Олексій Кособуцький привертає увагу насамперед тим, що він — не просто активний політик і успішний підприємець. Пан Олексій - самодостатня особистість, яка може дозволити собі розкіш відверто висловлювати власну думку, заробляти на життя улюбленою справою і... відчувати себе вільним у польотах в рівненському небі. Із захоплення авіацією, яке в Олексія Кособуцького бере свій початок ще у підлітковому віці, ми й розпочали нашу розмову.

- Пане Олексію, Ви щойно зізнались, що на нашу зустріч приїхали прямо з аеродрому “Воронів”, де збираються активісти Рівненського авіаційно-
спортивного клубу. А на Вашій сторінці у Фейсбук знайшов днями цікаві фото, підписані: “Рівненський авіаспортклуб. 1988. Я крайній справа”. Ви тоді були ще школярем. То це вже чверть століття літаєте?

- З певними перервами, але загалом так. Почав — у старших класах. Згодом,
коли випадала вільна година, їхав у Воронів і піднімався у повітря на планері або літаку , стрибав з парашутом. Певний час це були епізодичні заняття, а зараз приділяю цьому досить багато часу. Активно займаюсь як спортсмен-планерист, планую отримати права пілота літака. З часом, сподіваюсь, і власний літак матиму, як у багатьох друзів, які літають разом зі мною.

- Певно, серед них чимало політиків?
- Скоріше романтиків (посміхаєтьсяавт.).

- А як усе починалося? Тоді, коли з'явилися ці світлини...
- Фотографії мені подарував на день народження батько. Він любить робити
мені такі сюрпризи — знаходить якісь речі, пов'язані з моїм дитинством чи
юністю, про які я вже, можливо, забув чи думав, що вони не збереглися. А
власне захоплення небом почалося в мене з авіамоделювання. Відвідував
гурток у Будинку піонерів, брав участь в обласних змаганнях з авіамодельного спорту. Мені було років 13, коли вперше побачив польоти на планерах дорослих спортсменів. “Загорівся” цим і вирішив, що хочу навчитись літати так cамо.

Олексій Кособуцький (крайній праворуч) під час занять у Рівненському авіаспортклубі, 1988 рік
Олексій Кособуцький (крайній праворуч) під час занять у Рівненському авіаспортклубі, 1988 рік




За часів СРСР при ДОСААФ (нині ТСОУ — Товариство сприяння обороні Україниавт.) існували авіаспортшколи, які готували курсантів для військових льотних училищ. Щодня приїжджав увечері з Костополя на Курчатова в Рівне і вчився. Ми вивчали все, що стосувалось польотів. Окрім теоретичних занять, були літні та зимові збори. Ми навіть ходили у військовій льотній формі! Це була як справжня армія, тільки у молодшому віці.

- Отже, Вам уся дорога була до військового льотного училища...
- Так, випускників подібних шкіл до таких закладів зараховували автоматично. Але я хотів бути льотчиком цивільної авіації. Поїхав поступати до Київського інституту інженерів цивільної авіації. Але того року якраз вийшов наказ, щоб студентів до армії не брали. Інститут на два роки закрив набір нових студентів. І я вступив на навчання через дорогу — в Київський політехнічний інститут. Навчався на програміста — наша спеціальність називалась “Системи автоматизованого проектування”. Нам читали лекції викладачі зі США, розповідали про інтернет — уявляєте, у 1989-1990 році!.. Це звучало захоплююче, але, відверто кажучи, малореально, ми сиділи і з круглими очима слухали все це! А сьогодні мало хто з нашої групи залишився в Україні — випускники-програмісти знайшли собі роботу за кордоном.

- Але Ви не пішли в програмісти, а обрали бізнес...
- Так, з першого курсу прагнув заробляти на себе сам. Тож перший бізнес організували просто в кімнаті гуртожитку. Ми купували комплектуючі і спаювали телевізори “Електрон”. З дитинства любив возитися з паяльником, до цього мене привчав батько. Ось і знадобились ці навички. Я організував збут наших “кустарних” телевізорів. Потім постачав в Україну жалюзі. А закінчивши навчання і створивши сім'ю, повернувся в рідний Костопіль і далі займався бізнесом там.

- Знаю, що Вашому “дітищу” - Українській деревообробній компанії — цьогоріч виповниться вже 19 років...
- Так. Виготовляємо високоякісну продукцію з деревини — вікна, двері, вагонку, меблі, підлогу. Маємо два виробничих майданчики — у Костополі та в Бугрині Гощанського району. На підприємстві працює близько 100 людей. Забезпечуємо повний цикл виробництва: на завод заїжджає дерев’яна колода, а виїжджає готове вікно зі склопакетом. Активно експортуємо продукцію: Німеччина, Італія, Туреччина, Азербайджан... Знаю, що наші плінтуса, які експортуємо німцям, повертаються в Україну на продаж вже під їхнім брендом. Для нас це своєрідне визнання. Так само, як випадки, коли ті самі німці запитували: як вам це вдається? А я відповідаю: обладнання, яке використовуємо, знаходиться за 100 км від вашої фірми, просто слідкуйте за новинками в галузі...

- Чув, нещодавно Верховна Рада прийняла закон про мораторій на експорт лісу-кругляка з України. Для таких підприємств як ваше це, певно, суттєва підтримка...
- На жаль, Президент його не підписав. Держава заважала нам працювати і продовжує заважати. Розвиток нашого виробництва відбувається не “завдяки”, а “всупереч”. Але мені подобається працювати з деревом, подобається робити те, що я роблю, і, певно, саме тому я вже майже два десятиліття в цьому бізнесі.



- У партії “Наша Україна”, яка зараз не в перших рядах вітчизняного політикуму, Ви теж перебуваєте вже чимало часу — цьогоріч у квітні виповнилось 10 років відтоді, як отримали партійний квиток. Така постійність — це теж наслідок вибору на користь того, що Вам ближче до душі?
- Партія декларувала правильні політичні цілі, які актуальні й нині, тому я не шкодую, що вступив до “Нашої України”. Розумію, що постійність нині не в моді, й мати стабільні політичні переконання — теж, можливо, для декого “не в тренді”. Але я не розглядаю партію як маршрутку, на якій можна під'їхати від однієї зупинки до іншої. Я не хочу зраджувати самого себе, почуватися внутрішньо некомфортно. Зрештою, я став депутатом обласної ради саме за списком “Нашої України”. Якби вийшов з партії — склав би депутатський мандат. Вважаю це правильним. Як можна вірити політику, який зраджує своїх однопартійців і прихильників , перебігаючи з партії в партію лише тому , що змінилася кон'юнктура.

- Але попереду — нові місцеві вибори, а “Нашу Україну” не віднесеш до прохідних партій...
- Рішення щодо персональної участі у виборах до обласної ради я ще не прийняв. Але найголовнішим на сьогодні вважаю інше — впливати на владу. Конкретно — на благо мого рідного Костопільського району, де я народився, де живе моя сім'я, де я живу і збираюсь жити далі. Тому мені не все одно, як розвиватиметься Костопільський район у майбутньому. Основних інструментів впливу на владу я бачу два — це громадська діяльність і об'єктивне висвітлення дій влади з поданням конструктивних пропозицій. Саме з цією метою разом з однодумцями створили громадську організацію “Костопільщина ХХІ століття”. Випускаємо газету з одноіменною назвою. Хочемо, щоб до влади на різних рівнях прийшла команда професійних людей, об'єднаних спільними поглядами на майбутнє нашого району.

- Пане Олексію, для таких активних людей як Ви зазвичай дуже важливою є підтримка сім'ї...
- Погоджуюсь. У моєму випадку це є. З дружиною Оксаною ми однокласники, разом навчались у костопільській школі №1. Нині цю школу закінчує наш син Микола. До речі, названий на честь наших з дружиною батьків — в нас обох вони Миколи. Дружина працює разом зі мною над розвитком “Української деревообробної компанії” - якщо я більше ухвалюю стратегічні рішення, то Оксана здійснює поточне управління підприємством. Її допомога є для мене великою опорою. А донька Олена — на три місяці молодша за нашу державу — вона народилась 24 листопада 1991 року! Закінчила Національний авіаційний університет у Києві...

- Це той самий університет, куди мріяв поступити її батько?!..
- Так, бачите як доля розпорядилася! Ось тільки Олена не на льотчика і не на стюардесу вивчилась (посміхаєтьсяавт.). Здобула фах юриста, а нині отримує другу вищу освіту в Німеччині — навчається за спеціальністю медіа комунікації.



- Насамкінець хочу запитати Вас про ще одне захоплення — футбол. Знаю, Ви активно взялись допомагати відроджувати наш рівненський футбольний клуб “Верес”...
- Коли Олексій Хахльов запросив мене допомогти у відродженні “Вереса” -залюбки погодився. Долучився до цієї справи насамперед як людина, якій прикро, що на Рівненщині немає професійної футбольної команди. На жаль , попередні керівники обласної федерації залишили після себе руїни. Адже, футбол — це не просто спорт, це суспільне явище, це об'єднуючий фактор, це те, що заряджає і підбадьорює. Нас постійно провокують на роз'єднання, а футбол — об'єднує. Я повірив у ідею відродження рівненського футболу і чим зможу — цьому допомагатиму.

Журнал "Вітаємо!", №5 (18), 2015 р.

До теми:

Олексій Кособуцький - політик, який говорить непопулярні речі

Олексій КОСОБУЦЬКИЙ — Політик з нового покоління

Депутат Рівненської облради Олексій Кособуцький: Життя змінюють активні громадяни

ВІДЕО: "ТелеМайдан" на "Рівне 1": гість - депутат Рівненської облради Олексій Кособуцький
Коментарі:




Бесплатка
Останні новини


Новини партнерів