Ми у Facebook
28.10.2015, 14:00

Великий Житин - батьківщина першого Президента України: історія села

Село Великий Житин розташоване за 8 км. від обласного центру.
Назва "Житин" може походити від слова давньоруського "жит", що пов'язане зі словом життя, буття.

За легендою, жила колись на території сучасного Житина княгиня Острозька і саме тут посіяли багато жита. Вродило воно гарно, після цього поселилися тут люди. І саме тому, що жито в цих краях родило дуже гарно, назвали люди своє село Житин.

Про розділення села на Великий та Малий Житин існує інша легенда: коли ішли на село монголо–татари, то люди тікали в ліси, викопували там землянки і ховалися від біди. А потім, як минулося, частина людей так і залишалася там жити: побудували хати і заснували нове поселення. Саме тому, що нова село було меншим, пішла і назва Малий Житин.

На території Великого Житина свого часу боролися загони Григорія Лободи під проводом Северина Наливайка. Про це засвідчує акт 1596 року. На честь цих героїчних боїв у центрі села встановлено пам’ятний знак з таким написом: "Не поспішай, прохожий! Вшануй пам'ять українських козаків, учасників повстання під керівництвом Северина Наливайка, які у 1596 році перебували у селі Великий Житин. Пам’ятай, що боротьба за Незалежну Україну точилася протягом віків."



У 1648 році Читинські, Бармацькі, Колоденські селяни і Рівненські міщани покозачилися. Почалися активні виступи проти поміщиків: грабували і громили їх маєтки, чинили їх порубки в панських лісах.

У 1767 році у селі побудовано церкву святого Архістратига Михайла.



З 1853 року працювала церковно–приходська школа. Було 15 учнів. Поділу дітей для навчання не було – усі вчилися разом. Старожили згадують імена перших вчителів – Драгомерецький, Шот, Хохловська.

Селяни носили домотканий одяг. Взимку він доповнювався кожухами з овечих шкір. Чоботи мав не кожен: бідні селяни носили личаки. Більшість селян їли з дерев'яного та глиняного посуду.

У 1900 році у Волинській губернії діяло 1823 підприємства. Переважали підприємства харчової, деревообробної та легкої промисловості.

Село мало збудовану в 1880 році цукрівню, винокурню, а також фільоварок, земельне товариство.

У 1882 році на Всеросійській виставці у Москві привернув увагу Великожитинський рафінадний завод. На заводі тоді працювало 470 людей, із них – 50 жінок і 420 чоловіків. Виробляли продукції на суму понад 2 мільйони царських карбованців. Це було найбільше підприємство того часу. У п'ятиповерховому будинку знаходились дві машини потужністю 250 кінських сил соковижимальні та інші машини, кімната підприємця, інженерів, робітників. 1912 року на заводі було проведено ремонт і замінено майже всі машини . Середня заробітна плата на заводі становила 25 царських карбованців.

Під впливом робітничих рухів влітку і восени 1905 року розгорнувся селянський рух на Рівненщині. Селяни самовільно рубали панський ліс, розганяли поміщицьких слуг, випасали худобу на панських землях, чинили опір поліції.

Перша світова війна. Десять молодих людей були призвані в армію. Спочатку – навчання у Полтаві, потім – на фронт. Фронт на той час у Карпатах. Через рік житинці потрапили в полон до австрійців і пробули там три роки. Після війни живими повернулися лише четверо.

Старожили Луцевська Меланія та Андрійчук Анастасія пам'ятають пана Дорнара, який мав тут великий маєток. На "гурельні" ще і досі виорюються цеглини і каміння з його будинку. А землі пана були найкращими: якраз від гурельні і до Рівного. У пана було багато "фурначів", тобто робітників. Про пана Дорнара згадують як про жорстоку, але чесну людину - завжди вчасно розраховувався за виконану роботу.

Старожилка згадує, що у селі стояли донські козаки і доводилося їх годувати, згідно черги.

У 1925 році у село приїхали агенти із Канади, які вербували людей на різні роботи. Погодився поїхати і житинець Мельничук Лазар Іванович, який пропрацював у Канаді три роки з 1925 до 1928 року. Селянин згадує, що праця була важка але, високооплачувана.

Закатований у Великому Житині чоловік був заможним підприємцем

Нелегким було життя житинців і за часів панської Польщі. Доводилося важко працювати на землі, і майже весь зібраний урожай віддавати полякам. Тому великою радістю для народу був вересень 1939 року, коли західно- українські землі були звільнені від поляків.

У Великому Житині господаря будинку знайшли мертвим зі зв’язаними руками

Та радість була надто короткою. 22 червня 1941 року почалася Друга світова війна. У цей же час гітлерівці захопили місто Рівне і Рівненський район. Як свідчать архівні документи, за ухилення від загальної обов’язкової праці допомогу військовополоненим і партизанам, за саботування поставок сільгосппродуктів фашисти кидали людей до в’язниць, в концтабори, розстрілювали, руйнували житлові будинки, грабували господарства.

Де є на Рівненщині село Грушвиця

За роки окупації гітлерівці зруйнували в колишньому Олександрійському районі, до якого входило і село Великий Житин, 25 сіл, електростанцію, маслозавод, 2203 господарські будівлі, 1237 жилих будинків, розстріляли і закатували 3257 чоловік , у тому числі 1320 військовополонених. На каторжні роботи до Німеччини вивезено 339 чоловік.

У центрі села височить обеліск "Воїнам–односельчанам які, загинули у роки Великої Вітчизняної війни", а поряд - меморіальна плита, на якій викарбувані імена тих, хто загинув за мирне життя. Пам’ятник невідомому солдатові та дві стели доповнюють цей ансамбль. Тут покоїться прах воїнів–визволителів села.



Багато з воїнів лишилися невідомими, бо ще у кінці сімдесятих років на полях поблизу села були знайдені рештки тіл невідомих воїнів і перепоховані на цьому священному місці.





На правах реклами