Євроінтеграція в ортопедії: Як рівненські медики польський досвід переймали

Результатом триденної поїздки стали не лише нові знання та досвід, а й домовленості про навчання наших лікарів польськими фахівцями. Детальніше про побачене у Кракові та перспективи його застосування на Рівненщині розповідають учасники навчальної поїздки.

Віталій БОЙКО, головний лікар обласної дитячої лікарні, депутат Рівненської обласної ради:
– “Ортомедікал” – це польська приватна клініка з німецьким капіталом. На площі 2 тисячі квадратних метрів тут розміщено 30 стаціонарних ліжок, щороку виконується близько тисячі операцій. Найсучасніше обладнання, потужна діагностична і реабілітаційна база – все це ми не лише побачили, а й мали змогу детально вивчити, спілкуючись із польськими колегами та будучи присутніми під час кількох операцій.

З точки зору менеджменту охорони здоров'я, який є і моєю основною діяльністю, і сферою наукових інтересів як викладача, хочу поділитись деякими спостереженнями про те, як працює медицина в Польщі.

У нас в Україні вдвічі більше лікарів, ніж у будь-якій країні Європи і в два з половиною рази більше лікарняних ліжок. А рівнем надання медичної допомоги, на жаль, поступаємось. Бо в Європі кошти “ходять” за пацієнтом, тобто в них фінансується саме надання медичної допомоги, а в нас – утримання лікарняних ліжок.

Простий приклад: у державних клініках є черги на обстеження (КТ, МРТ), часом вона може розтягуватись на рік-півтора. Це, до речі, для поляків звичне явище, ніхто не робить із цього скандалу, як іноді трапляється у нас. Звісно, якщо це ургентна допомога – вона надається невідкладно, але якщо захворювання – хронічне і обстеження є плановим – пацієнтові доводиться чекати досить довго. Але що в цій ситуації робить держава: вона укладає контракти з приватними клініками і перераховує їм певні кошти на проведення таких обстежень. На відміну від нас, вартість медичної послуги в них чітко порахована, кількість хворих у черзі – відома. Перерахувала держава гроші приватній клініці – і вона викликає на обстеження хворих із черги. Таким чином, і державні медичні заклади розвантажуються, і бюджетні кошти ефективно використовуються – на оплату конкретних послуг конкретним хворим, а не на утримання площ і ліжок.

Саме тому ми не перший рік ведемо мову про зміну підходів до фінансування медицини – на противагу нинішній неефективній системі утримання медичних закладів повинно прийти державно-приватне партнерство у галузі охорони здоров'я на засадах страхової медицини. Саме таку модель ми побачити у Кракові.



Іван ЗИМА, головний лікар обласної клінічної лікарні:
– У краківській клініці звернув увагу на те, що лікарі мають вузьку спеціалізацію – хтось займається проблемами хребта, хтось – стегна, інший оперує кінцівки. Що стосується рівня виконання оперативних втручань, то хочу зазначити, що наші спеціалісти працюють на рівні з польськими. Власне, рівненські медики вже не раз проходили стажування у польських клініках, оперували там. Але медична наука не стоїть на місці, і її новітні досягнення швидко втілюються в медичну практику, особливо за умови відповідного матеріально-технічного забезпечення. Саме тому ми домовились після різдвяних свят запросити до нас двох-трьох польських травматологів, аби на місці обмінятись досвідом виконання операцій.



Цікавим є досвід польських колег у плані післяопераційної реабілітації хворих – це те, чого нам справді варто в них повчитися. Для цього в клініці створена потужна база. Цікаво, що тривалість ліжкодня у стаціонарі – 2,7-2,8 дня. Тобто, по суті, прооперували хворого – і відпустили додому. А на реабілітацію він уже приїжджає до клініки.

Загалом, підвищення рівня надання медичної допомоги стимулюється і серйозною конкуренцією в медичній галузі – лише у Кракові, як ми дізнались, працює сім клінік ортопедо-травматологічного профілю.
Приємно зазначити, що з польськими колегами в нас склалося добре взаєморозуміння, завдяки чому ми мали змогу пройти своєрідні майстер-класи під час операцій – безпосередньо в операційних нам розказували і показували, як відбувається те чи інше оперативне втручання. Такий досвід є досить цінним, а спілкування наше продовжиться невдовзі вже в Україні, у Рівному.



Валентин ПІОНТКОВСЬКИЙ, завідувач обласного центру ортопедії, травматології та вертебрології:
– Мене як лікаря ортопеда-травматолога найбільше цікавив передовий європейський досвід ендопротезування, заміни кульшового і колінного суглобів. Якщо первинне протезування в нас розвинене давно і непогано, то з так званим ревізійним протезуванням, коли потрібно міняти суглоб, є велика проблема. А таких хворих є чимало.

Особливо цікавило, як працюють польські колеги у випадку виникнення в пацієнта кісткових дефектів під час протезування, як вони вирішують проблему відновлення крові внаслідок крововтрати, яка часто супроводжує такі операції. Полякам допомагає в цій ситуації апарат під назвою “сellsaver” – у перекладі це клітинозберігач. Він допомагає зберігати кров і повертати її пацієнту. В нас такої техніки поки що немає, тому особливо уважно вивчали, як працює ця технологія і як її можна впровадити в Україні.

Багато уваги приділили й питанням реабілітації хворих після протезування. У нас вона, скажемо відверто, не дуже розвинена – в окремих приватних клініках за великі гроші цим займаються, а у державних цього немає. Теоретично хворий після того, як йому поставили протез, має спостерігатись у травматолога за місцем проживання. Але це – тільки частина питання: потрібно ще й розробляти суглоб, який замінили, з допомогою спеціальних вправ, навантажень. Польські медики багато працюють в цьому напрямку, і було цікаво та корисно це вивчити.



Анатолій МЕЛЬНИЧУК, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії Рівненської обласної клінічної лікарні:
– Хочу відзначити вдалий підбір учасників нашої групи: двоє лікарів, які вивчали практичну сторону питання (я цікавився питаннями анестезіології, а мій колега Валентин Піонтковський – ортопедії), і двоє організаторів охорони здоров'я, які керують найбільшими медичними закладами області – Іван Зима та Віталій Бойко. Таким чином нам вдалося охопити увагою всі процеси у клініці – від надходження пацієнта до приймального відділення і аж до виписки. А при цьому – звернути увагу як на медичну сторону питання, так і на матеріально-технічне забезпечення та організацію управління.

Що найбільше вразило у польській клініці? Те, як організовані усі процеси: чітко, якісно, швидко і з максимальним коефіцієнтом корисної дії: максимально швидко пацієнт обстежується, максимально швидко поступає в операційну, максимально швидко проводиться операція. Неприпустимим є необґрунтоване затягування операцій по 4-6 годин – поляки усвідомлюють, що це – і зайва витрата коштів. Так само коротким є і післяопераційний період. Загалом у них уся робота персоналу побудована за чіткими алгоритмами. Якою ж повинна бути якість роботи за такий обмежений проміжок часу!.. Є конкретна ділянка роботи – і ти її виконуєш, бо за тобою стоїть і пацієнт, який повинен отримати якісну послугу, і страхова компанія. У ринкові механізми функціонування медичної галузі все і впирається: якщо у нас приватний капітал прийшов переважно лише в стоматологію та в діагностику, то там подібні приватні клініки – не рідкість, а звичайна практика.

Скажу як лікар-анестезіолог: наші медики ні в чому не поступаються полякам, єдине, що маємо колосальну різницю в апаратному забезпеченні. А кваліфікація в рівненських лікарів нічим не гірша, специфіку ж можна довчити, тим більше, що поляки люб'язно погодились приїхати до нас з обміном досвідом. Ми повинні максимум знати і вміти, щоб стартувати досить підготовленими і кваліфікованими, коли такі клініки, як у Кракові, стануть реальністю в Україні. А станеться це лише за однієї умови – коли наша держава буде в Євросоюзі. ЄС пустив німецький капітал у Польщу, а в Україну він так не піде, поки ми не будемо в Євросоюзі. Саме це дасть можливість реальних кроків до цивілізованих стандартів життя. А стан медицини досить красномовно відображає рівень цих стандартів. Добре, що на чолі провідних лікувальних закладів Рівненщини – обласної клінічної лікарні та обласної дитячої лікарні – нині стоять люди, які хочуть і готові впроваджувати ці стандарти в Україні.



Враження від поїздки резюмує головний лікар обласної дитячої лікарні Віталій Бойко:
– У Польщі ми побачили дієву модель державно-приватного партнерства у галузі охорони здоров'я. Це те, до чого ми повинні прагнути в Україні. Це ті моделі, за якими ми готові починати працювати на Рівненщині, можливо, в рамках певних пілотних проектів реформування медицини – якщо матимемо більше самостійності, передусім фінансової.