Ми у Facebook
24.01.2016, 17:30

Мама рівненської трійні: "Чоловік жартував: не ходи на УЗД, бо ще четверту дитину виявлять"

У сім'ї рівненського журналіста газети «Преса України» Олександра Казімірського і його дружини-медика Людмили народилася трійня. 45-річна мама, у якої це перші пологи, почувається добре і разом з дітками вже повернулася додому з пологового будинку
Історії появи на світ трійнят - такі різні і особливі - завжди чимось схожі між собою. Жодна мама, дізнавшись, що носить під серцем одразу трьох діток, не сприймає цю новину спокійно. Завжди це шок, сльози радості, розгубленість. Як жити далі? Як підняти дітей? Але для подружжя Казимірських з Рівного новина про майбутню трійню була особливо шокуючою. Тому що одружилися Олександр і Людмила досить пізно, після сорока років. Обоє мріяли про дітей, але Людмила, як досвідчений лікар-гінеколог, розуміла, що в її віці виносити і народити малюка дуже важко. Три роки жінка не могла завагітніти і, за її словами, вже змирилася з тим, що ніколи не пізнає радість материнства. І тут раптом дізналася, що у неї буде дитина! Вона тричі купувала тест на вагітність, щоб переконатися в тому, що це правда. Олександр відразу заявив дружині, що налаштований на сина. Майбутній мамі більше хотілося доньку. У результаті мрії обох подружжя збулися. Причому з лишком: вони стали батьками хлопчика і двох сестричок-близнючок.


"Поки ми живемо в однокімнатній квартирі. Але віримо: раз Господь дав дітей - дасть і на дітей", - говорять Людмила і Олександр Казимірські (фото з сімейного альбому)

- Не секрет, що схильність до багатоплідної вагітності передається по спадковості, - розповідає дитячий гінеколог Рівненської обласної дитячої лікарні, а також щаслива мама новонароджених трійнят Людмила Казимірська. - У мене в роду є двійні - у бабусі була сестра-близнючка. Оскільки це часто повторюється через покоління, мама, коли була вагітна мною, страшенно боялася народити двійню. Тому що на той момент вже виховувала двох дітей і це було б надто обтяжливо для сім'ї. Я чула цю історію багато разів, але, коли виросла, геть про неї забула. Якби мені сказали, що стану мамою трійнят, ні за що не повірила б. Тим більше чотири роки тому, коли ми зустрілися з Сашком. Тоді я була цілком занурена в роботу, і ні про сім'ю, ні про дітей особливо не думала.

- Як ви познайомилися?


- Це було дуже символічно. На День медика. Я тоді поверталася із зустрічі з колегами, Саша - з якоїсь вечірки. Ми зіткнулися біля магазину, куди я по дорозі додому зайшла за покупками. Пройшли повз один одного, а потім одночасно обернулися, пригадуючи, де ми могли раніше бачитися. Виявилося, колись спілкувалися в «Однокласниках» і ось випадково зустрілися. Це було кумедно, ми посміхнулися один одному, розговорилися.

- Розчаровані не були? Адже фотографії в соціальних мережах часто далекі від реальності.

- Легке розчарування було. Думаю, що у Саші теж, - сміється Людмила. - Але були так захоплені бесідою, що дуже швидко перестали думати про те, як хто виглядає. Адже ми, медики, зациклені на одній темі. А Саша, як журналіст, дуже багато всього знав, з ним було так цікаво! Ми довго розмовляли, потім Саша провів мене додому. Наступна наша зустріч вже була запланованою ... Близько року ми зустрічалися, а потім вирішили з'їхатися. Саша дуже жалкував, що ми не зустрілися років двадцять тому. Я заспокоювала його тим, що ранній шлюб не був би таким щасливим. Ми б щось доводили один одному, сварилися, розходилися, ображалися. А так до сорока років вже випробували вдосталь розчарувань, наз'ясовувались стосунків з тими, з ким вони були. Наше спільне життя виявилося напрочуд легким і безконфліктним.

- Але оформляти відносини все-таки не поспішали.


- Це було не настільки важливо. Ми і так почувалися щасливими. Але десь на підсвідомості, напевно, розуміли, що хочемо більшого - офіційного шлюбу, дітей. Одного разу - пам'ятаю, це була п'ятниця - Саша, повернувшись з роботи, став на коліно, простягнув мені каблучку і попросив стати його дружиною. До цих пір, коли згадую цей момент, навертаються сльози радості. Це було так романтично і несподівано! Я довго не думала над відповіддю. Встигла переконатися, що Саша - вірний, порядний, розумний і добрий, турботливий і уважний чоловік. Ми розписалися.

- І відразу ж задумалися про поповнення в сімействі.


- Та ні, самоціллю це не було. Звичайно, ми обоє хотіли дітей, але я, як лікар, розуміла, що в 44 роки виносити і народити первістка непросто. Намагалася себе не обнадіювати, а покластися на Бога. Як буде, так буде. Ми з чоловіком продовжували активно працювати. Я взагалі єдиний дитячий гінеколог у Рівному, тому справ завжди по вуха. Працювала і в обласній дитячій лікарні, і в приватній клініці. Крім того, викладала в медичному коледжі. І тут раптом дізнаюся, що вагітна! Через три роки спільного життя. Це було справжнє диво. Я кілька разів купувала тест, щоб ще раз переконатися, що це правда. Саша був на сьомому небі від щастя.

- Можу уявити його реакцію, коли він дізнався, що дітей буде троє.

- Він дізнавався про це поступово, - посміхається Людмила. - Спочатку, після тесту, що буде батьком. Радість. Потім, на моєму першому УЗД, - що у нас буде двійня. Подив, безмірна радість. А коли я вдруге пішла на обстеження і з'ясувала, що діток насправді не двоє, а троє, у Сашка був шок. Він довго не міг сказати ні слова. Я й сама не вірила. Не могла навіть уявити собі: як це, троє дітей? Крім того, мене, як і більшість майбутніх мам, долали сумніви і страхи: а раптом буде загроза переривання вагітності? Або викидень? Або передчасні пологи? Я берегла себе, як могла: не піднімала важкого, намагалася не нервувати. Чоловік, коли оговтався від потрясіння, теж став мене підтримувати, заспокоювати, переконувати, що все буде добре. І жартома попросив мене більше на УЗД не ходити. А то, мовляв, вони ще одну дитину там виявлять - доведеться чотирьох народжувати.

- У вагітних часто проявляються невластиві для них пристрасті в їжі і незвичайні захоплення. Хтось починає писати вірші, хтось - займатися керамікою або в'язанням.

- Мене потягнуло на яблука, до яких я раніше була абсолютно байдужа. Поїдала їх, а також всі цитрусові, у величезних кількостях. Творчих захоплень під час вагітності у мене не додалося, зате з'явилася надзвичайна працездатність. Я просто фізично не могла лежати. Ганяла по місту, продовжувала гарувати на трьох роботах, до останнього тижня викладала і їздила за кермом.

- І це називається, ви себе берегли ?!

- Як не дивно, так. Коли я носилася як навіжена, почувалася чудово. Як тільки, дослухаючись порад лікарів, лягала в ліжко і байдикувала, відразу ж розкисала, мені ставало погано і сумно. А взагалі, я всім жінкам бажаю такої легкої і безпроблемної вагітності - ні ваги, ні токсикозу, ні загрози викидня. Найважче для мене було дочекатися 28 тижнів, коли плід вже вважається життєздатним. «Тільки б не народити раніше», - молилася я. І ось, нарешті, 28 тижнів. Я видихнула і заспокоїлася. Думала, народжу тижнів у тридцять. Але доходила до 36 тижнів! Це термін, в який матусі часто народжують одну дитину, а двійні і тим більше трійні, звичайно, з'являються на світ раніше. Але мені пощастило: лікарі, які мене спостерігали, виявилися дуже чуйними і уважними. Так само, як і бригада Рівненського міського пологового будинку, яка робила мені кесарів розтин.

- Ми дбайливо ставилися до нашої породіллі, - розповів головлікар Рівненського міського пологового будинку Сергій Сулімовський. - Враховуючи те, що мамі 45 років, це її перша вагітність, та ще й трійня, ризиків ускладнень було багато. Але ми зробили все можливе, щоб і у мами, і у малюків все було в порядку. У терміні 35-36 тижнів Людмилі провели плановий кесарів розтин, внаслідок якого народилися двоє дівчаток і хлопчик. Діти народилися здоровенькі, але з маленькою вагою - близько двох кілограмів кожен. Це цілком нормально для трійнят. Тим не менш, поки вони набирали вагу, повинні були знаходитися під постійним наглядом лікарів. Тепер матуся і новонароджені вже вдома.

- Наш синок з'явився на світ останнім. Як справжній джентльмен, він пропустив дівчаток вперед, - посміхається Людмила Казимірська. - З різницею в одну хвилину з'явилися на світ дві доньки, а потім вже він, найбільший. Пам'ятаю, як мені вперше принесли дітей. Мені навіть було страшнувато. Добре, що чоловік з перших днів почав допомагати мені. Сповивав діток, брав на руки, годував. Весь час повторював, що він дуже щасливий.


Своїх дітей подружжя назвало Іваном, Катрусею і Наталкою

- Після стількох років холостяцького життя я зірвав джекпот, - ділиться емоціями Олександр Казимірський. - Багатодітний тато - ну треба ж! Але усвідомлення того, що у мене дві дочки і син прийшло тільки тоді, коли дружина з дітками повернулися з пологового будинку. Мене радували всі турботи з малечею - пелюшки, підгузники, пляшечки. Фізично це не важко. А психологічно відчувається величезна відповідальність за цих крихіток - адже їх треба підняти, виховати, прогодувати.

- А як відреагували на новину ваші рідні?


- Сашина мама довго сміялася, дізнавшись, що у нас трійня, а потім привітала нас від усього серця, - каже Людмила. - А мій тато, коли я ще була вагітна, весь час випитував: хто ж у нас буде - хлопчик чи дівчинка. Я незмінно відповідала, що дві дівчинки і хлопчик (на той момент я вже знала стать майбутніх дітей). Тато відмахувався: мовляв, вистачить жартувати, скажи правду. Зателефонувала батькові з пологового будинку, сказала, що народила. Він з жвавістю запитав, кого. Я повторила те, що говорила всю вагітність: двох дівчаток і хлопчика. «О Боже!» - Вирвалося у тата. Зате тепер він став щасливим дідусем і зрозумів, що дітки - це не «О Боже», а улюблені онуки.

- Усі батьки трійнят, з якими я знайома, намагалися дати дітям незвичайні або співзвучні один одному імена - Златослава, Зореслава і Захарій, Віра, Надія і Любов ... Ви ж назвали малюків простими українськими іменами - Іванко, Катруся і Наталка.

- Я дуже не люблю, коли батьки викаблучуються у вигадуванні імен дітям, маючи при цьому звичайні прізвище та по-батькові. В результаті виходять Іоланти Іванівни. Для нас це було неприйнятно. З вибором імен ми довго не думали: назвали сина Іванком на честь померлого Сашиного батька і доньку Наталкою на честь моєї мами, якої теж вже немає в живих. А друга дівчинка стала Катрусею, бо народилася в день пам'яті святої Катерини.

- Як ви справляєтеся з такою юрбою? Зовсім не спите?

- Якщо чесно, то майже не сплю, але дивним чином сил і енергії все одно вистачає. Вночі ми з чоловіком встаємо по черзі, щоб погодувати малюків (я підгодовую їх грудьми, але молока на всіх не вистачає, доводиться додавати суміш). Прокидаються вони всі в різний час, а буває, що починають кричати і хором. Бідні сусіди! Але я зараз відчуваю себе з дітьми набагато впевненіше, ніж спочатку, можу і сама з ними залишитися, якщо чоловік зайнятий. Якщо скиглять - одному пляшечку дам, другого поколишу. А коли Саша вільний, тоді взагалі проблем немає - він і нагодує, і памперси поміняє. Не повірите, я навіть іноді на роботу забігаю! Не тому що мені вдома не сидиться, просто я фахівець дуже вузького профілю, буває, в мені є гостра потреба. Я мама активна, все встигаю.
Єдина наша проблема на сьогоднішній день - фінансова. На зарплату журналіста таку сім'ю не прогодуєш. Якщо повернуся на роботу, доведеться наймати няньку, а нам це не по кишені. Грошей на дітей ми поки не отримали, хоч і подали документи. Та й особливо на них сподіватися на доводиться. Платять на кожну дитину по десять тисяч гривень одноразово, а потім - 2400 на місяць на всіх. А ми тільки в пологовому будинку витратили за тиждень десять тисяч на ліки. І стільки ж нам обходяться памперси і дитяче харчування, не кажучи про одяг. Про візочок для трійні я взагалі мовчу - він коштує близько двадцяти тисяч гривень! Держава не поспішає нам допомагати, так само, як міська влада давати належне за законом житло. Ми живемо всі разом в однокімнатній квартирі. Але не впадаємо у відчай. Раз дав Господь дітей - дасть і на дітей.

Міський голова Рівного Володимир Хомко повідомив, що постарається зробити все, щоб батьки трійнят отримали належну їм за законом трикімнатну квартиру. Щоправда, коли саме це станеться, не уточнив.

Джерело http://fakty.ua





На правах реклами