Рівненський інформаційний портал OGO.ua
Бренд року ОГО



подати
оголошення
Новини партнерів

03.02.2016, 12:10

Європейська площа - моє місце пам'яті

Продовжуємо публікувати роботи учасників конкурсу "Я - журналіст!" - і запрошуємо до участі в інтернет-голосуванні. Воно триватиме до 15 лютого. Робота, яка набере найбільше позитивних коментарів, отримає відзнаку в спеціальній номінації "Народний журналіст"!
«Зупинка «Вулиця Козицького», - приємний голос з ледь помітними металевими нотками повернув мене до реальності. Двері тролейбуса м’яко розчинились і випустили у холодний грудневий полудень. Ще кілька кроків і я опинюсь в улюбленому місці Вінниці, у своєму місці пам’яті.

Мабуть, у кожного з нас є подібні місця: там, де легко дихається, де душа знімає зі стомлених ніг стоптані черевики і повертає обличчя у вічне небо, дякуючи Богу за спокій і сам факт свого існування. Місце, де відчуваєш свою причетність до безлічі подій, єдність із тисячами людей, місце, де у непроханій сльозі виллється увесь біль і розпука. Для мене таким місцем пам’яті стала Європейська площа.

Ще кілька років тому цей затишний сквер у районі Завалля носив ім’я революційного діяча Миколи Козицького. Проте у 2013 р. рішенням міської ради місцевість було перейменовано, враховуючи рішення про європейський вибір територіальної громади Вінниці.

Дивним чином сплелися воєдино тут вишукані архітектурні зразки дореволюційної епохи, які дихають затишком і миром, та пам’ятники військовим подіям різних років, що прокотилися територією нашої багатостраждальної України.

Величний меморіальний комплекс Слави, створений у 1958 р. архітектором В.В.Спусканюком і скульптором Я.М. Куленко, щоб ушанувати учасників Жовтневої революції та героїв громадянської та Великої Вітчизняної війни, одразу привертає погляд кожного, хто приходить на Європейську площу. Три мідні постаті мужніх захисників Батьківщини - солдата, матроса та бійця, що схилили свої голови перед невгасимим полум’ям вічного вогню, змушують уповільнити ходу та притишити голос перед усвідомленням величі жертви мільйонів безстрашних патріотів. Стримано гудить у горнилі вогонь, освітлюючи і вдень і вночі гранітні плити, на яких викарбувало імена солдат-захисників, та могили вінницьких партизанів.

Є серед них і Ляля Ратушна – славетна підпільниця, герой Радянського Союзу, а для мене - дівчина, що навчалася колись у моїй рідній школі. Лише день не дожила смілива партизанка до визволення Вінниці. Підла рука зрадника обірвала її життя у власному будинку.

Постою мовчки перед могилою Лялі, вшановуючи її та пам'ять усіх полеглих. Торкнуся рукою холодного граніту, віддаючи часточку тепла свого серця і забираючи цей момент у сховище нетлінних спогадів. Нехай назавжди залишиться мені оцей зимовий день, неймовірно синє небо і Європейська площа, над якою невловимо витає кришталево-ніжна мелодія, що її майстерно виграє дівчина-флейтистка.

Праворуч від меморіалу Слави височіє легка і витончена водонапірна башта. Саме тут 20 березня 1944 року замайорів прапор на честь визволення міста від фашистських загарбників військами 38-ї армії. Водонапірна вежа (а колись ще і пожежна каланча) була збудована на початку ХХ століття вінницьким інженером-архітектором Григорієм Артиновим, пам’ятник якому розташований поблизу.

Ледь чутним кроком підходжу до пам’ятного знака Небесній сотні та загиблим у зоні АТО. Збитий сокіл, який стрімголов летить вниз головою до рідної землі із широко розкритими крилами у формі герба нашої держави, – саме такий символ зображений на стелі, що з’явилася на Європейській площі зовсім нещодавно, 22 січня 2015 року. Автором ідеї став молодий вінницький архітектор Владислав Головащенко, макет розробив головний архітектор Вінниці Олександр Рекута.  Біля пам’ятника завжди багато живих квітів. Навіть випадкові перехожі зупиняються, щоб вклонитися героям, які поклали своє життя на вівтар єдності й волі України.

Тут неможливо залишатися байдужим. Горло перехоплює спазм, десь в глибині народжується тремтіння, яке не вгамувати жодними словами. Це моє місце сліз. Тут я завжди згадую страшні місяці очікування свого татуся із зони АТО, дні, сповнені хвилювань і тяжкого очікування телефонних дзвінків, та хвилини наших розмов. Саме тоді я зрозуміла, що справжнє щастя – не в речах і не в грошах, а у звичайному теплі татової долоні, у його стомленій посмішці, добрих очах.

Батько каже, кожне місто має серце. Повірте, це так! Я чула його стукіт у нагрітій на сонці бруківці, відчувала силу його пульсації у струменях води невеликого фонтана, бачила його трепет у тріпотінні прапора Вінниці, що прикрашає шпиль водонапірної вежі. Тут живе героїчне минуле мого народу, шарудить пожовклим листям тривожне сьогодення, тут зароджується наше, сподіваюсь і вірю, мирне майбутнє.

Місце пам’яті… У кожного воно своє. Моє зветься – Європейська площа.

Якщо вам сподобалась ця стаття і ви хочете, щоб саме її автор став переможцем у номінації "Народний журналіст" - залиште свій позитивний коментар під матеріалом і поділіться посиланням на цю статтю в соціальних мережах, аби і інші могли проголосувати! Інтернет-голосування триватиме до 15 лютого. Переможе та робота, яка отримає найбільше позитивних коментарів!

Читати роботи учасників і голосувати

До теми:

Історична будівля у центрі Вінниці: легенди і сучасність

Вступ-2016: як за 2 дні ви можете підготуватись до вступу на журналістику

Система Orphus
Коментарі:

Останні новини
Новини партнерів