Моє улюблене місце в Костополі

08.02.2016

До 15 лютого триває інтернет-голосування серед учасників конкурсу “Я – журналіст!”. Робота, яка набере найбільше позитивних коментарів, отримає перемогу у спеціальній номінації “Народний журналіст”!
Це місце стало моєю схованкою від великого світу ще в ранньому дитинстві. На перший погляд, нічого особливого в ньому немає, проте не варто поспішати. У будь-якому разі, на цьому острівці навіть повністю черства душа відчує хоча б легкий дотик чогось надреального. Ось чому я хотіла б показати цю місцину туристу з іншого куточка України в першу чергу. Отож, розпочнемо нашу подорож до маленького клаптика загадковості в затишному Костополі.

Галасливе із самого ранку місто залишається позаду, коли відходимо від дороги і ступаємо на витоптану роками доріжку. Не ми перші йдемо на пошуки таємничого острова, проте своєрідний шарм зберігається під час кожної прогулянки. Зліва від нас мирно протікає річка Замчисько, ховаючи в своїх пишних очеретах не тільки качок та жабок, але й співочих русалок з їхніми маленькими помічниками-розбійниками. Стежка поступово вужчає, відходить від берега річки, притулившись до невеликих хатинок, що в своїй вроді зберегли давні селянські риси. А поруч з ними запашні сади, які квітучими паростками тягнуться до дикої рослинності лісу. Ось тут ми можемо піймати хороші кадри на пам’ять: рум’яна бабуся приймається за ранкові порання, відмахуючись від маленького і дуже цікавого цуценяти, щоб не заважав; трохи ближче до нас видно гарно оздоблені ворота, край яких обплели тонкі стебла дрібних квіточок, що так хочуть доторкнутися до листочків берізки-красуні. Ми підійдемо ближче, хочеться ж розглянути це маленьке чудо зблизька: виявляється, в’юнка квітка вже дотягнулася до бажаного деревця, сплівшись з парочкою його листочків. У цьому дотику відчувається легка інтимність, тому не варто довго заглядатися.

Ідучи далі, ми спускаємося вниз, а потім піднімаємося вгору і ще один раз так само. До останнього підйому нас ховали густі крони дерев, які високою аркою нависали зверху. Тепер по обидві сторони від нас – колючі кущі, що згодом будуть вкриті дрібними цяточками смачних ягід. Стежка змінилась насипом сріблястого каміння, тому видертися нагору стає важче. Ось тут розумієш, що поряд є той, хто дасть руку і підтримає, коли підошва взуття вже починає ковзати по ненадійних камінцях. Таки підкоривши цей пагорб, ми опиняємося на одиноких коліях. Важливо пам’ятати про правила безпеки, тому затримуватися не варто.

Тепер починаються таємниці. Щоб знайти вхід на острівець, не варто проводити спеціальні ритуали чи викликати лісних духів на допомогу, – і справді, в таку ранню пору їм спати хочеться, а не проводити смертних у свої володіння. Місцевий житель – ось хто за щиру посмішку і подяку проведе вас далі. Проте, чому ж мені не поділитися маленьким секретом зараз? Читайте уважно і запам’ятовуйте: спочатку потрібно зробити сім-десять кроків до річки, рахуючи різнокольорових зайчиків. Чим більше зайців – тим більші шанси, що острівець відкриється вам. А ще він любить котиків, та тільки вербових. Після цього варто спуститися вниз, але повільно, бо ще впадете в кущі по інший бік пагорбу. Якщо зайців нарахували достатньо, побачите вузеньку, на дві дошки, кладку через невелику затоку річки. Головне, не дивіться у воду: русалоньки тут як тут заморочать голову своїм співом і балачками про те, що різнокольорові зайці вже не в моді. Ці дівоньки на такі справи добрий язик мають, а вже за лоскотання душу віддадуть, тільки ж підпусти. Як тільки кладка залишилася позаду – не дивіться на неї більше, зовсім оберніться і йдіть вперед: невидимому сторожеві острівця потрібно знову маскувати вхід від ворожих очей.

Тепер ліс почне з вами розмовляти. Не лякайтеся його тягучого голосу з легким хрипінням і гучною «р»: цей розлогий дідусь уже багато пережив, стільки ж він натерпівся від непроханих гостей. Голос його стає більш розбірливім, коли вітерець, вічно молода кров, розгулює в чужих володіннях, жартує з деревами про тих самих зайчиків, яких він сам плутає з кроликами. Ох, скільки не кажи, а як влетіло в одне вухо, так з іншого вилетіло! Ліс же його вибачає за такі пустощі, разом з цим дає настанови своїм гостям. Ось і нам розкаже, як правильно обирати місце для встановлення намету, приготувати смачний обід, чим себе розважити і які трави розтерти поряд з подушкою, щоб добре спати вночі. Спочатку, можливо, злякаєшся цього мудрого зеленого велетня, та потім він стане тобі другом і вчителем. Ліс навчає, лишень варто вдихнути його мудрість і почути шелест слів.

Острівець, нагрітий за день ласкавими променями сонця, повільно занурюється в яскраву гаму кольорів заходу сонця. В цей час краще сидіти на березі, поблизу води, щоб бачити одразу два червоних диски. Одне дзьобають пташки в далекій синяві, а інше смакують рибки, виринаючи іноді на поверхню. Позаду нас перешіптуються мавки. Лісові красуні тихесенько сміються, ласуючи солодкі гостинці, що їх ми нібито залишили на пізній час. Насправді ж це дяка їм за те, що правильно порахували наших кольорових зайців і умовили сторожа пропустити на острівець. Не думайте, що рахувати – справа легка. Мені знадобилося багато часу, щоб пояснити лісовим хранителям, чому дуже мало лисичок – це дві, просто мало – чотири, а дуже багато – десять. Про інші числа ми дискутували три дні, підбираючи їм зрозумілий усім еквівалент.

Коли вечоріє, ми розпалюємо вогнище поряд з наметом. Таємниця цього дійства полягає в тому, що потрібно тихенько наспівувати пісню, поки складаєш пірамідкою дрова, хмиз. Тоді і вогник яскравий буде, і зігріємося відразу, навіть у прохолодну ніч. Коли з цим закінчили і наштрикнули смачні закуски на палички для подальшого смаження, можна переходити до гри на гітарі й приготування другої вечері. Скажіть, ви знаєте, чому лісові духи інколи полюбляють запрошувати до себе людей? Вся справа в музиці і співах. Хай там як щебечуть співочі русалоньки, та душевний спів подорожнього про далекі міста і дива зачарує будь-якого жителя лісових хащ. А ще як з музикою… Ціни вам не буде, як принесете з собою гітару, сопілку чи навіть баян! Тільки співайте і грайте, дайте заслухатися чарівним створінням і забутися в переплетінні чудернацьких нот.

Сон, що насниться вам на острівці, не забудете ніколи. Таких барв не побачити в реальному житті, таких казкових легенд не почути від людей. Кожен лісний житель завітає до вас, розповість свою історію: про героїчні подвиги давніх часів, про знамениті гуляння на великі свята, про магію квітки папороті і незліченні скарби, сховані в найпотаємніших місцях лісу. Русалоньки і мавки співатимуть свої солодкі колискові, бавлячись жаринками з вогнища, які вони зуміли взяти у дарунок. Іскри мерехтять поміж холодних пальців, створюючи химерні візерунки сновидінь. І лине казка до небес, горнеться до яскравого місяця, а потім осідає в теплі обійми нічного лісу.

Ранок нового дня прийде непомітно.

Похмура днина, сплячою річкою клубочиться туман. Неймовірна тиша трохи давить на плечі, але так потрібно. Ми сидимо на тому ж березі, граємося пальцями кромкою водиці темного Замчиська. Усе навколо острівця сховане під сизою пеленою, через що відчуваєш себе приємно самотнім. Це таке собі завершення подорожі, час для роздумів і відкриття останніх таємниць чарівного місця. Тихо прицмокнувши губами, ви згадуєте смак смаженої картоплі, м’яса з хрумкою, дещо позолоченою скоринкою і овочів. Згадується розмова з лісом, ігри з маленькими духами після обіду і ,звичайно ж, нічні казочки уві сні. Туман ласкаво осідає капельками на руках, а потім повільно розступається: пора додому. Прощатися не варто, скажіть лише «до зустрічі».

Ми йдемо разом додому, відчуваючи запах розтертих ще вчора на долонях трав, а слідом скачуть різнокольорові зайці…

Якщо вам сподобалась ця стаття і ви хочете, щоб саме її автор став переможцем у номінації “Народний журналіст” – залиште свій позитивний коментар під матеріалом і поділіться посиланням на цю статтю в соціальних мережах, аби і інші могли проголосувати! Інтернет-голосування триватиме до 15 лютого. Переможе та робота, яка отримає найбільше позитивних коментарів!

Читати роботи учасників і голосувати

До теми:

Вступ-2016: як за 2 дні ви можете підготуватись до вступу на журналістику

Сім чудес Костопільщини

816 предложений продать или купить ДжиЭмСи Савана в Киеве и Украине. Ищем на 100 автомобильных сайтах – Automoto.ua
Марина ГЕНЗЕЛЬ, Костопіль, Рівненська обл.

переглядів: 1 707

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *