Рівненський інформаційний портал OGO.ua

подати
оголошення


Затишок
01.06.2016, 12:40

День з головним поліцейським Рівненщини: замах на вбивство і «штатні скаржники» [Частина 1]

За останніх два роки на Рівненщині очільників міліції, а потім і поліції, міняли так часто, що рівняни навряд чи встигали їх запам'ятати. Так 4 квітня цього року знову призначили нового керівника — Сергія Князєва. Цього разу із Закарпаття.
Домовляюся провести з ним разом весь день, щоб познайомитися, і заразом познайомити із ним своїх читачів. Щоб «переслідувати» начальника Головного управління Національної поліції в Рівненській області Сергія Князєва протягом дня, телефоную спочатку до його прес-служби. Керівник відділу комунікацій Інна Березовська доповідає полковнику про моє прохання, і він одразу погоджується.

— У начальника завтра відбудеться виїзний прийом громадян у Сарнах, — розказує мені Інна по телефону. — Є пропозиція, щоб ти поїхала разом з ним. Як ти на це дивишся?

— Прекрасно дивлюсь. Так і зробимо,
— радо погоджуюсь, оскільки прийоми громадян частенько бувають цікавими.

—Тоді підходь завтра до управління. Виїжджаємо близько 10 ранку.

У Рівному, втікаючи від патрульних, чоловік намагався перепливти озеро

Наступного дня приходжу до входу в обласне управління. Сергій Князєв уже стоїть біля машини.

— Доброго дня,
— вітаюся.

— Доброго. Сідайте, — полковник відкриває мені дверцята на заднє сидіння, а сам сідає спереду.

— Мене звати Тетяна Закордонець, я журналіст, — стандартно представляюся.

—Таня, значить. Ти не образишся, якщо я тебе буду Таня називати?

— Ні, нормально. Розкажіть мені, що сьогодні буде.


— Сьогодні будуть "Звездные войны - 2". Прийом громадян: "мєнти-казли-сволочі" і все таке.

—Ну зрозуміло, стандартно, — усміхаюся, пригадуючи старі добрі часи, коли частенько була присутня на таких прийомах.

Волинянин з таблетками у білизні вивів на слід продавців наркотиків на Рівненщині

Дорогою до Сарн Сергій Князєв розповідає мені про себе, свої перші кроки на службі, нелегку, але таку цікаву роботу опера карного розшуку.

— Це зараз я, на жаль, начальник поліції. А багато років служив простим опером. Є дуже мало людей, які можуть сказати, що їхня професія їм насправді подобається. А от я - можу. Я почав служити у міліції у 1992 році у Білій Церкві. У 1997 році там було вчинено три вбивства одночасно. Це був шок для міста. До нас приїхав генерал, тодішній начальник обласної міліції, і прийняв рішення про створення відділу розслідування вбивств. Так я опинився в так званому “убойному відділі”. Я прийшов туди старшим опером карного розшуку. Тоді і почалась вузька спеціалізація моєї роботи. Там я познайомився і з роботою сусідніх підрозділів: в силу природної допитливості сунув свого носа і в транспортний розшук, і в розшук безвісти зниклих, підрозділ з квартирних крадіжок, ВБНОН (відділ по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, - авт.) і так далі. Всюди переймав досвід, і всі ці служби наклали на мене відбиток.

— Які справи того часу вам запам'ятались найбільше?


— Якось у місті була серія розбійних нападів: уже за 40 перевалило. Працювала організована група, яку ми зрештою зупинили, задокументували і всіх затримали. А організатором цієї групи був мій одноліток. Я викликав його на розмову, щоб проаналізувати свою роботу по цьому розслідуванні і зробити роботу над помилками. І він мені відкрив душу. Зізнався, що одного разу прийняв рішення мене не вбивати. Сказав: “Я розумів, що ти там “тикаєшся”, як котеня, і часто помиляєшся. Я тебе бачив і грав з тобою у піддавки”. Ще під час мого розслідування він поселився у тому ж будинку, де я жив з сім'єю. І я почав згадувати, як моя жінка розповідала, що познайомилась з хлопцем з нашого будинку, що він такий розумний і начитаний, грається з нашим сином у дворі, що вона на нього залишає сина, коли відходить в магазин. У злочинців був план викрасти мою дитину, а мене вбити. Але він не дав добро. Сказав: "Если он нормальный мусор, то он нас вычислит". Це час такий був, коли всі вони ще жили “по понятіях”. І все-таки ми його переграли. Особливістю цього бандита було читання книжок. Так він передавав моїй дружині книжки для мене! Виявилося, що я читав його книжки! В той період він купував всі найсвіжіші книжки, які з'являлися, і через книжників я його і вирахував. Ми затримували його в тому домі, де я жив: він заходить в квартиру, ми його валим, а він каже: «Я вас прошу, не отпускайте мою руку, у меня граната і вот чека (в іншій руці)“. В останню хвилину він просто злякався розтиснути руку. Потім розповідав, що все життя пробігло перед очима, і він вирішив жити. Це був цілий етап мого міліцейського життя. Я став його "хресним батьком”. Ну чи він моїм. Не знаю.

Рівненського виробника оштрафували за оформлення цукерок

— Скільки йому дали?

—12 років. Він вийшов уже. Я з ним не раз після того спілкувався.

— Став на шлях виправлення?


— Нєа. Наша пенітенціарна система так влаштована, що практично не виправляє людей.

Сергій Князєв пригадує, що були в його практиці і серії вибухів, і замахи на життя працівників міліції, і затримання діючих правоохоронців.

— Коли в Білій Церкві підривали будинки і магазини, я дістав інформацію про замовлення і передачу вибухівки. Все вказувало на причетність до цієї справи одного діючого співробітника міліції, підполковника УБОЗу. Коли керівництво зрозуміло, що моя версія найбільш правильна, то тодішній замміністр Геннадій Москаль кинув мені на допомогу всі сили. Взагалі ми з Геннадієм Москалем досить цікаво познайомились. У нас була інформація про те, що одна злочинна група планує захопити ювелірний магазин вночі. Злочинці збиралися зв'язати охорону і вкрасти ювелірку. А ми планували вчинити як в фіналі “Чорної кішки”: затримати їх під час злочину. Оскільки я був автором цього плану, мене відправили брати дозвіл. Москаль слухав мене уважно хвилин сорок, а потім каже: «А тепер слухай мене сину. Ви зараз когось перестріляєте, швидше за все один одного. І одні на кладовище поїдуть, а інші до в'язниці. Ти підеш до в'язниці, років 10 тобі навалять, жінка твоя тебе покине. Я не дозволяю. Робіть як завжди і не вигадуйте казки". Звісно, я був надзвичайно розчарований: ну як так, така розробка була! Але він був правий. Зараз я, займаючи посаду начальника поліції, теж, мабуть, не дозволив би. Зрештою протягом місяця ми таки затримали злочинців. Але під час розслідування засвітилися. І ватажок тієї банди замовив вбивство співробітника міліції. До дверей квартири міліціонера на розтяжку прив'язали дві гранати. Але наші командири це теж прорахували і попередили злочин за десять хвилин до того моменту, як дружина цього правоохоронця з дитиною збиралася вийти з квартири. Це все зафіксували, задокументували і жінка дала покази. Але суд не взяв до уваги всі докази, замість пожиттєвого терміну присудив йому 13 років, які потім “збили” до 11. Він на свободі вже. Я його кілька разів бачив, але не спілкувався. Мені не приємно. Насправді жінка з дитиною — це була моя дружина і мій син. Тобто я був потерпілим по справі.

Вкладникам "Укрінбанку" повертають кошти: куди звертатись рівнянам

—У вас небезпечна професія. Ваша дружина не боїться з вами жити після всього? — задаю таке чисто дівчаче питання.

— А вона зі мною не живе. Вона живе з дітьми, яких у нас “три плюс два”: троє дітей, невістка і внучка. А я живу в машині, на службі. Тому у моєї дружини свій життєвий подвиг: власний бізнес, сім’я, діти… Це все - на ній.

“Штатні скаржники” є в кожному місті. І якщо ти не знаходиш з ними спільної мови, то все — ти “не жилєц”



— До речі, а де ви у Рівному зараз живете? У відомчій лікарні чи винаймаєте житло?


— Я живу в службовому готелі УМВС.

— Тобто це той готель, що знаходиться безпосередньо в управлінні, поверхом вище відділу комукації?

— Той.

— А чому не в лікарні?


— Бо апартаменти лікарні — то для обраних, а я призначений.

— Та ладно, багато колишніх начальників теж призначені були, але вони там жили.


— Ну звідки я знаю, чому мені лікарню не запропонували зразу? А тепер я принципово б уже туди не пішов.

— Власне, той готель теж нічо такий. На хостел чимось схожий. І головне — до роботи недалеко: зранку встали і уже на роботі ))))

— Ну якщо з такого боку дивитись, то так. Я з Мерчуком там живу (Сергій Мерчук, - очільник патрульної поліції Рівного, - авт.).

— З Мерчуком?
— дивуюся. — Прикольно. То у вас взагалі, як гуртожиток.

— Ми не бачимось практично. Я - до ночі на роботі, він - теж.

— А Єва до вас приходила уже? (Єва, — постійний “борець за справедливість” у поліції і обласній адміністрації, — авт.) Вона теж в управлінні живе практично.

— Єва Михайлівна? Так вона мій друг!

— Хто друг? Єва — друг?
- перепитую, бо не вірю своїм вухам. — З нею ніхто з начальників міліції не справлявся.

— Це категорія людей з підвищеним відчуттям справедливості. Спочатку вони ходять, бо прагнуть добитися справедливості, а потім це входить у звичку. Такі “штатні скаржники” є в кожному місті. І якщо ти приїжджаєш в якусь область працювати і не знаходиш з ними спільної мови, то все — ти “не жилєц”. До речі у нас з Євою Михайлівною є спільне хобі, тому ми по два рази на день “на телефоні”.

— Це яке таке хобі?


— А не скажу )))

— Ну добре. Тоді просто скажіть мені: “Як?!” Як вам це вдалося? Я в шоці! )))

— Ну "она же тоже женщина" ))), — сміється полковник.

— Чого ви взагалі професію міліціонера вибрали?


— Щоб не сісти в тюрму.

— А до того ви що, гопником були?


— Хуліганом.

Так за розмовою дорога минає швидко і ми доїжджаємо до Сарненського відділення поліції охорони, де має відбуватися прийом громадян.

Сергій Князєв виходить, відчиняє мені дверцята автомобіля:

— Пішли. І знімай того плаща.

— А там не холодно? — питаю, знімаючи плащ.

— Не замерзнеш.

Далі буде…

День з головним поліцейським Рівненщини Сергієм Князєвим: “бардак” у райвідділі, проблемні наркомани, шахрайство [Частина 2]

Джерело http://efir.media/post/145219395375/den-knyazev
Коментарі:

Останні новини
Новини партнерів