Всесвіт Стівена Хокінга

10.06.2016

Головний ворог знань – не невігластво, а ілюзія знань. Стівен Хокінг.
– Що таке час? Багато хто бачить його лише у стрілках годинника, які постійно рухаються вперед. Якщо наймудріший механік змусить їх піти в інший бік, цей годинник стане для людей неправильним приладом. Чимось це нагадує книгу, яку не можна прочитати задом на перед. Слова, речення та й сам зміст стануть схожими на суцільну нісенітницю. Саме так люди сприймають час. Для них він – безповоротній. Для них, але не для знаменитого англійського фізика Стівена Хокінга, – наш учитель встав із-за шкільного столу і підійшов до дошки.

Ми пороззявляли роти й уважно слухали найулюбленішого «фізика» школи. Його розповіді завжди були цікавими та актуальними для нас, школярів. Саме тому на уроки Олександра Сергійовича учні бігли ще до дзвінка. Вони сподівалися почути, на перший погляд, фантастичну, але насправді реальну історію про таємниці Всесвіту.

– Стівен Хокінг народився в Англії, успішно закінчив Оксфордський університет та почав займатися теоретичною фізикою, – вчитель на секунду замовк і провів по нам поглядом, – але, на превеликий жаль, доля підготувала для нього непрості випробування. Коли Хокінгу був лише 21 рік, він дізнався, що має захворювання мотонейронів. Із часом стан погіршувався. Стівен одного разу сказав про це: «Хоча над моїм майбутнім нависла хмара, на свій подив я з’ясував, що тепер почав отримувати від життя більше задоволення, ніж раніше». Через кілька років стало очевидним, що професор Хокінг проведе все своє життя в інвалідному візку. До того ж, після ускладнення такої хвороби, як пневмонія, Стівен втратив голос.

– А як тоді він міг розповідати про свої наукові відкриття? – вигукнув мій однокласник, який не приховував зацікавлення темою.

– Деякий час професор Хокінг міг спілкуватися лише єдиним способом: він підіймав брову, коли хтось вказував на потрібну літеру на картці з алфавітом. Та потім комп’ютерний експерт з Каліфорнії Волт Волтош, дізнавшись про становище професора, надіслав йому власноруч розроблену програму. Вона дозволяла за допомогою перемикача в долоні вибирати на екрані потрібні слова з системи меню. Вибране слово вимовляв синтезатор мовлення, який став «брендовим» голосом професора Хокінга.

– Так що ж він досліджував? – ми почали брати активнішу участь у цьому діалозі.

Олександр Сергійович підійшов до столу, після чого відкрив невеличку шухлядку. Через декілька секунд учитель тримав у руках якусь книгу в чорній палітурці.

– Ця книга має назву «Коротка історія часу. Від Великого вибуху до чорних дір». У ній Стівен Хокінг намагається відповісти на питання, які цікавлять усе людство: звідки і як виник Усесвіт, яким буде його кінець (якщо він взагалі буде). Професор розповідає все настільки цікаво і доступно, що книга, написана у 1988 році, є бестселером і по цей день.

– А чим він займається зараз?

– На даний момент Хокінгу 74 роки, але він і досі продовжує вивчати таємниці Всесвіту, – учитель зробив невелику паузу. – Знаєте, ця людина все своє життя доводить, що потрібно боротися за шанс існувати на цій планеті. Стівен не раз казав, що не повинно бути меж людським пориванням. Хоч як нам буває погано, поки є життя, є надія. Після виявлення страшного діагнозу лікарі стверджували, що Хокінг не проживе і двох років, але ця людина показала, як сильно можна любити життя.

Продзвенів дзвінок на перерву. Через декілька хвилин мої однокласники, зітхаючи, вийшли на коридор. Я підійшла до вчителя і взяла книгу, яку він поклав на свій стіл. Розгорнувши її, побачила на зворотньому боці обкладинки слова професора: «Перше: не забудьте одного разу подивитися на зірки, замість того, щоб зазвичай дивитися собі під ноги. Друге: ніколи не кидайте розпочату справу. Робота дає вам мету і сенс. Життя без неї стане порожнім. Третє: якщо вам пощастить, і ви знайдете своє кохання, пам’ятайте, ви дійсно його знайшли, і не варто ним розкидатися».

– Що, хочеш теж стати фізиком? – Олександр Сергійович запитливо поглянув на мене.

– Ні, не хочу, – я посміхнулася. – Безмежний Всесвіт повинні досліджувати такі ж самі великі люди, які знають ціну наукових відкриттів. Я не впевнена, що людство проживе ще хоча б тисячу років, якщо не знайде можливості вирватися в космос. Існує багато сценаріїв того, як може загинути все живе на планеті. Але я оптимістка. Я щиро вірю, що ми точно досягнемо зірок, завдяки таким людям, як Стівен Хокінг.

Світлана МОРЕНЕЦЬ, випускниця Школи універсального журналіста, Хмельницька обл.

переглядів: 1 220

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *