подати
оголошення


20.08.2016, 18:00

25: творці Незалежності. Микола Панащук: Ніхто крім нас рай у державі не побудує

Співзасновник та голова Рівненської обласної організації Демократичної партії України в 1993-2005 рр. Микола ПАНАЩУК напередодні 25-річчя Незалежності ділиться роздумами про важкий шлях українського державотворення і шанс, який мають нині українці, проходячи важкий гарт випробувань.
– Минає 25 років, як державність України відновили офіційно. Але чи так це було фактично? Пригадаймо: великий фрагмент економічного комплексу України був тісно “зав'язаний” на загальносоюзну взаємозалежність. Адміністративно-планова модель не передбачала економічних кроків без директив по вертикалі влади. У 1991 році вертикаль із Москви зникла. Переформатувати світогляд керівників підприємств на закони ринкової економіки ніхто в Києві не виявив ініціативи. Чому – це окреме питання, але головна причина – ідеологія, вірніше відсутність державницької чітко вираженої проукраїнської ідеології. І в галузях нематеріального виробництва – медицина, освіта, наука, мистецтво, культура – по інерції намагалися працювати без адаптації до ринкових умов. Керівництво держави та громадсько-політичний актив особливо не переймались перспективами розвитку. Думали здебільшого про особисті дріб'язкові інтереси – хоча часто й не дуже дріб'язкові, адже за короткий час після тотальної майнової рівності часів СРСР сформувалось немало мільйонерів і мільярдерів. Які швидко зрозуміли: щоб тримати народ у покорі, треба не лише підім'яти під себе силові структури, але й сформувати іменні політичні партії, підпорядкувати ЗМІ. А кошти у модернізацію виробництв, у підвищення конкурентноздатності продукції мало хто вкладав. Як правило, йшли швидким найлегшим шляхом – мати якнайбільший зиск сьогодні і негайно.

Яка ж ступінь вини за неуспішність розвитку України ідеологічних проукраїнських партій, що виникли в 1990-1991 рр. – Демократичної, Республіканської та Народного Руху? Ці партії сформувались стихійно, на патріотичному підйомі, без участі людей, які мали владні важелі або матеріально-технічний ресурс. Відсутній був досвід політичної боротьби та партійного будівництва. Три розколи в Республіканській партії, трохи пізніше в Народному Русі свідчать, що лідери НРУ, ДемПУ, УРП демонстрували відчайдушність на грані авантюризму, а не планомірну політичну роботу із завоювання симпатій Сходу і Центру. Фатальна помилка лідерів НРУ в 1993 р. – відхилення пропозиції Президента України Л.Кравчука на Великих Зборах Руху щодо поєднання зусиль у державному будівництві партій національно-демократичного спрямування і Президента. На той час В.Чорноволу було запропоновано очолити виконавчу владу. У відповідь він проголосив тезу, що перекреслила політичний розвиток України – “Нам з комуністами не по дорозі”. Після цього владу від політичної еліти почали ще більш стрімко перебирати представники кримінального світу. Всі політичні процеси проходили під впливом Москви. Особливо вдало була сформована агентами впливу Кремля політика протистояння Сходу і Заходу України, тотальна присутність в інформаційному просторі чужих ЗМІ, руйнування ідеологічних проукраїнських партій, а натомість розбудова партій-проектів приватного штибу олігархів, повзуча економічна інтервенція, руйнація Збройних Сил і нарешті вплив через церкву. І від цього втратили всі українці, незалежно від того, де ми живемо – у Львові, на Донбасі чи в Криму. А політики тим часом не пропонували суспільству реальної програми об'єднання Сходу і Заходу. Високопосадовці залишались байдужими до сигналів про сепаратистські настрої – приміром, ще у 2008-му як голова Громадської ради Рівненської області я звертався до тодішнього Президента В.Ющенка зі стурбованістю і конкретними фактами про сепаратизм у Криму, на Донбасі та Закарпатті. Тоді багато хто думав – усе минеться... Але це була гра з вогнем.

Демократична партія України, співзасновником якої я був, практично уникла розколу, але не уникла руйнації – наприкінці 1990-х чимало голів обласних організацій і засновників партії були просто знищені фізично... У переддень 25-річчя Незалежності хочу схилити голову перед світлою пам'яттю своїх безкомпромісних і відданих Україні побратимів, яких сьогодні немає з нами – це засновники ДемПУ у Львові композитор Ігор Білозір, письменниця Галина Гордасевич, академік Орест Влох, голови обласних організацій – Ігор Клочик у Кіровограді, Іван Милай на Закарпатті... Вічна їм пам'ять.

Підсумовуючи гіркий досвід років незалежності, хочу наголосити: ми, українці, втратили так багато лише тому, що не були єдині в будівництві країни. Ми вчергове, як і 300-400 років тому, дозволили перетворити свій багатий край на буферну зону між непередбачуваними напівдикими сусідами зі Сходу й старою вайлуватою Європою. Але нині, у важкий час випробувань, у нас є шанс. Він грунтується передусім на тому, що все більше громадян усвідомлює: ніхто крім нас рай у державі нам не побудує. Якщо до 2004 року на нас, активістів проукраїнських партій, багато хто дивився як на диваків, і питома вага такого активу в масштабах держави була незначною, то нині свідомість громадян – пробуджена, і їхня активність, небайдужість, усвідомлення себе українцями – дає нам надію на утвердження справді сильної незалежної держави.
Коментарі:




Бесплатка
Останні новини


Новини партнерів