Cкоро відзначатимуть 74 річницю створення УПА

Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!
(Вихід 20:16)

Хоча комуністів із великим трудом, але вже нарешті видворили з української політики та їхні засади досить сильні, бо людей, які живуть ностальгією досить багато з мисленням, яке не роками а десятиліттями втлумачувала радянська пропаганда.

Щоб звинувачувати когось в чомусь треба вивчити усі за і проти, поставити себе на місце тієї людини, в тому часі і просторі, плюсуючи той фактор, що дана тема серед інших була найбільш сфальсифікована в радянській історіографії. Нам сьогодні дуже легко судити про щось з висоти ХХІ століття в незалежній Україні, а сучасники того періоду кажуть, що рівним по диверсіях та провокаціях «совєтам» не було. Скажімо, довгі роки в радянських підручниках змальовували героїчну боротьбу партизан загону Дмитра Мєдвєдєва на Поліссі та забули хоча б обмовитися, що це був загін диверсійного призначення. Основне завдання якого було розвідка та висліджування націоналістів. А російський радянський диверсант-розвідник, агент НКВС, партизан Микола Кузнєцов,  виконував терористичні та провокаційні завдання радянського командування, які мали на меті визвати терор у відповідь з боку німецької окупаційної влади проти українського населення, а особливо проти УПА.  Націоналісти звісно не мирилися із медвєдівцями і неодноразово були сутички, про що зазначено в книзі П. Мірчука «УПА – 1942-1952». Стоянка цього загону була у 1943 році поблизу села Рудня-Бобруйська тим самим підставивши селян даного населеного пункту, бо після їх відступу фашисти село спалили разом із жителями дощенту, звинувативши їх у співпраці з партизанами. Насьогодні лише садові дерева та пам’ятник нагадує що тут жили колись люди. Скажу більше, на честь цих диверсантів з російських губерній (Медвєдєв до прикладу з Брянської губернії) було названо ряд вулиць, загонів саме на Рівненщині, а на честь великого диверсанта Миколи Кузнєцова місто-атомник – Кузнєцовськ, яке нащодавно внаслідок процесу декомунізації отримало свою природню назву – Вараш.

Ніхто не заперечує той факт, що така співпраця була на початку вторгнення фашистів в Україну. І якщо їх звинувачувати у колабораціонізмі, тоді те саме треба зробити з Мазепою, який пішов на співпрацю зі шведами проти Петра І, також усю політичну еліту Західної України, яка підтримала в роки І світової війни Австро-Угорщину, а не Росію, Симона Петлюру, який пішов на союз із Юзефом Пілсудським проти Радянської Росії, яка, на його думку, ніколи і ніколи Україні не дасть абсолютно ніякої свободи. Та разом з тим не треба забувати, що усі ці процеси відбувалися в різні часи, а мотив такої співпраці був єдиний – ідея незалежної, або хоча б автономної України.

Як відомо, окрилені такою надією уже 30 червня 1941 року в Львові було проголошено «Акт відновлення незалежності України» на чолі з Ярославом Стецьком. Та на зміну одним окупантам прийшли інші. Коли були відкриті нацистські архіви в одному з документів ( рапорт № 32 від 19 вересня 1941 року із Документу Федерального архіву в Кобленці – ФРН), чітко зазначено про негативну відповідь Гітлера в неформальній обстановці за обідом, де були присутні рейхсміністр д-р Ламмерс, Еріх Кох, який доводив до відома про співпрацю та умови українських націоналістів.

« ..розмови за столом точилися переважно навколо теми «вільна Україна», не висуваючи при цьому якихось нових аргументів. Фюрер відкинув ідею незалежної України, а також привів у приклад англійське панування над Індією як найбільш достойну мету наших зусиль щодо управління на Сході.» Саме тоді прозвучало, що українці, як і усі слов’яни – кролики, призначення яких працювати на панів чистої арійської крові, ідея відкриття університету в Києві також відкинута. З того часу починаються репресії німців проти націоналістів, які вимушені були піти в підпілля. Стало ясно – на зміну одним окупантам – прийшли інші.



В даному випадку, як і в будь якій війні, не розумно усім давати визначення – «бандити», а вважаю, що по кожній особистості потрібно розібратися окремо. Бо таке тавро воно притаманне радянській системі, яка більш як півстоліття нав’язувала свою викривлену і спаплюжену версію, як скажімо, сьогодні їхнє дітище подає новини з Росії. Так само не можна сказати, що усі є герої, адже, як і в кожній війні є зрадники, дезертири, негідники, які наприклад, не хотіли йти на фронт і перебивались по лісах Полісся та Волині. І не може бути виправдання вбивцям цивільного населення, жінок і дітей, бо ніяка мета не оправдовує саме криваві засоби.

Історія Рівненщини: Як воїни УПА зірненський спирт крали

Особливо в північних регіонах такі провокації набирають поширення з осені 1944 року, коли ( вже насьогодні підтверджено) були заслані, як повстанці називали їх «зайди» – спеціально навчені і підготовлені в формі повстанців.

Фронтова лінія просувалася все далі на захід, УПА зазнавала втрат і від гестапо і від НКВС. Щоб дискредитувати в очах народу ОУН-УПА, більшовики заслали сюди понад 30 тисяч ! провокаторів, диверсантів, вишколених у спеціальних закладах, наприклад у Харківській, у Ленінградській спецшколах, де вивчили навіть діалекти і говірки, характерні для Полісся. Вони під виглядом бандерівців чинили масовий терор, вдаючись до крайнього садизму. Енкаведисти наїжджали вслід за Червоною Армією й одразу бралися проводити облави по селах і лісах. Хвиля депортацій торкнулася майже кожної родини. Багато постраждало людей, які були безпідставно заплямовані й рано чи пізно реабілітовані. Їм довелося пройти через Сибір, сталінські ГУЛАГи і на десятиліття лишатися міченими громадянами, про що була графа в анкеті особової справи, не кажучи вже про облік в КДБ.



Для прикладу, Михайло із Тинного Сарненського району із сльозами на очах згадує про вкрадених 6 років юності, коли в 14 років йому довелося відбувати покарання на чужині. У сорок п’ятому він випасав велику рогату худобу, а в лісах Північного Полісся енкаведисти влаштовували одну за одною облави, шукаючи підпільників і вояків УПА. Вони не раз звинувачували хлопця в тому, що ділиться своїм обідом із вояками, але не мали ніяких на те доказів, тоді підіслали ще одного пастуха. Увечері, коли прийшли енкаведисти, підісланий сказав: «Приходили хлопці з лісу, яким Михайло дав молока і хліба, а я не дав». Цього було достатньо, щоб Михайла Савовича відправити на лісоповал. Така ж доля спіткала багатьох краян, яким пред’явили звинувачення, що вони підковували бандерівцям коней, носили до лісу грипси, допомагали харчами, співали патріотичні заборонені пісні.



Велику роль у підпільному національному русі відігравали жінки. Багато їх боролися в лавах УПА зі зброєю в руках: на той час завданням жіночої мережі УПА було утримувати зв’язкову лінію. У кожному селі була дівчина – господарча та станична, які координували господарську діяльність. У роки війни спеціальна група жінок на Сарненщині розповсюджувала листівки, газети, забезпечували бійців продовольством, виконувала роботу санітарок і розвідниць. Так у сотні під командуванням Яреми зв’язковою була Христина, постійною її супутницею була Олександра. Вони часто ходили разом у розвідку, займалися передислокацією проводу, облаштовували криївки. Люди допомагали їм, хоча і знали, що за таку допомогу можуть дорого поплатитися. Дев’ятнадцятирічна Христина та вісімнадцятирічна Олександра загинули в травні 1945 року під час чергової акції енкаведистів.

Бідон із пропагандистською літературою і грошовими квитанціями УПА представили на вечорі пам'яті Ніла Хасевича у Рівному

Багато можна наводити прикладів, та не вистачить ні часу, ні місця, але перед тим, як когось осуджувати чи ставити загальний гриф на усіх – потрібно вивчити і знати обставини, ситуацію. А також себе поставити на те місце, в той час: чи пішов би я за рідну землю воювати між трьох вогнів, а чи посидів би благополучно в коноплях…

Цей процес дуже серйозний і за очищення від отого бур’яну, що засівала радянська пропаганда десятиліттями треба боротися, бо за право нам сьогодні називатися українцями полягло багато людей, а кров людська – не водиця.