Рівненський інформаційний портал OGO.ua
Бренд року ОГО



подати
оголошення

14.11.2016, 18:10

Викладач музичної школи на Рівненщині: "За кожною чорною клавішею обов’язково йдуть білі" [+ІНТЕРВ'Ю]

Як це – бути учнем музичної школи? Щодня годинами сидіти за інструментом, навчитися бути організованим, стати посидючим. Знати напам’ять біографії ледь не всіх композиторів, розуміти, що таке терції і квінти, чим відрізняється опера і балет...
Далеко не всі погодяться на таке життя. Музичні школи – це золоті ковальні талантів української молоді, а їх учні – ті, кому не байдужа доля музики і культури.

Якими є проблеми українських музичних шкіл, як сприймається молоддю класична музика – про це я розмовляла з викладачем по класу фортепіано Кузнецовської дитячої музичної школи на Рівненщині Мариною Мізинець.

- Марино Германівно, що у сучасних українських музичних школах потрібно змінювати?
- Наше суспільство змінюється, діти змінюються. Дуже багато часу в них забирає комп’ютер і все, що пов’язано з ним. Дітям стало нецікаво займатися за тією схемою навчання в музичній школі, коли треба просто сидіти і працювати над п’єсами. Менших ще можна якось зацікавити, але вже у класі третьому-четвертому Інтернет приваблює дітей більше, ніж заняття за інструментом. Тому, на мою думку, у музичних школах необхідно кардинально змінювати методику викладання, а також впроваджувати у процес навчання новітні технології. Повинні бути сучасні синтезатори, те, що подобатиметься дітям, зробить їхнє навчання цікавим.

- Яка тенденція зберігається впродовж останніх років: інтерес до здобуття музичної освіти зростає чи навпаки – знижується?
- На мій погляд, за останні десятиліття інтерес, звісно, знижується. Тому, що діти, дорослі дивляться на життя музиканта. Яке воно зараз? Бідне. Я не кажу про видатних музикантів, яких, ми знаємо, народжуються одиниці на мільйони. Не можуть всі бути геніями, такого не буває. Так, видатні пробиваються . Наприклад, зараз у Києві є одинадцятирічна дівчинка-піаністка – Христина Михайличенко. Вона унікальна дитина. До того ж, її сім’я всіляко сприяє розвитку її таланту. І вже зараз зрозуміло, що в майбутньому Христина стане великим музикантом. У свої одинадцять дитина вже гастролює в Європі, дає майстер-класи по всьому світу, у неї велике майбутнє. Звісно, вона може бути багатою та успішною. Але вона одна на Україну, одна. А що ж залишається іншим? Професійно займатися музикою, щоб потім прийти працювати в музичну школу?

- Навчатися у музичній школі – це бажання батьків чи власне бажання дитини?
- Тут якось порівну. Дуже часто буває і бажання дітей, і бажання батьків. Не можна виділити щось конкретне. Але, звісно, найкраще, коли бажання батьків і дітей збігаються. Це ідеальний варіант.

- Чим учень музичної школи відрізняється від звичайних дітей?
- Звісно, різниця дуже велика. Цю дитину видно одразу. По-перше, вона дуже організована. Діти, які відвідують музичну школу, змалечку звикли працювати. Вони вміють розподіляти свій час, чітко розставляти пріоритети. На мою думку, ці діти найрозумніші.

- Чому, на вашу думку, у сучасному суспільстві зникає інтерес до класичної музики?
- Знову ж таки це Інтернет, це музика з фільмів. Зараз музика дуже проста, неймовірно проста. А ось класична музика потребує особливих знань, особливого вміння слухати та зосереджуватися. Класику зазвичай слухають у тиші. А сучасну музику можна слухати і картоплю чистячи.

- Що варто робити, аби зберегти у сучасної молоді повагу до своєї культури?
- Я думаю, що зараз українська культура перебуває у досить доброму стані. Вона відроджується завдяки діяльності того ж самого Вакарчука, Тіни Кароль. Дійсно, вони усіма своїми силами піднімають українську народну культуру. Але українська класична культура зараз занепадає. Навіть у нашому місті класична музика звучить дуже рідко. У наш Палац культури приїжджає багато артистів та співаків, але усі вони некласичного напряму.

- А як в Україні з композиторами?
- Як не дивно, українська професійна композиторська школа ніколи не занепадала. Ще з часів Лисенка у нас завжди народжуються талановиті композитори. Той же Сільвестров, той же Десятников. Всі вони з України. Українська композиторська школа завжди була сильною. Інше питання: чи знають її? Ось нещодавно я чула про Миколу Коваленаса. Він наш земляк, народився у Володимирці, зараз живе у Києві. Він пише дивовижну музику, яку цінуватимуть у майбутньому. Це типово для композиторів. Вони пишуть не для свого часу, а для майбутніх поколінь. Сьогодні мені зрозуміти музику Коваленаса дуже складно, але я знаю, що моїм внукам вона подобатиметься. Композитори живуть, вони творять. Генії народжуються не тому, що хтось так схотів. Вони є завжди.

- Які сучасні українські музиканти Вам подобаються?
- З попсових я виділяю тільки одного – це Святослав Вакарчук. Хоча його музика проста, майже всі його пісні мають ту ж саму тональність. Але його надзвичайна харизма, його щирість настільки близька публіці, що за ним хочеться йти, хочеться його слухати, хочеться вірити йому. Як людина мені імпонує Тіна Кароль. З класиків мені подобається Юрій Кот – піаніст, професор Київської консерваторії. Його манера гри дійсно приваблює, вона зрозуміла мені. Я вважаю, що це неймовірно обдарована людина нашої епохи . Навіть радісно, що я знаю його, що я можу його слухати. Це чудово, що він їздить по всій Україні, він ніколи нікому не відмовляє, виступає скрізь, де його запрошують.

- Яким буде майбутнє української музики?
- На майбутнє у людей надії найпрекрасніші. Звісно, хочеться вірити, що все буде добре. Люди завжди думають оптимістично. Так, як у музиці часів Середньовіччя: весь твір у мінорі, але останній акорд завжди мажорний. Після білих клавіш завжди наступають чорні, а за кожною чорною обов’язково йдуть білі. Тому все буде добре!
Система Orphus
Коментарі:

Квитки на концерти та в театри

Останні новини

Сучасна урологічна допомога

Новини партнерів

Клініка професора Стефана Хміля

Янчук