Рівненський інформаційний портал OGO.ua
Бренд року ОГО



подати
оголошення
Новини партнерів

24.01.2017, 15:43

Історія одного кіборга

Просторе, сіре та холодне поле... Навколо вибухи, обстріли, дим... Саме в таких умовах зараз воюють наші відважні бійці, захищаючи нас і нашу рідну землю від агресора. Десь серед них і мій вуйко Петро.
Він вибрав собі колоритне псевдо – Юзик, на честь його діда, а мого прадіда Йосипа. Я чув колись від мами, що мій прадід був дуже високоосвіченою на той час людиною, а ще відважним бійцем під час Другої Світової Війни, який дійшов до Берліну у 1945 році. Таким же відважним виявився і мій вуйко – офіцер 80-ої львівської аеромобільної бригади.

Пам'ятаю, ще перед відправкою на Схід, Петро розказував про щоденні тренування на Яворівському полігоні. День починався о 5:30 ранку, з дев’ятикілометрового бігу на час у повній амуніції – бронежилет, каска, автомат та рюкзак, що разом важить більше 40 кг. Найкращий його результат був 53 хв. Протягом дня він вистрілював 800-1000 набоїв з найрізноманітніших видів зброї. Відсоток влучень – 95-98. Тренувався вистрибувати з гелікоптера на льоту. Вчився надавати невідкладну медичну допомогу...

Більше як 3 місяці він провів у районі сумнозвісного Донецького аеропорту. Він відбивав напади ворога, організовував засідки, підтримував побратимів, доставляючи воякам інших батальйонів озброєння, снаряди, їжу та теплий одяг, а також вивозив поранених з поля бою. Щодня, ризикуючи своїм життям, аби доставити в аеропорт спорядження, він проривався на танку, зі швидкістю 100 -110 км/год через ворожі блок-пости. Терористи в той час зупиняли на своїх блок-постах кожного нашого воїна, не дозволяючи провезти з собою ні зброї, ані їжі. А він проривався... Під обстрілами, кулями, мінами, ризикуючи життями – своїм та своєї команди.



Про Петра можна сказати – народжений в сорочці. Одного разу, в найжахливіші дні, коли терористи безперестанку обстрілювали Донецький аеропорт, Петро та його команда, виконуючи завдання, потрапили під шалений обстріл. Снаряд потрапив в бак з охолоджуючою рідиною, яка почала виливатися на мотор, внаслідок чого утворилося багато диму. Будучи в танку і прослуховуючи розмови ворога по рації, хлопці почули, як радіють російські найманці: «Ну нарешті ми того Юзика підбили!». Хлопці, розуміючи, що їм в танку довго протриматись не вийде, почали вилазити з нього. Сам Петро-Юзик, усвідомивши, що їх просто розстріляють, наказав усім залишатись в танку. Він почав розкручувати танк навколо своєї осі, внаслідок чого утворилося ще більше диму. По рації вони знову почули радощі російських військових, що усі в танку загинули. Це припущення ворожі найманці зробили на основі димової завіси, що утворилася внаслідок цього маневру. Петро таким чином, розкручуючи танк, зміг проїхати ще кусок дороги, а там вже їх чекали їхні побратими та медики. Танк врятувати не вдалося, проте з десяток життів мій вуйко цього дня таки врятував!

Петро ще багато-багато розповідав про запеклі бої в Донецькому аеропорту. На жаль, усі вони невтішні. Загинуло надто багато його побратимів, наших хлопців, цвіту української нації. Шкода, що не вдалося втримати аеропорт. Повертався він із зруйнованого аеропорту по замінованих полях, без зброї, без бронежилета (він уже був знищений) і, навіть без каски – вона розкололася у нього на голові.

Більш за все мене вразили його спогади, чим бійці розраджують та зігрівають свою душу, перебуваючи на війні. Ви ніколи не повірите! Це – малюнки, листівки та подарунки від дітей! Він згадав, що йому до рук потрапила листівка з малесенькою шоколадкою і пачечкою чіпсів, де було написано: «Дядьку Кіборг, понад усе на світі я люблю чіпси та шоколад, але це все я віддаю тобі, адже ти мене захищаєш!». Стривожений до глибини душі, він згадує ще одну листівку з різдвяним привітанням, в кінці якої був номер телефону та прохання: «Дядьку Кіборг, надішли мені своє фото на цей номер». І він відсилав... Відсилав своє фото усім діткам, які це просили. Батьки малечі були вражені не менше, дзвонили йому, дякували та підтримували. Саме це потрібно нашим солдатам зараз найбільше – малюнки, листівки, підтримка! Тому, я завжди рекомендую усім дітям малювати малюнки, робити аплікації, готувати листівки та передавати їх на Схід України, нашим воякам! Вони цього бажають! І вони на це заслуговують!

Усі ці та багато інших розповідей я записав наприкінці січня, коли мій вуйко – Височанський Петро Володимирович – перебував у Львівському госпіталі на лікуванні після поранень, отриманих в Донецькому аеропорту. Тоді ж він резюмував, що після одужання знову поїде продовжувати боротьбу...

«Боротьба триває...», – задумливо сказав він. Саме ці слова, а також Петрові спогади про війну наштовхнули мене на думку: а що вплинуло на формування особистості, національної свідомості та почуття патріотизму цієї людини? Людини, яка далі готова відвойовувати право на існування нашої нації. Людини, яка швидко й тверезо приймає вольові, життєво важливі рішення, як от тоді, в танку. Людини, яка бачить майбутнє своєї країни!

Тоді ж я вирішив ще раз піти до нього у госпіталь та розпитати про його життя детальніше. У своїх розповідях Петро згадує дідуся, а я розумію: намагається бути схожим на нього. Недаремно ж він узяв собі за псевдо його ім’я.

А ще з’ясувалося, він уже був на війні. І було це 25 років тому. Петро, будучи солдатом, у 1988-1989 роках потрапив на війну в Афганістан та провів там більше року. Розказував багато про цю війну, бойові задачі, показував фото. Однак, я зрозумів одне: саме афганська війна його загартувала та фізично підготувала до україно-російської війни.
Порівнюючи деякі факти, згадані вуйком, я зробив висновок: україно-російська війна набагато складніша, жорстокіша та непередбачуваніша, аніж афганська. І це правда, на жаль.

Маючи добру військову підготовку, взірець дідуся, котрий пройшов Другу Світову Війну, а ще патріотичне виховання у дитинстві зробило його таким, яким він є – справжнім патріотом, готовим боронити свою країну, готовим віддати за нашу країну найцінніше, що в нього є – життя. Таку людину не зламає ніщо. З такими захисниками нам нічого боятися.

Боротьба триває...

Слава Україні!

До теми:

Список переможців Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт «Я – журналіст!» 2016 року

Вірші рівнянки про любов та війну

Європейська площа - моє місце пам'яті
Система Orphus
Коментарі:

Останні новини
Новини партнерів