подати
оголошення

29.03.2017, 12:36

Невелика мандрівка до Острога, або Як я вчилася журналістиці

Щоб краще донести до читача зміст цієї статті, я дозволю собі відійти від «писаних норм» і для початку розповім, як же все почалося.
Так ось, коли я перебувала у школі (я, 16-річна учениця), потрапив мені у руки лист-запрошення від Острозької академії. Чи здивувалась я? Так, звісно. Миттю перечитала зміст і подумала, як істинний підліток: «Їду!» Заперечення з боку батьків неможливі, а я вже думками збираюся на #шуж – Школу універсального журналіста.

Що ж за «Школа універсального журналіста»? Все просто – це дводенні курси (принаймні, у моєму випадку), які націлені на розвиток і стимулювання навичок підлітків (9-11 класи) у галузі журналістики. Варто сказати, що співпраця між учнем і координатором курсів не припиняється після їх закінчення; гарантуються подальші рекомендації щодо публікацій та допомога зі складанням вступної папки. Ну а окрім цього, це ще й прекрасний спосіб завести нові знайомства з людьми буквально з кожного регіону України.

Легеньке хвилювання (жартую, серце у грудях добряче калатало) з приводу чогось нового – мої атрибути ранку 25 лютого. Скажу чесно, я не очікувала чогось перспективного і неймовірного від цієї поїздки: Острог розташований за 30 км від мого міста, а все, що знаходиться близько, завжди виглядає гірше та якось буденно. Проте я сильно помилилася у цей раз. Дібравшись до місця призначення, я вийшла з авто і побрела на пошуки потрібної аудиторії. Серйозно, я була підкорена тією атмосферою з перших хвилин – типове студмістечко, про яке згодом чутиму різноманітні жарти та яке вражає густотою юності на периметр території.

Далі – момент Х – всі діти зібралися (нас було 39 і кожен боявся заговорити один з одним) і чекали приходу Віталія Голубєва – нашого наставника на ці два дні. Не розповідатиму про «неймовірність зустрічі і шквал емоцій», тому що, по-перше, не пам’ятаю достовірно цього епізоду, а по-друге, я була занадто збудженою (як і всі навкруги). Наша дводенна подорож розпочалася з годинної екскурсії місцевістю альма-матері для багатьох студентів – Острозької академії. Хотілося б висловити реальне «дякую» екскурсоводу, який, власне, зробив цю екскурсію і від розповіді якого не хотілося заснути. До екскурсії, до речі, могли долучитися й ті, з ким приїхали учні – батьки, керівники чи супроводжуючі.

Потім за планом ми повернулися до потокової аудиторії і розпочали практичні заняття. Знайомство, карта України, що наочно продемонструвала нашу «інтернаціональність» у межах однієї держави та розгляд основних понять – це те, чим запам’ятався тренінг першої половини дня. Обідня перерва, що тривала годину, була справді ретельно спланованою і продуманою – ми обідали у піцерії «Маестро», що поблизу академії (окреме дякую персоналу за смачну їжу та обслуговування).

Друга половина дня – однозначно найцікавіше з того, що відбувалося протягом цього вікенду. Зустріч з деканом гуманітарного факультету Дмитром Шевчуком та викладачем кафедри журналістики Романом Шуликом дала змогу на відстані витягнутої руки відчути себе у сфері вже згаданої професії, вживу поспілкуватися з тими, хто йде в ногу з часом, хто прогресивно налаштований і хто здатен направити учня на «шлях істинний». Більше того, пара відбувалася у неформальній обстановці – у лабораторії JLab – лабораторії журналістської майстерності. JLab – це той вільний і незалежний простір, де хочеться творчо підходити до виконання завдань та реалізовувати власні проекти. JLab – це те місце, де кожен предмет кричить тобі: «Не бійся! Зроби крок до самореалізації!» Гадаю, тут і слів більше не треба, аби зрозуміти, наскільки я у захваті від тих людей і від того місця.

Другий день мав на меті донести до кожного з нас теоретичну базу, яка дає змогу вільно відчувати себе у журналістиці. Не можу сказати, що це було емоційно насичено, але з точки зору саморозвитку це було корисно і змістовно.

Після видачі сертифікатів про закінчення Школи універсального журналіста, я таки набралася хоробрості і підійшла до Віталія Голубєва з не дуже нахабним проханням – дати відповідь на декілька запитань. Щоб плоди моєї самовпевненості не зникали, розміщую найголовніше тут:

- Чи задоволені ви тим, як пройшли курси?
- Звичайно. Кожні курси приносять враження, але окрім задоволення завжди є втома. Проте ця втома приємна, тому що вона виникає після того, як ти виконав певну працю, яка, сподіваюсь, буде корисною хоча б частині тих людей, які були в цій залі.

- Декілька мотиваційних слів, що змусили б абітурієнтів ніколи не здаватися і впевнено йти до поставленої цілі.
- Ви не переконаєтеся в тому, що щось неможливо, якщо не спробуєте цього. Треба стукати у різні двері, треба мати декілька варіантів дій. Мені подобається вираз «Успішна людина відрізняється від невдахи кількістю спроб». Можливо, саме якась 101 спроба буде вдалою, а ці попередні сто спроб – вони дають досвід. У кожного з вас є сила, є енергія, є бажання, є молодість, яка дозволяє пробувати і помилятися, то краще пробувати і помилятися, ніж сидіти, склавши руки.

Корисна інформація для всіх, кого цікавить журналістика
Система Orphus
Коментарі:

Останні новини
Новини партнерів

Клініка професора Стефана Хміля

Янчук