Цінуймо життя!

23.05.2017

Хвиля самогубств серед молоді сколихнула світ, змусивши задуматися про те, хто оточує нас. Важко зрозуміти, чому такі прекрасні та юні вони йдуть, залишаючи батьків і друзів у потрясінні, яке ще довго не розвіється. Усі звинувачують якусь недолугу спільноту. Але давайте подивимося правді у вічі.
Вона стояла на даху багатоповерхового будинку – така юна і така прекрасна. Подібна до птаха, якого спіймали і посадили в клітку, і який відчайдушно бажає зірватися вгору, полетіти над мегаполісом кудись, де немає ні щоденної рутини, ні болючої правди, ні знущань. Така одинока і така вразлива. Неначе примара, зіткана з шовкових ниточок срібного місячного світла, вона була такою наляканою.

Почуй мене, крізь пелену туманів, вдихни мої слова, відірвись від монотонних забавок, які підстерігають тебе на кожному шляху, зрозумій мене, пізнай мене, як інколи люди пізнають істину і дай увійти в твоє серце правді, яка гірко обпече твоє скам’яніле і загартоване у несправедливості цього світу серце. Я пишу до тебе, в надії на те, що ти зможеш змінити цей світ на краще, тому що це під силу кожному, хто цього палко забажає.

Прикро, що сьогодення змушує таких молодих людей йти на таку прикрість, як самогубство. Безглуздий інтерес, викликаний ідіотськими фільмами про нещасне кохання, книгами, переповненими жорстокістю, а також життям, яке кожного дня підкидає небажані «подарунки»…

Хвиля самогубств серед молодих людей сколихнула весь світ, змусивши задуматися про те, хто оточує нас. Не знаю, кому спало на думку підняти на шпальту «круто» смерть, але ця людина, напевно, зовсім не мала голови на плечах.

Важко зрозуміти, чому такі прекрасні, такі юні вони йдуть від нас, залишаючи своїх батьків і друзів у потрясінні, яке ще довго не розвіється. Усі звинувачують якусь недолугу спільноту у тому, що вона зробила це. Але давайте подивимося правді у вічі.

Мені здається, що ми самі підштовхуємо світ до цього. Наша жорстокість, палка залежність принизити когось, надмірне захоплення собою і небажання бачити когось ще, окрім себе – це все творить самогубців та відлюдників, божевільних і геніїв. І якщо з останніми ще можна миритися, то перші потребують підтримки і нашого добра, яке здатне розтопити хоча б одне серце.

Якби ми частіше звертали увагу на те, що коїться позаду нашого дзеркала, ми б, неодмінно, помітили те, що комусь потрібна наша допомога. Ми б не допустили 3 000 самогубств, які вчинили по Україні молоді люди до 18 років.

Чи хочеться вам жити у світі, який затягує петлю на вашій шиї? Чи дозволили ви б своїй дитині так жити? Як би це прикро, але ми самі відповідальні за кожного з цих молодих людей. Ми не знали їх, ми не можемо назвати їх імен, ми не були їх сусідами чи однокласниками, але ми жили у одній державі, дихали тим же повітрям що і вони, але нічого не зробили для того, щоб запобігти трагедії, яка сталася з ними. Ми були надто захоплені покупкою ще одної сукні, чи можливо у нас були справи в салоні краси, ми, замість того, щоб спитати у них: «Як справи?» – грали у відеоігри.

Ми не знали тих людей, але хто застрахує нас від того, що наступним не стане один з нас?

Ту маленьку дівчинку, яка стояла на даху багатоповерхівки, вдалося врятувати. Але скільки таких дівчаток і хлопчиків по всій Україні? Вони одинокі, не захищені ніким, надто слабкі фізично чи морально, для того, щоб відмовитися від спокуси визволення, яке обіцяє летальність. І ми не помічаємо їх, тому що вони не можуть просити про допомогу відкрито. Вони не знають до кого звернутися і як впоратися зі своїми страхами, переживаннями чи відчаєм.

Тому їм потрібні друзі. Для кожного повинен знайтися друг. Вірний, щирий, без лицемірства і прихованих намірів. Друг, який завжди підніме слухавку о другій ночі, який примчить на перший клич, навіть якщо вам потрібно буде просто порада щодо того, в якій сукні йти на побачення, чи який колір ручки обрати. Друг, який не кине у скрутну хвилину і завжди простягне руку допомоги, знаючи про те, що ви зробите для нього те ж саме.

Також їм потрібні рідні. Їхні тепло, любов і підтримка, які є неоціненною, особливо у погані дні.

Хоча, знаєте, немає поганих днів. Є просто поганий настрій, з яким просто потрібно вміти боротися. Побачити зорі у калюжі, а у простому знайти досконале. Уміти перетворити бридке в прекрасне важко, але це можливо.

Добро завжди перемагає зло, не дарма ж більшість дійсно хороших книг і фільмів завершуються хепі-ендами. Я вірю в це і раджу вам. Адже лише наш оптимізм і бажання творити добро не дасть повторитися тому, що сталося з цими молодими людьми.

Наш час надто обмежений, для того, щоб витрачати його марно. У нас є, у найкращому випадку, всього сто років, всього 36525 днів, всього 876600 годин, всього 52596000 хвилин, і кожна з них – неповторна і до болю жадана. Кожен твій подих, кожен кліпок очима веде відрахунок. Час спливає, не лишаючи по собі нічого, окрім туги за ним. Твої 36525 днів спливають так швидко…

Невже є сенс вкорочувати ці дорогоцінні хвилини, яких так мало подаровано нам?
Софія ГРИЗОВСЬКА, Сарни

переглядів: 6 759

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *