Мені не відомі усі проблеми країни і я не можу сказати, що я справді хороший кандидат на те, щоб бути Президентом України. Я часто вагаюсь, не можу зосередитися на чомусь одному і люблю відволікатися на щось менш важливе. Так, я жахливий кандидат.
Школа універсального журналіста запрошує на навчання учнів 9-11 класів з усієї України
Читаючи про Михайла Грушевського чи Івана Мазепу, про Степана Бандеру чи Василя Стуса, які дійсно зробили щось важливе для України, ти просто зневіряєшся у собі і кажеш: «Вони такі патріоти, такі титани. А що можу зробити я, проста дівчинка з маленького містечка?» Все що я вмію, це писати, і то не дуже добре. Все це якось надто високо, надто пишно, для такої як я.
Мені завжди здавалося, що президентами і королями стають лише ті, хто дійсно щирий серцем, чистий совістю і добрий душею. Такі собі лицарі 21 століття, титани України, предки давніх князів. Їх благородство і любов до країни повинне засліплювати усіх ворогів і змушувати людей йти за ними. А що я? Я навіть не медаліст, не те що там – нащадок князів.
Президент України повинен бути вірним своєму слову. Ніколи не опускати голову, навіть у скрутному становищі, завжди здаватися сильним, а я так не умію. Кожного дня по новинам – укази, рішення, прийоми, перельоти… Ти персона Першого класу, на тебе звернені очі кожної людини у державі та за її межами. Ти повинен уособлювати собою силу, коли все у розрусі, і слабкість, коли у твоїх руках всі тузи.
Я не Президент, мені важко уявити те, що кожного дня переживає він. Я ніколи не хотіла бути Президентом. Це надто велика відповідальність для такої як я.
Але одне, що я могла б сказати йому, справді є. Адже не важливо хто ти: бідний художник з провулку, директор мільярдної фірми чи сам президент – усі хочуть спокійно прокидатися і мирно лягати вночі. Усім хочеться, щоб над головами не гриміли постріли і довкола не помирали щоденно люди. Усі хочуть миру, доброти і любові.
Я б пішла на все, щоб нарешті припинити те, що є зараз. Нехай моя м’якотілість і може бути висміяна сотнями політиків, але я б зрушила планету з орбіти, аби тільки люди перестали ковтати свинець своїми грудьми, аби малеча змогла побачити тата не в деревяному ящику, аби розруха змінилася весняними квітами і піснями дітей. Ми і створюємо державу для того, щоб жити мирно, а не ділити території ціною свого життя, як тварини.
Можливо, задля цього мені довелося б втратити все, що є у мене, але любові я б не втратила ніколи. Не втратила б вірність, відданість і щирість, не змогла б позбутися благородства і піти на обман.
Щастя не в тому, щоб зібрати всю владу у своїх руках, не в тому, щоб купити нову яхту чи віллу на Карибах, навіть не в тому, щоб тебе всі боялися. Щастя у тому, як ти йдеш по вулиці, дивишся на малечку, яка бавиться біля фонтану, на дідусів, які читають газету, і розумієш те, що вони вдячні тобі за мир і своє майбутнє, нехай вони і не говорять цього.
Першим кроком, який я б зробила після обрання Президентом – зберегла своє серце.
До теми:
Учень-переселенець із анексованого Криму – про ностальгію за Ялтою і нові кримські реалії
Чи варто доводити, що Україна – це Європа?
Чи легко бути молодим сьогодні?
Ілюстративне фото ogo.ua
Софія ГРИЗОВСЬКА, Сарни